Постанова № 56848188, 29.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа№ 910/22610/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Сітайло Л.Г.

Баранця О.М.

За участю представників сторін:

Від позивача (за первісним позовом) - Саєнко В.В. - представник за довіреністю № 322/03 від 07.12.2015р.,

Від відповідача (за первісним позовом) - Заверуха І.Л. - представник за довіреністю б/н від 23.09.2015р.,

Від третьої особи - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А."

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р.

у справі № 910/22610/15 (суддя Чинчин О.В.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А."

За участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача

Публічного акціонерного товариства "Івано - Франківський арматурний завод"

про звернення стягнення на предмет застави

За зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А."

до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

За участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Публічного акціонерного товариства "Івано - Франківський арматурний завод"

про визнання недійсним договору застави від 30.09.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. у справі №910/22610/15 первісний позов Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" - задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет застави, що належить на праві власності Приватному акціонерному товариству "С.В.Т.А." рухоме майно, а саме: компресор 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний номер 7802, в рахунок часткового погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Івано - Франківський арматурний завод" за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року в розмірі 336 818 895грн. 69коп., з яких: заборгованість по кредиту - 166 524 076грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27690522 грн.54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50855 95 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637грн.83коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712грн. 74 коп.; пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120913 грн. 60 коп.; 3% річних - 3 211 852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481грн.52коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481грн.52коп.; штраф за порушення п.3.1.4 іпотечних договорів - 1672 240грн.76коп. Встановлено спосіб реалізації предмета застави - шляхом проведення публічних торгів в рамках процедури виконавчого провадження, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про заставу", з початковою ціною реалізації предмета застави, визначеною на підставі оцінки предмета застави суб'єктом оціночної діяльності, яка складає 106 875 (сто шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 137грн. 50коп.

У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання недійним договору застави від 30.04.2013 року - відмовлено повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва ґрунтується на тому, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, оскільки під час укладення Договору застави від 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А.", представник Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." ОСОБА_4 діяла у межах наданих повноважень, а також у зв'язку з тим, що індивідуальна ліцензія на проведення вказаних позивачем за зустрічним позовом банківських операцій необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті перевищують встановлені законодавством межі. Станом на дату укладення спірного кредитного договору межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті не були законодавчо визначені.

Місцевий господарський суд зазначає й про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заборгованості позичальником перед ПАТ «Брокбізнесбанк».

Не погоджуючись із вказаним рішення суду відповідач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом зазначає про те, що представник ПАТ "С.В.Т.А." уклав оспорюваний договір з перевищенням повноважень, наданих йому довіреністю позивача, оскільки відповідно до умов довіреності виданої на ім'я ОСОБА_4, останній було надано право укладати правочин від імені позивача на суму, що не перевищує 1000000 грн.

Скаржник зазначає й про те, що для здійснення на території України валютних операцій позичальнику або позивачу за первісним позовом потрібно отримати індивідуальну ліцензію. Без наявності такої ліцензії чи у позичальника чи у позивача за первісним позовом , зміст договору, за яким надання кредиту, його погашення і оплата процентів за користування кредитом здійснюється у іноземній валюті, суперечить вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.16р. розгляд апеляційної скарги призначено на 29.03.2016р.

29.03.2016р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явилась третя особа - Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод".

Враховуючи те, що третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, про причини неявки в судове засідання третя особа суд не повідомила, з урахуванням думки представників сторін, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності третьої особи.

29.03.2016р. від Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи №909/176/15 за позовом ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання недійсним Генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006р.

Судова колегія зазначене клопотання відхиляє, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.

12.05.2006 року між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк", та Відкритим акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод" (позичальник), укладено Генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим договором строки та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2 договору кредит надається у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 11 травня 2008 року. Сторони погодили суму ліміту кредитування в доларах США та/або євро та/або російських рублях та/або українських гривням таким чином, щоб протягом всього строку дії цього договору розмір заборгованості позичальника за кредитом не перевищував суму, еквівалентну 10 000 000 гривень за офіційним курсом НБУ.

Кредитними договорами №2298.01 від 12.05.2006 року, №2298.02 від 22.06.2006 року, №2298.03 від 05.02.2007 року, №2298.04 від 15.02.2007 року до генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року банк надав позичальнику кредит.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." (заставодавець) укладено договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, який посвідчений приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. за реєстровим №524.

Згідно з п.1.1.2, 1.1.3 Договору ринкова вартість предмета застави відповідно до звіту незалежної експертної оцінки від 01.03.2013 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності становить 223 400грн. 00коп. Узгоджена Сторонами оціночна вартість предмета застави становить 223400грн. 00 коп. Місцезнаходження предмету застави: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229.

Відповідно до п.4.1 договору сторони домовились, що заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави, його реалізацію та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави на свій розсуд (з урахуванням умов цього договору) у разі настання будь - якого або всіх наступних випадків:

4.1.1. у разі невиконання або неналежного виконання будь-якого із зобов'язань, умов, що випливають з кредитного договору ( втому числі, але не виключно, щодо повернення кредиту або його частини в строк, передбачений кредитним договором, та/або сплати проценті за користування кредитом, та/або комісійної винагороди, та/або виконання будь-яких інших грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором);

4.1.2. у разі невиконання або неналежного виконання будь - якого із зобов'язань, умов, що випливають з цього договору, незалежно від настання строку (ів) виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором;

4.1.3. порушення гарантій викладених у цьому договорі;

4.1.4. у випадку, коли третьою стороною розпочато процедуру звернення стягнення на предмет застави;

4.1.5. якщо позичальник та/або заставодавець є юридичними особами, фізичними особами - підприємцями і якщо у відношенні до позичальника та/або заставодавця порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом та/або якщо позичальник та/або заставодавець реорганізуються;

4.1.6. виникнення обставин, що можуть призвести до загибелі, втрати чи пошкодження предмета застави;

4.1.7. в інших випадках, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України.

Згідно з п.4.2 договору звернення стягнення на предмет застави може здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду, на підставі обраного заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпечених предметом застави боргових зобов'язань.

У випадку, якщо заставодержатель має намір звернути стягнення в позасудовому порядку, він зобов'язаний надіслати позичальнику, заставодавцю та іншим обтяжувачам письмове повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов'язання. (п.4.4. договору)

30.01.2015року банком була надіслана на адресу відповідача за первісним позовом вимога №19/045іф про усунення порушення зобов'язань за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, а саме погасити заборгованість в розмірі 14336000грн. 00 коп., у разі невиконання якої банк набуває право звернути стягнення на предмет застави, яка була отримана останнім 03.02.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте залишена без відповіді і виконання.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Не приймаються до уваги доводи відповідача за первісним позовом про те, що договір застави від 30.04.2013 року є недійсним, як похідний від генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього, оскільки у відповідача за зустрічним позовом не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення відповідних валютних операцій та при укладанні оспорюваного правочину представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності, не мала права на його укладання у зв'язку з тим, що їй було надано право укладати правочини на суму, що не перевищує 1000000 грн. 00 коп., а в даному випадку сума договору склала 15000000грн. 00коп., з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, є банківськими кредитними операціями, які здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії", а саме: це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі за текстом - Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що індивідуальна ліцензія на проведення вказаних банківських операцій необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті перевищують встановлені законодавством межі. Однак, станом на дату укладення спірного кредитного договору межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті не були законодавчо визначені.

Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Отже, не можуть бути покладені в основу рішення доводи скаржника про те, що договір застави від 30.04.2013 року є недійсним, як похідний від генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього, оскільки у відповідача за зустрічним позовом не було індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення відповідних валютних операцій, з огляду на те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2001 року Акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" Національним банком України видана банківська ліцензія №138 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також видано дозвіл №138-1 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком №1 до цього дозволу, зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями.

За таких підстав, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" мало право укладати кредитні договори, видавати кредити та, відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Також, не можуть бути покладені в основу рішення, доводи скаржника про те, щодо перевищення повноважень ОСОБА_4, яка діяла від імені Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." під час укладання договору застави від 30.04.2013 року на підставі довіреності, у зв'язку з тим, що їй було надано право укладати правочини на суму, що не перевищує 1000 000грн. 00 коп., а в даному випадку сума договору склала 15000 000 грн. 00 коп., з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це скріплюється печаткою.

Згідно ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 97 Цивільного кодексу України визначено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями ч.1 ст.58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.

Відповідно до ч.1 ст.98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням позачергових Загальних зборів Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А.", оформленого протоколом №3 від 19.04.2013 року, вирішено передати в заставу АТ "Брокбізнесбанк" належного ПрАТ "С.В.Т.А." на праві власності компресора 2ВМ10-63/9 шляхом укладення договору застави на умовах, запропонованих АТ "Брокбізнесбанк", для забезпечення виконання зобов'язань ПАТ "ІФАЗ" перед АТ "Брокбізнесбанк" за кредитним договором №2298 від 12.05.2006 р.; надано повноваження директору ПрАТ "С.В.Т.А." ОСОБА_6 на видачу довіреності ОСОБА_4 на укладення договору застави, предметом якого буде компресор 2ВМ10-63/9. Згідно з п.1.1.2, 1.1.3 договору ринкова вартість предмета застави відповідно до звіту незалежної експертної оцінки від 01.03.2013 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності становить 223400грн. 00 коп.; узгоджена сторонами оціночна вартість предмета застави становить 223 400 грн. 00 коп.

Отже, під час укладення договору застави від 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А.", посвідченого приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., зареєстрований в реєстрі за № 524, представник Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." ОСОБА_4 діяла у межах наданих повноважень.

Що стосується первісного позову Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." про звернення стягнення на предмет застави.

В силу положень статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Як зазначалось раніше, 12.05.2006 року між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк", та Відкритим акціонерним товариством "Івано - Франківський арматурний завод", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод", (позичальник) укладено генеральний договір кредитної лінії №2298, відповідно до умов якого банк зобов'язався надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримувати, належним чином використовувати та повернути суму кредиту в передбачені цим договором строки та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (заставодержатель) та Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." (заставодавець) укладено договір застави, предметом якого є обладнання, а саме компресор 2ВМ10-63/9 в кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, який посвідчений приватним нотаріусом Івано - Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. за реєстровим №524.

Як передбачено ст. 572 Цивільного кодексу України, Законом України "Про заставу", в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ст.576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст.589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено раніше, 30.01.2015 року банком була надіслана на адресу відповідача за первісним позовом вимога №19/045іф про усунення порушення зобов'язань за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, а саме погасити заборгованість в розмірі 14 336 000 грн. 00 коп., у разі невиконання якої банк набуває право звернути стягнення на предмет застави, яка була отримана останнім 03.02.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте залишена без відповіді і виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч умов генерального договору кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року та додаткових угод до нього Публічне акціонерне товариство "Івано - Франківський арматурний завод" неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості позичальника станом на 30.07.2015 року.

Станом на 30.07.2015р. загальна заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором становить 336 818 895грн. 69 коп., у тому числі 141756,82 доларів США, що еквівалентно 3 124 262 грн. 33 коп. та 342 075 837 грн. 16 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 166 524 076 грн. 47 коп.; заборгованість по процентам - 27 690 522 грн. 54 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 50 855 195 грн. 42 коп.; пеня за прострочення сплати кредиту - 112 644,46 доларів США, що еквівалентно 2 482 637 грн. 83 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 3 730 712 грн. 74 коп., пеня за прострочення сплати процентів - 5 486,20 доларів США, що еквівалентно 120 913грн. 60 коп., 3% річних - 3 211852 грн. 56 коп.; 3% річних - 23 626,16 доларів США, що еквівалентно 520 710 грн. 90 коп.; інфляційні - 73 321069 грн. 83 коп.; штраф за порушення п.5.1 іпотечних договорів - 3 344 481грн. 52коп.; штраф за порушення п.5.2 іпотечних договорів - 3 344 481грн. 52коп.; штраф за порушення п.3.1.4 договорів застави - 1 672 240грн. 76 коп., підтверджується детальним розрахунком заборгованості за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року.

Частиною 2 статті 23 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з п.4.2 договору звернення стягнення на предмет застави може здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду, на підставі обраного Заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі предмета застави у власність Заставодержателя в рахунок виконання забезпечених предметом застави боргових зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені обставини у справі, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача про звернення стягнення на предмет застави у судовому порядку в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Звітом з незалежної оцінки обладнання - компресора 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 14.09.2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" , який наданий Позивачем за первісним позовом, встановлено, що загальна ринкова вартість об'єкту на дату оцінки 11.09.2015 року становить 106875 грн. 00 коп. без ПДВ, що еквівалентно 4 395,41 євро.

Вказаний звіт 14.09.2015 року виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт" (сертифікат Суб'єкта оціночної діяльності № 16646/14 від 04.07.2014 року, виданий Фондом державного майна України, строк дії з 04.07.2014 р. по 04.07.2017 р.), оцінювач - ОСОБА_7, право експерта-оцінювача на проведення оцінки підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача № 157 від 31.05.2003 р. за напрямами проведення робіт по оцінці об'єктів нерухомого майна, у тому числі земельних ділянок, оцінка машин, обладнання та окремих видів транспортних засобів, оцінка автотранспортних засобів.

Звітом про незалежну оцінку майна - компресору 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 10.11.2015 року Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_8, який наданий Відповідачем за первісним позовом, встановлено, що ринкова вартість об'єкту становить 126 414 грн. 71 коп. без ПДВ.

Вказаний звіт виконаний Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_8, право експерта-оцінювача на проведення оцінки підтверджується сертифікатом Суб'єкта оціночної діяльності № 7398/08 від 04.07.2008 року, виданим Фондом державного майна України, строк дії з 08.07.2008 р. по 08.07.2011 р. за спеціалізацією в межах оцінки нерухомих речей, машин, обладнання, судноплавних засобів, рухомих речей.

Обгрунтовано зазначено місцевим господарським судом про те, що звіт виконаний Суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_8 на підставі сертифікату Суб'єкта оціночної діяльності № 7398/08 від 04.07.2008 року, виданого Фондом державного майна України, строк дії якого закінчився 08.07.2011 року, доказів видачі нового сертифікату, який діяв на час проведення оцінки, матеріали звіту не містять. Також, як вбачається з розділу 1 Загальних відомостей вказаного звіту дата завершення складання звіту - 17.11.2015 р., в той час як відповідачем за первісним позовом був наданий зазначений звіт 12.11.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності;

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Оскільки відповідачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами протиправності звіту, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Ако Експерт", судом обґрунтовано покладено в основу рішення вказаний звіт з незалежної оцінки обладнання - компресора 2ВМ10-63/9 у кількості 1 шт., інвентаризаційний №7802, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Коновальця, №229, складеного 14.09.2015 року, в якості належного та допустимого доказу відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом продажу на публічних торгах у порядку, визначеному законом (ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про заставу" реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Оскільки позивачем обраний спосіб реалізації предмету застави за Договором застави від 30.04.2013 року шляхом продажу предмету застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною в рішенні суду на підставі оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, на стадії судового розгляду, початкова ціна предмета застави має бути визначена з урахуванням звіту з незалежної оцінки майна, складеного суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", як заставодержателя майна, яким забезпечене виконання простроченого боржником зобов'язання за Генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року, відповідачем за первісним позовом не спростовано факт наявності заборгованості позичальника за генеральним договором кредитної лінії №2298 від 12.05.2006 року , первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. у справі № 910/22610/15 залишити без змін.

3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/22610/15.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.Г. Сітайло

О.М. Баранець