Ухвала суду № 56864749, 31.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Соборний,162

Суддя 1-ї інстанції Нещеретна Л.М. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 337/279/15

31 березня 2016 року Справа № 22ц/778/1052/16

У Х В А Л А

Іменем України

Коллегія судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бєлка В.Ю., судді: Бондар М.С., Онищенко Е.А.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17.12.2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25.06.2008 року та додатками до нього для ОСОБА_2, на придбання квартири, були надані кредитні кошти у сумі 70 246 доларів США на термін до 24.06.2038 року зі сплатою 9,5% річних. Про те, свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник не виконував. У зв'язку з цим, на 16.12.2014 року, виникла заборгованість на загальну суму 533 348 грн. 88 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 466 399 грн. 25 коп., заборгованість за процентами 60 538 грн. 90 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором 765 грн. 23 коп., пеня за прострочення сплати процентів 5 645 грн. 50 коп.. Відповідач ОСОБА_3 є поручителем боржника. Посилаючись на викладене, заявник прохав стягнути на його користь зазначену заборгованість.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17.12.2015 року вимоги задоволені.

В апеляційній скарзі представник відповідачів наполягав на скасуванні ухваленого рішення стверджуючи, що суд неправильно визначив обставини справи та невірно застосував норми процесуального права й матеріального права, зокрема щодо наявності в умовах кредитного договору несправедливих й дискримінаційних положень та підстав для припинення поруки за несплаченими платежами за кредитним договором і відсотків.

Відповідачі та їх представник до суду не з'явилися повторно.

24.02.2016 року, на день коли справа була призначена до розгляду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 прохали про відкладення слухання справи, у зв'язку із зайнятістю їх представника ОСОБА_4, у іншому судовому засіданні. З огляду на поважність причин, судове засідання було призначено на 31.03.2016 року (а.с.242).

Відповідачі та його представник повідомленні про час і місце слухання справи й про що є відповідні розписка представника. Проте, 31.03.2016 року до суду не прибули й знову клопотали про відкладення судового засідання з причин участі представника ОСОБА_4 у розгляді справи у іншому суді.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, та своєчасний розгляд цивільних справ.

Згідно з Конституцією ця мета реалізується через розгляд і вирішення цивільних справ, відповідно до вимог законодавства як щодо норм матеріального, так і процесуального права.

Справа має бути розглянута і вирішена без невиправданих зволікань, що уможливить надання особі своєчасного захисту її порушеного права.

У статті 304 ЦПК йдеться, що справи у апеляційному суді розглядаються за правилами, встановленими для розгляду судом першої інстанції, за винятками й доповненнями гл.12 ЦПК.

За ст.169 ЦПК дозволяє відкласти слухання справи тільки в межах строків визначених Кодексом.

З огляду на викладене та правових приписів ч.3,4 ст.169 ЦПК, повторна неявка до суду позивача чи відповідача, незалежно від причин, не є перешкодою для розгляду справи у апеляційному суді. Тому суд слухає справу за відсутності відповідача і його представника.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті у цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.308 ЦПК суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать, що за кредитним договором від 25.06.2008 року та додатками до нього для ОСОБА_2, на придбання квартири, були надані кредитні кошти у сумі 70 246 доларів США на термін до 24.06.2038 року зі сплатою 9,5% річних. Про те, свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом позичальник не виконував. У зв'язку з цим, на 16.12.2014 року, виникла заборгованість на загальну суму 533 348 грн. 88 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 466 399 грн. 25 коп., заборгованість за процентами 60 538 грн. 90 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором 765 грн. 23 коп., пеня за прострочення сплати процентів 5 645 грн. 50 коп. (а.с.13,19,27,28,29,34).

Наявність кредитної заборгованості позичальником не спростована.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Також судом встановлено, що 11.11.2010 року сторони домовились про реструктуризацію заборгованості (а.с.63).

Така заява боржника свідчить про визнання суми боргу.

У апеляційній скарзі позичальник заявляв, що умови укладеного договору несправедливі відносно нього, оскільки вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на його шкоду. У порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" договором установлені для нього жорсткі обов'язки.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі-Закон) умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які встановлюють жорсткий обов'язок споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог (ст.10 ЦПК).

Згаданий заявник не надав суду взагалі ніяких доказів, які б вказували на обставини які могли перешкодити вчиненню правочину, що приховав відповідач, або які обставини він замовчував, що призвели до обману чи утворення дисбалансу прав та обов'язків сторін не на користь позивача. Він не заявляв вимог про визнання укладеного договору недійсним з підстав наведених у апеляційній скарзі.

З огляду на викладене застереження ОСОБА_2 у цій частині та про дискримінацію його прав щодо укладення договору не є прийнятними.

Таким чином, за правилами ст.1050 ЦК боржник зобов'язаний мав би сплатити позивачу всі нараховані і несплачені суми за умовами договору.

Відповідач ОСОБА_3 поручилася перед Банком за виконання боржником свого обов'язку (а.с.45,48).

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За змістом пунктів 1.3 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник та є солідарними боржниками (а.с.45).

Свою позицію у апеляційній скарзі поручитель обстоює тим, що суд не врахував положення ч.4 ст.559 ЦК про припинення договору поруки в частині щомісячних платежів, які виникли поза межами 6-ти місячного строку.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник (а відтак і поручитель) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами не пізніше 24.06.2038 року щомісячними платежами за графіком (п.3.1.1 Договору а.с.23).

За змістом пункту 3.1 Договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язанням за кредитним договором.

Суд наголошує, що якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається із графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25 числа кожного місяця.

У разі пред'явлення Банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Із розрахунку заборгованості за кредитом слідує, що прострочена заборгованість виникла з 26 травня 2014 року (а.с.68).

У справі Банк звернувся до суду 15 січня 2015 року, що в межах строку передбаченого ст.559 ч.4 ЦК.

Позичальник прийняв на себе зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами кожного місяця з 01 по 25 число (Умови договору а.с.27).

Із окремої довідки-розрахунку заборгованості по процентам убачається, що до 22.10.2014 року позичальник сплачував згадані платежі, втім не завжди в повній мірі (а.с.72).

Враховуючи, що за умовами договору здійснювалось погашення кредиту та процентів то підстав для застосування п.4 ст.559 ЦК не вбачається.

В аспекті викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків у справі щодо покладання на поручителя зобов'язання за заявленими вимогами.

Керуючись ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17.12.2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Судді: