Постанова № 56848471, 29.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р.Справа № 914/4016/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівКузь В.Л.

ОСОБА_1

розглянув апеляційні скарги Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго, м.Дрогобич Львівської області б/н від 22.02.2016 р. та Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ № 14/2-168в від 18.02.2016 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 р.

у справі № 914/4016/15

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ

до відповідача: Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго, м.Дрогобич Львівської області,

про стягнення 3 625 782,90 грн.

за участі представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник;

від відповідача: не з»явився;

Представнику позивача розяснено права та обовязки передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 17.03.2016р. у зв"язку із неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника в судовому засіданні. Судовою колегією відхилено зазначене клопотання як необгрунтоване.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвалою суду від 26.02.2016р. явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов"язковою не визнавалась.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2016р. у справі №914/4016/15 (суддя Яворський Б.І.) позовні вимоги задоволено частково; стягнено з Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 1 506 947,44 грн. заборгованості, 513 998,97 грн. пені, 1 217 269, 55 грн. інфляційних втрат, 59 751,17 грн. 3% річних та 52 773,79 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

КП Дрогобичтеплоенерго подано апеляційну скаргу б/н від 22.02.2016р., в якій просить рішення суду скасувати в частині задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 513 998,97грн., в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 205 599,58грн., посилаючись на те, що судом при ухваленні судового рішення не надано належної правової оцінки важкому фінансовому стану відповідача, що є підставою для зменшення розміру неустойки у більшому розмірі, ніж це встановлено оскаржуваним рішенням, зважаючи, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла внаслідок низької платоспроможності населення, а також невідшкодованою державою різницею в тарифах, що є самостійними підставами для зменшення розміру неустойки.

ПАТ НАК Нафтогаз України» подано апеляційну скаргу № 14/2-168в від 18.02.2016 р., в якій просить рішення суду скасувати в частині зменшення розміру пені на 220 285,27грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 220 285,27грн., в стягненні яких було відмовлено, посилаючись на те, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки не врахував аргументів. доводів чи доказів позивача, не зазначивши обгрунтованих мотивів такого нарахування.

Скаржник вважає, що суд повинен був об»єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін (а не лише відповідача), причини неналежного виконання або невиконання зобов»язання, невідповідності розміру нарахованої пені наслідкам порушення.

Також, скаржник зазначає, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача неустойка у розмірі 741 830,57грн. є значно меншою від заподіяних позивачу збитків.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши прояснення представника позивача в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України та Комунальним підприємством Дрогобичтеплоенерго укладено договір №1397/14-БО-21 від 19.12.2013 р. купівлі-продажу природного газу, відповідно до п.1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 р. природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ НАК Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору термін поставки газу з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. обсягом до 7 100,00 тис.куб.м.

Згідно із п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. Строк дії договору сторони погодили в п.11 договору до 31.12.2014 р., а в частині розрахунків до їх повного виконання.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання взятих на себе зобовязань за договором за період з січня по грудень 2014р. позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 10 906 930,17грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 р., від 28.02.2014 р., від 31.03.2014 р., від 30.04.2014 р., від 31.10.2014 р., від 30.11.2014 р., від 31.03.2014 р., від 31.12.2014 р. (а.с.25-31). Отже, позивач свої зобов»язання за договором виконав належним чином.

Згідно із п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Відтак, у відповідності до п.7.3 договору, оскільки відповідач періодично прострочував оплату за поставлений природний газ позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої згідно розрахунку позивача, становить 741 830,57грн..

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання зобовязання позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 59 837,84грн. та інфляційні втрати в сумі 1 317 131,05грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача із позовними вимогами про стягнення 1 506 947,44 грн. основного боргу, 741 830,57грн. пені, 3% річних у розмірі 59 837,84грн. та збитків внаслідок інфляції у розмірі 1 317 131,05грн.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобовязання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У силу статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, товар відповідачу поставлений позивачем, проте вартість поставленого товару відповідачем повністю не оплачена. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 506 947,44 грн. заборгованості є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі п.7.2 договору позивачем нараховано відповідачу 741 830,57 грн. пені за порушення строків оплати поставленої продукції.

Здійснивши перерахунок суми пені, заявленої до стягнення, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем неправомірно включено в розрахунок пені днів фактичної сплати суми боргу, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 р. №14). Також, за зобовязаннями грудня 2014р. позивач включив у розрахунок вихідний день 14.12.2014р. Отже, судом встановлено, що правомірною до стягнення є сума пені 734 284,24 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем допущено помилки при проведенні розрахунків, в зв»язку із чим підлягає до стягнення 1 217 269, 55 грн. інфляційних втрат та 59 837,84грн. 3% річних.

З матеріалів справи вбачається, що у клопотанні б/н від 25.01.2016р. (а.с.90-94) відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%.

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України господарському суду надано право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) господарський суд першої інстанції прийняв до уваги майновий стан сторін і оцінив співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін. Також суд врахував те, що відповідач забезпечує послугами теплопостачання населення та соціальну сферу.

Окрім того, судова колегія зазначає, що ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України як державне підприємство є обєктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також те, що майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Отже, враховуючи наведене, норми ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності обставин, за яких можливе зменшення стягнутої суми пені на 30 %, тобто до 513 998,97грн.

Враховуючи наведене, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у звязку з неналежним виконанням своїх зобовязань, з урахуванням зменшення пені, становить: заборгованість за договором в сумі 1 506 947,44грн., пеня в сумі 513 998,97грн., інфляційні в сумі 1 217 269,55грн., 3 % річних в сумі 59 751,17грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо безпідставного зменшення судом розміру пені на 30% не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України та можливість такого зменшення обгрунтовано в рішенні суду.

Також не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, щодо того, що судом при ухваленні судового рішення не надано належної правової оцінки важкому фінансовому стану відповідача, що є підставою для зменшення розміру неустойки у більшому розмірі, оскільки судом при прийнятті рішення враховано майновий стан сторін, оцінено співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також враховано інтереси обох сторін.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2016р. у даній справі за клопотанням скаржника - Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго з посиланням на ч.1 ст. 8 Закону України Про судовий збір у звязку із важким фінансовим станом товариства відстрочено сплату судового збору до початку розгляду апеляційної скарги.

Однак, скаржником станом на 29.03.2016р. (оголошення вступної та резолютивної частини постанови суду) не надано доказів сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до п.3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., якщо строк, на який судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Згідно із п.п.4 п.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду стягується у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду Львівської області залишено без змін, апеляційну скаргу Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго, м.Дрогобич Львівської області без задоволення, відповідно до ст.49 ГПК України із скаржника - Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго, м.Дрогобич Львівської області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 59 825,43грн. за розгляд апеляційної скарги.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України покладаються на скаржника .

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2016р. у справі №914/4016/15 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

2.Стягнути з Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Індустріальна, буд.1, корп.А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 05445563) в доход Державного бюджету (код класифікації доходів бюджету 22030001, рахунок отримувача УДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007620; Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО) 825014; рахунок отримувача 31216206782006) 59 825,43грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Справу направити у Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31.03.2016р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Кузь В.Л.

Суддя Орищин Г.В.