Рішення № 56845136, 22.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 753/1267/13-ц Головуючий у суді першої інстанції: Куренков Є.С.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/273/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві Державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Комунальне підприємство «Господар Дарницького району м. Києва про вселення, зміну договору найму житлового приміщення та про зобов'язання вчинити певні дії.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

24 січня 2013 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 про визнання таким, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі спірну жилу площу залишили добровільно і у ній не проживають з 2009 року, нею не цікавляться, не несуть витрати по її утриманні та комунальним послугам. З часу залишення спірного житла нікому не заявляли щодо порушеного їх права.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_6 подала до суду зустрічний позов про вселення, зміну договору найму житлового приміщення та про зобов'язання відповідачів надати їй ключі від квартири.

Свої позовні вимоги обгрутовувала тим, що у спірній квартирі вона не проживає з листопада 2010 року з поважних причин, оскільки позивачем ОСОБА_3 та нею склалися неприязні стосунки, останній забрав у неї ключі і вона не може потрапити до квартири. При цьому вказувала, що період 2007- 2010 років вона навчалася на стаціонарі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину і тимчасово проживала у свекрухи, яка їй допомагала у вихованні дитини. Просила вселили її та її дитину у спірну квартиру, оскільки іншого житла вона не має, зобов'язати відповідача надати їй ключі від квартири, змінити договір найму, яким виділити їй та дитині у користування кімнату 16 кв.м, а кімнати 15,3 та 9,9 кв.м залишити у користуванні позивачів. Окрім того зазначала, що позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірній жилій площі не проживають декілька років, лише зареєстровані, а живуть у приватному будинку у селі.

Відповідно до вступної та резолютивної частини рішення Дарницького районного суду м.Києва від 17 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7, третя особа : Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа : Комунальне підприємство «Господар» Дарницького району міста Києва про вселення, зміну договору найму житлової приміщення та про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Вселено ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_3 надати ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1.

Не погодившись із вступною та резолютивною частиною рішенням суду першої інстанції позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, , неправильного і неповного дослідження доказів та їх оцінки, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким основні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. При цьому зазначали, що суд не врахував, що вселення в квартиру відповідача з дитиною можливе лише при реальній наявності перешкод в користуванні жилим приміщення. Вказували, що відповідач проживає в іншій місцевості зі своїм чоловіком, там працює, дитина відвідує дитячий заклад за місцем проживання матері і там же обслуговується у дитячій поліклініці. Витрати по оплаті спірного житла відповідач не несе. Відповідач разом з дитиною не проживають на спірній жилій площі з 2009 року. Стверджували, що ключі від спірного житла вони у відповідача не відбирали, а вони зберігалися у її матері ОСОБА_8 Звернули увагу щодо пропуску строку позовної давності відповідача за позовом про вселення. Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення основного позову, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та задовольняючи частково зустрічний позов про вселення та зобов'язуючи ОСОБА_3 надати їй ключі від спірної квартири, суд першої інстанції ухвалив по справі лише вступну та резолютивну частину рішення. Повний вмотивований текст рішення відсутній.

А тому рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення виходячи з наступного.

Стаття 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України передбачають, що кожен має право на житло і ніхто не може бути обмежений у праві користування інакше ніж з підстав і в порядку, визначених законом.

Право на повагу до житла гарантує і ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру НОМЕР_1 від 02 вересня 1973 року квартира АДРЕСА_1, яка складається із трьох кімнат була надана ОСОБА_5 02 вересня 1973 року на сім'ю із 4-х осіб : ОСОБА_5, ОСОБА_4 (подружжя) та 2-х доньок, в тому числі, і на матір відповідача (а.с.5). Позивач ОСОБА_3 (дядько відповідача) народився уже у спірній квартирі, як і відповідач та відповідно були зареєстровані в ній у 1990 та 1991 роках. На даний час згідно довідки за формою №3 (а.с.4) у спірній квартирі зареєстровані 5-ть осіб - сторони по справі. А фактично у квартирі проживає позивач ОСОБА_3 Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірній квартирі з їх пояснень проживають періодично, оскільки мають житловий будинок у сільській місцевості. Тоді як згідно довідки КП КОР «Північне БТІ» житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 95,9 кв.м, житловою 35,8 кв.м, рахується за власником ОСОБА_5 з 2002 року (а.с.188) Із довідок селищного голови (а.с.113, 114) Бородянського району, смт Бабинці та акту (а.с.115), складеного депутатом Бабинецької селищної ради Сазоновою С.О. вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають за адресою АДРЕСА_2 з 2007 року без реєстрації. Надані вище довідки та акт видані та складені офіційними органами і не викликають у суду сумніву у їх достовірності та належності.

Разом з тим, акт (а.с.157) складений 17.03.2014 позивачем ОСОБА_3 та 2-а мешканцями квартир №87, 92 про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають з 1973 року по теперішній час у квартирі АДРЕСА_1 не можна прийняти до уваги, оскільки він складений в процесі розгляду справи в суді та суперечить вищенаведеним офіційним документам щодо місця проживання зазначених осіб. До того, при наявності проживання зазначених осіб в квартирі (зміст акту), вони не приймали участі у його складанні. Таким чином, позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (дід та баба відповідача) будучи зареєстрованими за одною адресою, а фактично проживаючи за іншою, також виступили в якості позивачів про визнання відповідача та її дитини такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Відповідач та її дитина на спірній жилій площі не проживають з 2010 року, мешкають на жилій площі свекрухи, а відповідно для малолітньої дитини бабусі. Право на жилу площу свекруха за відповідачем та онукою не визнає, а тому посилання позивачів у своїх запереченнях на зустрічний позов іще і на ч.2 ст. 107 ЖК України не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки правові підстави їх позову є ст. ст. 71, 72 ЖК України, які є взаємовиключні.

Звертаючись до суду з позовом позивачі зазначили, що відповідач разом із дитиною не мешкають у спірному жилому приміщенні з 2009 року без поважних причин, перешкод в користуванні жилим приміщенням їм вони не чинили, тому, посилаючись на ст.ст. 71,72 ЖК України просили визнати відповідача та дитину такими, що втратили право користування жилим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_6 факт свого не проживання у спірній квартирі не визнавала, посилаючись на те, що спірна квартира є єдиним місцем постійного проживання, а тимчасове періодичне залишення квартири обумовлювалося причинами стаціонарного навчання ( копії диплома, народження дитини- 2009 рік(допомога свекрухи у вихованні дитини на період навчання), а також перешкоди зі сторони позивача ОСОБА_3 у користуванні житлом, який забрав у неї ключі від квартири. А тому пред'явила зустрічний позов про вселення, зміну договору найму.

Відповідно до ст.10 ЦПК України розгляд і вирішення справ в порядку цивільного судочинства здійснюється на засадах змагальності та свободи сторін у наданні доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Положенням ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з передбачених ст.71 ЖК України підстав, необхідно встановити строк та причини непроживання.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або членів його сім'ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Із наданих письмових заяв ОСОБА_3, ОСОБА_10 на адресу прокуратури м.Бородянка від 13 квітня 2010 року вбачається, що між позивачами та сім'єю відповідача мало місце щодо створення спільної підприємницької діяльності і на підставі цього між ними виникли неприязні стосунки та конфлікти, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів, а в подальшому і житлового конфлікту.

Акт (а.с.3) від 09.01.2013, складений лише позивачем ОСОБА_3, без участі позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у присутності сусідів про не проживання ОСОБА_6 та її дитини у спірній жилій площі з 2009 року не може бути прийнятий, як належний та допустимий доказ у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, оскільки він не містить відомостей з якого конкретного часу та на підставі яких конкретних даних зроблено висновок, що відповідач не проживає у житловому приміщенні та дійсної причини цього.

Таким чином, доводи позивачів про відсутність відповідача у спірному жилому приміщенні понад шести місяців підряд без поважних причин не підтверджені безспірними доказами, які позивачі повинні були надати відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, а тому відсутні передбачені ст. 71 ЖК України підстави для задоволення позову.

Оскільки суд прийшов до висновку, про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, то зустрічні позовні вимоги про вселення ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання ОСОБА_3 надати ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Згідно ст.104 ЖКУкраїни член сімї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сімї, які проживають разом з ним, укладання з ним окремого договору найму, якщо житловуплощу,щоприпадаєна нього, можебути виділена у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу. У разі відмові членів сімї дати згоду на укладання окремого договору найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснити судам, що в силу ст.104 ЖК (5464-10) суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.

При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Враховуючи вимоги вищезазначених норм та роз'яснень Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про зміну договору найму житлового приміщення та виділення у користування відповідача ОСОБА_6 та її дитини кімнати 16,0 кв. м, а відповідачам за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 кімнат 15,3 та 9,9 кв.м не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги штучно погіршують житлові умови обох сторін і це викличе необхідність постановки їх на облік, як таких що потребують поліпшення житлових умов. Окрім того, порядок користування кімнатами між сторонами не склався, сторони по справі складають три сім'ї.

З урахуванням викладеного та наявності лише вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції, за відсутності повного тексту рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково. А вступна та резолютивна частина рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року скасуванню та ухваленню нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням слід відмовити та вселити ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1 із зобов'язанням ОСОБА_3 надати ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вступну та резолютивну частину рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_6 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_7, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.

Вселити ОСОБА_6 з малолітньою дочкою ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_6 ключі від квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: