Постанова № 56848446, 29.03.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.03.2016р. справа №905/2373/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Дучал Н.М., Склярук О.І.при секретарі судового засідання Кульбаков К.М.за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 - за довіреністювід відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька областьна рішення господарського суду Донецької області від24.11.2015р.по справі№905/2373/15 (суддя Левшина Я.О.)за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька областьдо відповідача:Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» м. Маріуполь, Донецька областьпростягнення 425 258,33грн.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька область звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 425 258,33грн., з яких основний борг у сумі 55 963,00грн. та вартість неоплаченого товару з урахуванням збільшення заборгованості відповідно до зміни курсу НБУ у розмірі 345 270,09грн., пеня у сумі 18 525,64грн., 3% річних у сумі 5 499,6грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.11.2015р. у справі №905/2373/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 суму основного боргу 55963,00грн., пеню в розмірі 4001,74грн., 3% річних в розмірі 1159,12грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 916,86грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька область, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2015р. по справі №905/2373/15 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Зазначену вимогу представник апелянта наголосив у судовому засіданні та надав розрахунок ціни позову.

Апелянт зазначає, що акт №6205 від 27.11.2014р. не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення боргу за отриману продукцію, оскільки відповідний акт був складений через місяць після поставки та вже після часткового використання поставленої продукції.

Крім того, скаржник посилається на неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні.

Представник позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини неприбуття не повідомив.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого статями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір №1186 (далі договір), згідно якого постачальник зобов'язався передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали товари (далі-ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка ресурсів здійснюється по цінам, які визначені у відповідності до умов поставки, визначені в специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів. Ціна на ресурси може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін в даний договір (п. 4.2. договору).

Згідно з п.п. 5.1. та 5.2. Договору сторони в умовах договору передбачили, що оплата покупцем ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, вказаного в специфікації, який відраховується з моменту поставки ресурсів та надання документів, визначених в п. 6.4. даного договору.

За умовами Договору приймання ресурсів за кількістю здійснюється відповідно вимогам Інструкції, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями, а також у відповідності з вимогами ТУ та ДСТ для даного виду ресурсів (п. 6.1. договору). В свою чергу приймання ресурсів за якістю здійснюється одним з наступних способів, обраних покупцем: у відповідності з вимогами Інструкції, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями, а також у відповідності з вимогами ТУ та ДСТ для даного виду ресурсів; за участю незалежної експертної організації, залученої покупцем (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору - постачальник зобов'язаний передати покупцю до початку прймання ресурсів наступні документи: рахунок на оплату ресурсів (оригінал); транспортні та супровідні документи (в тому числі товарно-транспортну накладну (оригінал) та накладну на поставлені ресурси (оригінал) у випадку поставки автомобільним транспортом; залізничну накладну (копія) у випадку поставки залізничним транспортом; сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником) (копія); пакувальні документи (копія); сертифікат санітарно-гігієнічного висновку або сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках) (копія); акт прймання-передачі ресурсів (у 2-х екземплярах), оформлений зі сторони постачальника (оригінал); інші документи, вказані в специфікації.

Згідно п.п. 10.4., 10.5., Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

На підставі вищевикладеного, сторонами підписані специфікації № 7 від 22.09.2014р. та №8 від 24.10.2014р. на поставку продукції.

За вказаними специфікаціями сторони погодили поставку продукції із зазначенням її найменування, номенклатурного номеру, кількісних та якісних показників, ціни, строків поставки та умов оплати. Специфікації підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками.

На виконання умов договору по специфікації № 7 від 22.09.2014р. за видатковими накладними № 1 від 01.10.2014р. на суму 28548,00грн., № 3 від 01.10.2014р. на суму 47415,00грн. та по специфікації №8 від 24.10.2014р. за видатковою накладною № 7 від 24.10.2014р. на суму 203112,00грн. позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на підставі довіреностей № 3279 від 30.09.2014р. та № 3577 від 24.10.2014р., що підтверджується матеріалами справи, які підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про продукцію, а також містить відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції, виходячи з приписів ст. 664 Цивільного кодексу України.

З урахуванням умов оплати відповідно до специфікації №7 та видатковими накладними № 1 від 01.10.2014р. та № 3 від 01.10.2014р. відповідач повинен був оплатити товар до 21.10.2014р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару за рахунком №1 від 01.10.2014р. (Специфікація №7 від 22.09.2014р.) в сумі 20000,00грн., що підтверджується банківською випискою.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення суми боргу за Специфікацією №7 від 22.09.2014р. у розмірі 55 963,00грн. підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу за видатковою накладною №7 від 21.10.2014р. (Специфікація №8 від 24.10.2014р.), колегія суддів зазначає наступне.

Позивач поставив відповідачу ресурси за видатковою накладною №7 від 21.10.2014р. на суму 203 112,00грн. З урахуванням умов оплати відповідно до специфікації №8 від 24.10.2014р. за видатковою накладною № 7 від 24.10.2014р. відповідач повинен був оплатити товар до 21.11.2014р. включно.

З матеріалів справи вбачається, що представниками позивача та відповідача 27.11.2014р. проведено огляд продукції, поставленої за накладною №7 від 21.10.2014р., за результатом якого складено акт прийому продукції за якістю №6205 від 27.11.2014р. Відповідно до висновків комісії, поставка брезенту невідповідної якості здійснена з вини постачальника; брезент ОП Н90см не відповідає умовам договору за якістю (отримано - 6045м, залишок в рулонах - 1313 п.м., залишок в розкрої - 574 п.м.) та підлягає поверненню постачальнику. Відповідач підписав даний акт без зауважень.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності узгодженої позиції сторін відносно неякісного товару, домовленості щодо повернення ресурсів невідповідної якості згідно акту №6205 від 27.11.2014р. апеляційний суд вважає зазначений висновок господарського суду передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.3. Договору визначено, що якість, упаковка та маркування Ресурсів повинні відповідати нормам, які визначені сертифікатами виробника, діючими стандартами (ТУ, ГОСТ) для даного виду Ресурсів, а також спеціальними технічними вимогами, якщо такі встановлені угодою сторін, відображених в Специфікаціях. Допустимі відхилення показників якості Ресурсів від вищевказаних норм, можуть бути встановлені за угодою сторін, відображених в Специфікаціях.

Пунктом 2.4. Договору сторони передбачили, що гарантія відповідності ресурсів вимогам п.2.3. підтверджується сертифікатом і паспортом якості постачальника, або виробника (у разі, якщо постачальник не є виробником), які направляються покупцеві на кожну партію поставки ресурсів.

Будь-яких інших ознак якості, в тому числі сорту, сторони не визначили.

Разом з тим, в акті представники сторін визначили, що брезент не відповідає умовам договору з якості.

Пунктом 6.6. Договору передбачено, що у випадку поставки ресурсів, які не відповідають умовам договору (за якістю, номенклатурою, упаковкою) або супровідним документам, а також ресурсів, пошкоджений внаслідок невідповідної упаковки та/або маркування, порушення правил транспортування, ресурси приймаються покупцем на зберігання. Постачальник зобов'язаний за власний рахунок протягом 3 робочих днів, або в інший строк, узгоджений сторонами, з моменту відправлення йому відповідного повідомлення покупця виконати вказані в повідомленні вимоги про заміну ресурсів, про відшкодування покупцю всіх понесених видатків та збитків, пов'язаних з поставкою ресурсів неналежної якості (в т.ч. видатків по зберіганню, транспортуванню, утилізації всіх або частини ресурсів).

Згідно з п. 6.2. Договору приймання ресурсів за якістю проводиться одним з наступних способів, що обираються покупцем: - відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1996г. №П-7 зі змінами і доповненнями, а також відповідно до вимог ТУ і ГОСТ для даного виду ресурсів; - за участю незалежної експертної організації, залученої покупцем.

Як вбачається з дій сторін, покупець при складанні акту від 27.11.2014р. №6205 не залучав незалежну експертну організацію.

Згідно з Акту приймання продукції за якістю від 27.11.2014р. №6205 сторони встановили, що фактичні властивості брезенту не відповідають складу, визначеному на бірці, невірно визначено виробника та розрахована щільність не відповідає визначеній в специфікації.

Застосовуючи приписи п. 7 ст. 268 Господарського кодексу України суд першої інстанції залишив поза увагою, що сторони в акті №6205 не визначили, що товар є більш низького сорту, ніж було замовлено, а при цьому, як визначає норма права, відповідає стандартам або технічним умовам.

Зазначений акт, з огляду на факти, зафіксовані у його змісті, свідчить про отримання іншого товару за накладною від 24.10.2014р. №7, ніж визначено в договорі. При цьому в акті не визначено а ні розрахунку щільності брезенту та ким здійснений такий розрахунок, а ні тари або упаковки товару, в якій його отримано, не надано сертифікат виробника, технічних умов або стандартів для даного виду ресурсів. Крім того не доведено та не визначено, коли було встановлено отримання саме цієї продукції, оскільки між передачею товару за накладною від 24.10.2014р. №7 та складанням акту від 27.11.2014р. №6205 сплинув певний період часу. Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами факту отримання неякісного ресурсу.

Водночас всупереч п. 6.6. Договору відповідач не довів, що прийняв на відповідне зберігання отриманий за накладною від 24.10.2014р. №7 ресурс. На день розгляду справи як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді відповідач не повернув залишок ресурсу позивачу, як про то визначено в Акті приймання продукції за якістю від 27.11.2014р. №6205.

Виходячи з наведеного відповідно до п.3.4 Договору право власності на ресурси і ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів. Продавець передає його покупцю в силу ст. 662, 664 Цивільного кодексу України. При цьому в установленому порядку не доведено отримання неякісного ресурсу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, позивач вправі вимагати оплати суми поставленого товару за рахунком №7 від 27.10.2014р. (Специфікація №8 від 24.10.2014р.) у розмірі 203 112,00грн.

Крім того, пунктом 8 Специфікації №8 передбачені додаткові умови: поставка по 6000м.п., перша партія 25 к.д. з моменту підписання специфікації, наступні партії - 20 к.д. від дати попередньої поставки. Ціна актуальна з урахуванням заявленого ПДО кількості вироби і зафіксована при курсі НБУ 1 дол. США=12,95072. У разі зміни курсу більш ніж на 3%, ціна та загальна вартість неоплаченого товару підлягає пропорційним зміні і здійснюється за курсом, чинним на 00:00 години дня, що передує дню оплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача курсову різницю у сумі 142 158,09грн.

Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають оскільки обумовлене договором корегування пов'язано з датою оплати, яка на день розгляду справи не відбулась. При цьому сторони визначили в п. 5.3. Договору, що датою оплати ресурсів вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, за поставлений товар вчасно не розраховувався, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 4 001,74грн. та 3% річних у сумі 1 159,12грн. по специфікації № 7 від 22.09.2014р. та пеню у сумі 14 523,90грн. та 3% річних у розмірі 4 340,48грн. по специфікації №8 від 24.10.2014р.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних в межах заявлених позивачем періодів та врахувавши правові підстави та порядок нарахування колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення даної вимоги повністю та стягнення з відповідача суму 3% річних у розмірі 1 159,12грн. по специфікації № 7 від 22.09.2014р., нарахованих на заборгованість за період з 27.12.2014р.по 04.09.2015р. та у сумі 4 340,48грн. по специфікації №8, нарахованих на заборгованість за період з 19.12.2014р.по 04.09.2015р.

Крім того, позивач просить стягнути пеню у розмірі 4 001,74 грн. по специфікації № 7 за період з 27.12.2014р. по 24.06.2015р. та у розмірі 14 523,90грн. по специфікації №8 за період з 19.12.2014р. по 16.06.2015р. за порушення грошових зобов'язань.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідному періоді.

Таким чином, перевіривши арифметичний розрахунок суми пені в межах заявлених позивачем періодів та врахувавши правові підстави та порядок нарахування, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів зазначає щодо задоволення даної вимоги повністю у сумі 4 001,74грн. по специфікації № 7 за період з 27.12.2014р. по 24.06.2015р. та у сумі 14 523,90грн. по специфікації №8 за період з 19.12.2014р. по 16.06.2015р.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач надав заяву №09/3357 від 24.11.2015р. про надання відстрочки виконання рішення суду по справі №905/2373/15 на чотири місяці з дати прийняття відповідного рішення.

Як випливає з п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, в обґрунтування своєї заяви про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Донецької області по справі №905/2373/15 на 4 місяці з дати прийняття відповідного рішення, відповідач посилається на падіння виробництва, недотримання запланованих прибутків, зростання вартості долару США по відношенню до гривні, проведення антитерористичної операції.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість відповідачем, всупереч вищезазначеним нормам не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання, будь-яких доказів в підтвердження викладених обставин не надано.

Крім того, не надано доказів, що саме через 4 місяці відповідач буде мати реальну можливість виконати рішення.

Враховуючи зазначене, матеріальні інтереси обох сторін, наявність інфляційних процесів в державі, які впливають на діяльність, в тому числі позивача, необґрунтованість клопотань належними доказами, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо незадоволення клопотання відповідача щодо надання відстрочки виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене та здійснивши повний перегляд справи, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2015р. у справі №905/2373/15 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька область - частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно заявлених вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2015р. у справі №905/2373/15 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 24.11.2015р. у справі №905/2373/15 - скасувати частково та викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції.

«Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, Іллічівський район, вул.Левченка, 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (87517, АДРЕСА_1, реєстраціний номер НОМЕР_1) суму основного боргу 259 075,00грн., пеню в розмірі 18 525,64грн., 3% річних в розмірі 5 499,60грн. та судовий збір у розмірі 4 246,50грн.

В іншій частині позову відмовити.»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, Іллічівський район, вул.Левченка, 1, ЄДРПОУ 00191129) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (87517, АДРЕСА_1, реєстраціний номер НОМЕР_1) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 671,15грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Дучал

О.І. Склярук

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСДО.