Рішення № 56847773, 30.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2016Справа №910/2133/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт»доПублічного акціонерного товариства «Київводоканал»простягнення 102 645,16 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Сидоренко В.А.від відповідача:Драчова М.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (надалі - ТОВ «Ділайт») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київводоканал» (надалі - ПАТ «Київводоканал») про стягнення 102 645,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г стягнуто з ПАТ «Київводоканал» на користь ТОВ «Ділайт» заборгованість у розмірі 170 853,64 грн. Відповідачем встановлена заборгованість не погашена, рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г не виконано, а тому позивачем нараховані пеня у розмірі 30 753,66 грн., 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційні у розмірі 66 639,53 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.03.2016 р.

Представником відповідача в судовому засіданні 16.03.2016 р. надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що договір припинив свою дію з 31.12.2013 р., а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у позивач збитків у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання.

В судовому засіданні 16.03.2016 р. судом оголошувалась перерва на 30.03.2016 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

В судове засідання представник відповідача з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2010 р. між ТОВ «Ділайт» (сторона 1) та Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є ПАТ «Київводоканал», (сторона 2) був укладений договір №ЕЛ/01/01/2010 (надалі - «Договір»), за змістом п. 1.1 якого сторона 1 надає стороні 2 послуги щодо розподілу електропостачання фонтанів (послуги), що належать стороні 2 та знаходяться за адресою: м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП-1, сектор В, ТВК «Глобус», а сторона 2 приймає надані послуги та оплачує їх згідно умов цього договору, з метою забезпечення функціонування належної стороні 2 інфраструктури.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що строк дії договору складає 12 місяців. Цей договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди (п. 2.2).

Відповідно до п. 2.3 Договору якщо за 15 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не направить іншій стороні письмового повідомлення щодо розірвання цього договору, цей договір вважатиметься продовженим на той самий строк на тих самих умовах на кожні наступні 12 місяців.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г стягнуто з ПАТ «Київводоканал» на користь ТОВ «Ділайт» заборгованість у розмірі 170 853,64 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2015 р. рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г залишено без змін.

Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 30 753,66 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 21.01.2015 р. по 19.07.2015 р., а також 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційних у розмірі 66 637,53 грн. за період з 21.01.2015 р. по 29.01.2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 170 853,64 грн., а також настання строку їх оплати 20.01.2015 р. підтверджується рішенням господарського суду м. Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду м. Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з ПАТ «Київводоканал» 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційних у розмірі 66 637,53 грн., які нараховані за період прострочення виконання грошового зобов'язання з за період з 21.01.2015 р. по 29.01.2016 р.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з ПАТ «Київводоканал» пені у розмірі 30 753,66 грн., нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 21.01.2015 р. по 19.07.2015 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків сторона 2 сплачує стороні 1 пню в розмірі 0,1% від несвоєчасно перерахованої суми, але н більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день такого прострочення.

Твердження відповідача про те, що Договір припинив свою дію внаслідок істотної зміни умови договору (передання фонтанів на праві господарського відання КП «Київодфонд») судом відхиляються, оскільки зміна істотної умови договору не є підставою для припинення зобов'язання згідно чинного законодавства України.

В свою чергу, доказів розірвання Договору ні за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди, ні шляхом на письмового повідомлення сторони про його розірвання, матеріали справи не містять, а відтак суд приходить до висновку, що Договір є чинним і позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача пеню на підставі його пункту 5.2.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та, враховуючи встановлену рішенням господарського суду м. Києва від 09.02.2015 р. у справі №910/283/15-г дату настання строку оплати наданих послуг, вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 30 753,66 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ «Київводоканал» на користь ТОВ «Ділайт» пені у розмірі 30 753,66 грн., 3% річних у розмірі 5 251,99 грн. та інфляційних у розмірі 66 639,53 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт» (01001, м. Київ, Майдан Незалежності, ПТП №1, сектор В; ідентифікаційний код 31352431) пеню у розмірі 30 753 (тридцять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 5 251 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят одна) грн. 99 коп., інфляційні у розмірі 66 639 (шістдесят шість тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн. 53 коп. та судовий збір у розмірі 1 539 (одна тисяча п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 68 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.04.2016 р.

Суддя В.П. Босий