Ухвала суду № 56845383, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/26993/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Загороднього А.А.,

за участю представників:

позивача - Лисенка О.В.,

відповідача - Морозова П.В.,

Генеральної прокуратури України - Гудименка Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015

у справі № 2а-5259/09/0870

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжалюмінторг" (далі - Товариство)

до Інспекції,

за участю прокуратури Запорізької області,

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.03.2009 № 0000080808/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 прийняті у справі судові акти скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з метою визначення фактичних правових наслідків, до яких прагнули учасники спірних операцій, та встановлення дійсних змін їх майнового стану в результаті таких операцій.

За наслідками нового розгляду справи постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015, позов задоволено. Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач підтвердив належними первинними документами факт оплати, прийняття та оприбуткування товару , одержаного від відкритого акціонерного товариства «ЗАлК» (далі - ВАТ «ЗАлК»), тим самим довівши існування сукупності обставин, з якими чинне податкове законодавства пов'язує право платника на одержання бюджетного відшкодування з ПДВ.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у задоволенні даного позову. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що висновки судів про фактичне виконання розглядуваних поставок зроблені за наслідками дослідження первинних документів, які не містять необхідної для цілей оподаткування інформації про порядок виконання спірних операцій, їх безпосередніх виконавців; наголошує на відсутності у власності або в оренді у позивача вантажних транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення спірного вантажу в задекларованих обсягах, та стверджує про штучне документування господарських операцій Товариства з ВАТ «ЗАлК» виключно з метою збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Позивач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Інспекції з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за січень 2009 року в розмірі 7 363 251 грн., було прийнято за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2008 по 31.12.2008. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 24.03.2009 № 41/08-08/32573524.

Перевіркою встановлено, що за договором від 26.06.2006 № 858Д(2006), укладеним Товариством (замовник) та ВАТ «ЗАлК» (виконавець), останній зобов'язався виготовити та поставити позивачеві алюмінієві сплави; у рамках виконання своїх договірних зобов'язань за цим договором у грудні 2008 року позивач перерахував названому контрагентові авансовий платіж у сумі 44 179 504,61 грн., включивши до податкового кредиту ПДВ у розмірі 7 363 250,77 грн. у складі цієї передоплати.

За висновком Інспекції, фактичне відвантаження продукції в адресу позивача не відбулося; названий договір було укладено учасниками про людське око без наміру одержання відповідних цьому правочину правових наслідків; перерахування коштів на рахунок ВАТ «ЗАлК» здійснено не у зв'язку з оплатою продукції, а з ціллю штучного створення умов для одержання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування ПДВ.

Правове становище, умови, підстави та порядок реалізації права на визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, а також алгоритм дій державних органів щодо такого відшкодування на час виникнення спірних правовідносин регулювалися пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядком відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Надаючи правову оцінку операціям, за якими у Товариства виникло право на оспорювану суму бюджетного відшкодування, суди дійшли висновку, що товарність цих операцій та дійсний рух активів між задекларованими учасниками поставки підтверджується необхідними і достатніми первинними документами - податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які засвідчують перевезення продукції зі складу виробника (ВАТ «ЗАлК») до позивача у справі.

Інспекцією, в свою чергу, не наведено жодних переконливих доводів на спростування фактів господарської діяльності, підтверджених наведеними документами. Так, в акті перевірки не зазначено про дослідження податковим органом первинних документів, складенням яких оформлювалися спірні операції, та не наведено мотивів, з яких відповідні документи були відхилені Інспекцією.

Фактично твердження Інспекції відносно того, що насправді постачання металопродукції між ВАТ «ЗАлК» та Товариством не відбувалося, мотивовані посиланням на недоліки в оформленні окремих первинних документів (зокрема, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних).

Втім незазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а також даних щодо водія-експедитора не може розцінюватися як дефект, що спростовує реальність господарської операції.

Також у поданій касаційній скарзі Інспекція наголошує, що умовою розглядуваних поставок було EXW (склад ВАТ «ЗАлК»), що передбачає одержання продукції покупцем на умовах само вивозу; водночас у Товариства відсутні власні або залучені в інших осіб транспортні засоби для перевезення вантажу в заявлених обсягах.

Однак відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження цього висновку.

Всупереч вимогам частини другої статті 72 КАС, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, Інспекцією не встановлено належності транспортних засобів, якими здійснювалося транспортування товару, не спростовано можливості залучення Товариством відповідних транспортних засобів до виконання спірних операцій.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 у справі № 2а-5259/09/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько