Постанова № 56844836, 29.03.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа № 914/4348/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гладьо Ю.О., Тарасюк О.В.

від відповідача: Суходольська Н.Є.

від третьої особи: ОСОБА_5

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" №4936/04 від 25.02.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2016 року (головуючий суддя Крупник Р.В.)

у справі № 914/4348/15

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Київстар", м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Менс" ЛТД, м.Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_6, м.Тернопіль

про стягнення 9 144 947,78 грн. збитків, 7 854 185,24 грн. неустойки

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 16.02.2016 року у справі №914/4348/15 в позові Приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Київстар", м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Менс" ЛТД, м.Львів, про стягнення 9 144 947,78 грн. збитків, 7 854 185,24 грн. неустойки - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що при укладенні Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. із ФОП ОСОБА_6 відповідач являвся добросовісним набувачем вказаного майна, йому не було і не могло бути відомо про існування обставин, які в подальшому слугували підставою для вилучення даного майна в кінцевого добросовісного набувача - ПАТ "Київстар". Відтак, укладаючи Договір купівлі-продажу від 23.12.2008р. із позивачем, відповідач діяв добросовісно, а тому ним не було допущено порушення обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ і не було порушено пп.4.2.2 Договору, так як в його діях вина є відсутньою. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків та неустойки є безпідставними та не підлягають до задоволення. Факт витребування майна від добросовісного набувача є підставою для відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання цього майна. Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд України в листі від 24.11.2008р. "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину. В даному випадку, відповідач такою стороною не являється, оскільки ані Договір від 28.10.20108р., за котрим відповідач набував майно у власність, ані Договір від 23.12.2008р. за котрим відчужував вказане майно в судовому порядку недійсними не визнавалися.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що 1) у даному випадку очевидним є існування обставин, передбачених ч.1 ст.661 ЦК України, що має наслідком відшкодування завданих покупцю ПАТ «Київстар» збитків продавцем - ТОВ «Менс» Лтд. 2) застосування наслідків за ч.1 ст.661 ЦК України виключає застосування ст.614 ЦК України (в частині відповідальності лише за наявності вини). Наголошує, що норма ст. 661 ЦК України передбачає відповідальність без вини. 3) навіть якби і треба було доводити вину відповідача для настання відповідальності за ст. 661 ЦК України, то у доктрині цивільного права та у цивільному законодавстві встановлюється «презумпція вини порушника зобов'язання», тобто відповідач повинен сам довести та спростувати презумпцію вини у вчиненні правопорушення. Зазначає, що презюмуючи відсутність вини відповідача у невиконанні зобов'язання ні суд, ані відповідач не навели жодних фактів, які б свідчили про відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання. Разом з тим зауважує, що вина відповідача все ж виявляється у формі необережності. 4) на момент укладення договору купівлі -продажу від 29.10.2008 року відповідач повинен був припускати та розуміти правові наслідки купівлі майна, яке юридично не було набуте ФОП ОСОБА_6 Відповідач знав та усвідомлював дефектність вибуття майна від власника за первинним право чином від 03 вересня 2008 року, повинен був передбачити настання шкідливих наслідків, однак легковажно розраховував на їх відвернення чи ненастання. 5) зазначає, що судом першої інстанції не дано правової оцінки та обґрунтування відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки за порушення відповідачем договірних зобов'язань. 6) відтак, суд першої інстанції фактично поклав на позивача надмірний тягар, який порушив справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу та захистом прав на мирне володіння майном.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін з тих підстав, що 1) ст. 661 ЦК України не передбачає умови щодо застосування цивільно-правової відповідальності без вини продавця товару; 2) позивачем застосовано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки вилучення майна у позивача відбулося на підставі ст. 388 ЦК України в порядку задоволення віндикаційного позову. Згідно правової позиції Верховного суду України у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. Позивачу завдана позадоговірна шкода. 3) у разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнуто зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину. Відповідач цією особою не являється. 4) відповідальність за ст. 661 ЦК України не може бути застосована до відповідача, оскільки ним не було порушено свого обов'язку щодо повідомлення покупця про права третіх осіб на майно. 5). Позивачем не було належно реалізовано своє право на захист шляхом подання касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року. 6). Набувши правомірно нерухоме майно, відповідач реалізував щодо нього свої повноваження власника, а саме розпорядився вказаним майном, відчуживши його позивачу. Та обставина, що договір купівлі - продажу є неукладеним була встановлена лише 31.03.2015 року, а тому вона не створює протиправного характеру в діях відповідача щодо продажу цього майна у 2008 році.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши думку представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.12.2008р. між позивачем (за Договором - Покупець) та відповідачем за Договором - Продавець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О.В. та зареєстровано в реєстрі за №10887 (Т.1 а.с. 28-30).

У відповідності до умов цього Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити вартість об'єкту нерухомого майна, яким є триповерхова будівля комбінату побутового обслуговування літ.А, розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1090,7 кв.м. (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору майно належить Продавцеві на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829, Витяг з державного реєстру правочинів №6692038 від 29.10.2008р., зареєстрованого ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.11.2008р. за реєстровим №25096514, запис №2523 в книзі №22, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20789352 від 03.11.2008р.

За змістом п.1.3 та п.2.1 Договору згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №21236654 від 11.12.2008р., виданого ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" загальна вартість майна становить 3312375,90 грн. За взаємною згодою сторін вартість майна складає грошову суму у розмірі 7854185,24 грн., в тому числі податок на додану вартість за ставкою 20% у сумі 1309030,88 грн.

Згідно п. 6.4. Договору , у випадку порушення продавцем гарантій, передбачених п.4.2. Договору, продавець сплачує покупцю, на його вимогу, неустойку у сумі вартості майна, яка вказана у п.2.1. цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за Актом приймання передачі нерухомого майна від 23.12.2008р. (Т.1 а.с.31) об'єкт купівлі-продажу було передано позивачу.

25.12.2008р. позивач сплатив відповідачу за придбане майно 7854185,24 грн., що підтверджується довідкою АТ "Укрсиббанк" №06-54/1/14477 від 30.11.2015р. (Т.2 а.с.82-83).

30.12.2008р. право власності позивача на триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ.А, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1090,7 кв.м. зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується Витягом №21459823 від 30.12.2008р. (Т.1 а.с.48).

Як встановлено, відповідач придбав будівлю площею 1090,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у ФОП ОСОБА_6 згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829 (Т.1 а.с.63).

З матеріалів справи (Т.1 а.с.64, Т.3 а.с.129, 130), а також п.1.3 Договору від 29.10.2008р. вбачається, що відчужуване відповідачу майно належало ФОП ОСОБА_6 на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), укладеного Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_6 03.09.2008р., актом приймання-передачі, складеного Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_6 від 04.09.2008р., рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008р. по справі 10/08, Ухвали Рівненського міського суду від 08.10.2008р. у справі №6-327/2008, виконавчого листа Рівненського міського суду від 08.10.2008р. по справі №6-327/2008 та зареєстрованого ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 17.10.2008р. в книзі: 21, номер запису: 2651, реєстраційний номер:25096514, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20620054, виданому ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 17.10.2008р. на бланку серії НОМЕР_1.

Як встановлено судами, 02.04.2013р. перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду Державного майна України по Тернопільській області, до відповідача 1 - концерну "Військторгсервіс", відповідача 2 - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "Менс ЛТД" та ПрАТ "Київстар" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_6, та про витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна - нежитлової будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1, яке вибуло з володіння не з волі його власника. Підстава позову - відсутність у концерну «Військторгсервіс» права на відчуження майна, вибуття нерухомого майна із володіння Міністерства оборони України поза волею останнього, без дозволу та неуповноваженою особою.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. у справі №921/368/13-г/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р., в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2014р. скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. у справі № 921/368/13-г/18, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

За результатами нового розгляду справи Господарським судом Тернопільської області прийнято рішення від 30.10.2014р. у справі №921/368/13-г/18 про відмову у задоволенні позову.

31.03.2015р. Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі №921/368/13-г/18, якою рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.10.2014р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Витребувано у Приватного акціонерного товариства "Київстар" приміщення побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1, на користь власника - держави, шляхом повернення цього приміщення Приватним акціонерним товариством "Київстар" концерну "Військторгсервіс". В задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу від 03.09.2008 відмовлено.

Як встановлено, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. у справі №921/368/13-г/18 набрала законної сили.

Апеляційний господарський суд зазначає, що ПАТ «Київстар» двічі оскаржувало вищевказану постанову Львівського апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції, проте касаційні скарги були двічі повернуті скаржнику.

Так, з вказаної постанови апеляційного суду вбачається, що при розгляді справи №921/368/13-г/18 апеляційним судом встановлено обставини, які в силу положень ст. 35 ГПК України, мають преюдиційне значення для даної справи. Зокрема, судом встановлено, що за Договором купівлі-продажу від 03.09.2008р. було відчужене державне нерухоме майно, яке перебувало на балансі філії концерну "Військторгсервіс" - Управління торгівлі Західного оперативного командування. Відчуження майна здійснено на підставі дозволу від 18.10.2004р. №140/3/1369/17, виданого начальнику ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. начальником Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України П.Н. Пукіром, який діяв на підставі довіреності Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.

Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не відповідав вимогам чинного на момент відчуження майна законодавства щодо дозвільних документів, на підставі яких могло бути відчужене державне нерухоме майно, оскільки він прийнятий не у формі розпорядчого акта Міністерства оборони України, а у формі листа, адресованого Свідерському Г.М., дозвіл на відчуження майна наданий без погодження Фонду державного майна, з моменту видачі дозволу і до моменту відчуження прийшло майже 4 (чотири) роки.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що на підставі дозволу №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. концерн "Військторгсервіс" не вправі був 03.09.2008р. відчужувати будівлю. Дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не може бути належним і допустимим доказом наявності станом на 03.09.2008р. волевиявлення власника майна (держави) в особі уповноваженого органу управління майном - Міністерства оборони України на відчуження майна, відтак майно вибуло з володіння власника (держави) не з його волі, що стало підставою для задоволення позову в частині вимоги про витребування будівлі, заявленої до ПрАТ "Київстар" з підстав, передбачених п.3 ч.1ст. 388 ЦК України.

У справі №921/368/13-г/18 в позові в частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ФОП ОСОБА_6, апеляційним судом було відмовлено, оскільки суд прийшов до висновку, що вказаний договір є неукладеним. Апеляційним судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 03.09.2008р. підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, однак договір нотаріально не був посвідчений і не пройшов держаної реєстрації. Після укладення 03.09.2008р. оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 звернувся до Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-агро" з позовом до Концерну "Військторгсервіс" про визнання цього договору чинним та визнання за ним права власності на нежитлову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1, який задоволений рішенням третейського суду від 19.09.2008р.

З матеріалів справи вбачається, на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду №921/368/13-г/18 від 31.03.2015р. право власності на приміщення побутового прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №46042837 від 21.10.2015р. (Т.1 а.с.61-62).

Як вбачається з позовної заяви у даній справі, позивач, враховуючи факт витребування у нього нерухомого майна, звернувся із вимогою про відшкодування йому збитків, які охоплюють собою, як вартість втраченого майна, яка була сплачена відповідачу за його придбання, так і вартість послуг з експертної оцінки цього майна, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні цього майна, витрат на послуги ріелтора, виготовлення викопіювань та містобудівних обґрунтувань, витрат пов'язаних із отриманням та орендою земельної ділянки, для обслуговування цього приміщення, витрат на консервацію приміщення і відновлювального ремонту, прибирання будівлі та ін., а всього на загальну суму 9144947,78 грн., а також передбачену Договором неустойку за порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо попередження відповідачем про права третіх осіб на це майно у розмірі 7854185,24 грн.

Предметом даного спору є вимога позивача про сплату відповідачем неустойки за порушення договірних зобов'язань передбачених підпунктом 4.2.2 Договору від 23.12.2008р., а також вимога про стягнення з відповідача збитків, передбачених статтею 661 ЦК України, які відносяться до збитків, передбачених за порушення такого договірного зобов'язання як договір купівлі-продажу.

Відповідно до змісту статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до положень ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, а також додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Верховним Судом України в п.2 Постанови Пленуму "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992р. роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи

З огляду на викладене суд зазначає, що для застосування таких засобів відповідальності як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини.

Разом з тим, відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків на підстав ст. 661 ЦК України.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем (ст. 660 ЦК України).

Статтею 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що за Договором купівлі-продажу від 23.12.2008р. відповідач продав позивачу триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ.А, розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1090,7 кв.м. В подальшому, постановою Львівського апеляційного господарського суду №921/368/13-г/18 від 31.03.2015р. вказане нерухоме майно було вилучено у позивача на користь держави в особі Міністерства оборони України, як таке, що вибуло із власності держави поза її волею. Як встановлено судом, в справі №921/368/13-г/18 ТОВ "Менс" ЛТД було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ПрАТ "Київстар", брало участь у справі на стороні останнього, подавало письмові пояснення, однак не відвернуло відібрання проданого товару від ПрАТ "Киїстар".

В позовній заяві та письмових поясненнях, позивач зазначає, що підставою для застосування збитків за статтею 661 ЦК України є виключно об'єктивні обставини, такі як: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, як наголошує позивач, статтю 661 ЦК України слід розглядати в сукупності з статтею 660 ЦК України, яка знімає з продавця тягар відповідальності в разі якщо продавець не брав участі в судовому процесі та доведе, що, взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Таким чином, існування обставин, визначених ч.2 ст.660, ч.1 ст.661 ЦК України є імперативною підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилученого товару збитків і таке відшкодування повинно бути здійснене саме продавцем. А тому, на думку позивача, вищезазначене вказує на те, що застосування наслідків за ч.1 ст.661 ЦК України виключає застосування статті 614 ЦК України (відповідальності за наявності вини) та потреби в доведенні складу цивільного правопорушення, позаяк сам факт вилучення майна є підставою для відповідальності продавця незалежно від наявності/відсутності його вини.

Як зазначив Вищий арбітражний суд України в Роз'ясненні від 01.04.94 р. N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Положення статті 661 ЦК України "Відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця" містяться в Главі 54 ЦК України "Купівля-продаж". Відтак, збитки про котрі йде мова в ст.661 ЦК України відносяться до збитків передбачених за порушення такого договірного зобов'язання, як договір купівлі-продажу (про вказане зазначається також і в листі Верховного Суду України від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України»).

Як вже зазначалося, для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини. При цьому, такі елементи, як протиправна поведінка, збитки і причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками є у всіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Вина, в свою чергу, є загальною, але не в усіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини. Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов'язанням із завдання шкоди (наприклад: ст. ст. 1173, 1174, 1176, 1187, 1209 ЦК України). В договірних зобов'язаннях необов'язковість вини може бути встановлена договором.

Як вбачається із змісту статті 661 ЦК України, положення вказаної статті не передбачають відповідальності продавця без його вини. Крім цього, вказана стаття не містить жодних інших винятків для можливості притягнення продавця до відповідальності за відсутності хоча б одного із елементів складу цивільного правопорушення. В укладеному між сторонами Договорі купівлі-продажу від 23.12.2008р. теж не передбачено можливості притягнення продавця до відповідальності за порушення договірного зобов'язання за відсутності його вини. А тому, вина боржника теж є обов'язковою умовою відповідальності за статтею 661 ЦК України. Відтак, суд критично оцінює доводи позивача, що застосування наслідків за вказаною статтею ЦК України виключає застосування статті 614 ЦК України (відповідальності за наявності вини) та потреби в доведенні складу цивільного правопорушення.

Крім того, позивач у первісних підставах позову також зазначав про включення вини у склад правопорушення для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків та наводив доводи на підтвердження вини відповідача.

Аналіз статті 661 ЦК України свідчить про те, що обставинами, котрі слугують передумовою виникнення відповідальності у продавця є: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, для притягнення до відповідальності продавця вирішальне значення має не факт вилучення майна у покупця (як це зазначає позивач в позовній заяві), а обставина про те, що покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, оскільки якщо станом на момент укладення договору покупцю були відомі вказані підстави, чи продавець повідомляв його про існування цих підстав, продавець не може бути притягнутий до відповідальності за статтею 661 ЦК України навіть у випадку вилучення речі.

Таким чином, аналіз статті 661 ЦК України дає суду підстави прийти до висновку, що для можливості притягнення продавця до відповідальності за даною статтею, його протиправна поведінка повинна полягати в порушенні обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ, а також про інші обставини, які можуть породжувати права третіх осіб на річ, що є предметом договору. Даний висновок узгоджується із положеннями ст. 659 ЦК України, яка передбачає, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Аналізуючи положення ст.ст.659 та 661 ЦК України в їх сукупності вбачається, що право на відшкодування збитків, поряд із правом вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, є додатковим правом покупця, яке виникає в нього у випадку витребування майна.

Як вбачається з п.4.2.2 Договору відповідач гарантував, що на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна Майно може бути вільно передане у власність Покупцю за цим Договором з усіма правами, Майно не передане в іпотеку, в спорі не перебуває, як вклад до статутного фонду юридичних осіб не передане, не знаходиться в податковій заставі, не відчужене іншим особам, щодо нього не укладено попередніх договорів з третіми особами та/або протоколів про наміри з іншими особами, жодних прав третіх осіб на нього не має; відсутні будь-які заборони чи інші законні обставини, що перешкоджають продавцю в укладенні і виконанні умов цього Договору.

У пункті 6.4 Договору сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення Продавцем гарантій, передбачених пунктом 4.2 Договору, а саме продавець сплачує покупцю, на його вимогу, неустойку у сумі вартості майна, яка вказана у п.2.1 цього Договору.

Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення збитків та неустойки, відповідач зазначає про відсутність порушення ним договірних зобов'язань, так як станом на момент укладення договору жодних прав на майно третіми особами не заявлялося, про існування таких прав йому не було відомо, так як відповідач, як і позивач являється добросовісним набувачем вказаного майна. Про існування прав третіх осіб на об'єкт продажу відповідачу стало відомо лише з моменту пред'явлення позову прокурором в 2013р. А тому, в діях відповідача відсутні такі елементи цивільного правопорушення як протиправність діяння та вина.

Водночас, на думку позивача, відповідач не являвся добросовісним набувачем триповерхової будівлі комбінату побутового обслуговування літ.А, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1090,7 кв.м., оскільки укладаючи договір купівлі-продажу із ФОП ОСОБА_12, відповідач мав усі необхідні підстави та можливості для перевірки документів, що підтверджували правову підставу набуття ФОП ОСОБА_12 майна, так як в тексті договору наводяться правовстановлюючі документи, які нібито посвідчували перехід прав власності від Концерну "Військторгсервіс" до ФОП ОСОБА_12 Зокрема, відповідач мав можливість ознайомитися із договором, який було укладено між ФОП ОСОБА_12 та Концерном "Військторгсервіс" та міг встановити, що вказаний договір є неукладеним, оскільки такий не було нотаріально посвідчено та він не пройшов державну реєстрацію. Також, як зазначає позивач, Відповідач із ФОП ОСОБА_12 спільно брав участь у публічних торгах на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі "Прайс" щодо продажу Концерном "Військторгсервіс" будівлі комбінату. Цей факт вказує на те, що відповідачеві повинні були бути відомі обставини первинного продажу майна, зокрема, йому повинно було бути відомо про відсутність належних правовстановлюючих документів на об'єкт і дозвільних документів на його продаж, а відтак і про дефектність такого процесу загалом.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Крім цього, згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, добросовісність набувача майна за договором презюмується.

Суд зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Під поняттям «знав» слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Щодо застосовуваного законодавцем поняття «повинен був знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов'язаний був про це знати. (Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 р.).

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Як вже зазначалося, відповідач придбав будівлю площею 1090,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у ФОП ОСОБА_6 згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А. 29.10.2008р., за реєстровим №8829.

В пункті 1.4 вказаного Договору ФОП ОСОБА_6 гарантував відповідачу, що вищевказане майно не перебуває під арештом чи забороною (Витяг з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №21501713 від 29.10.2008р.), а також не перебуває в податковій заставі (Витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави №21501693 від 29.10.2008р.), щодо нього не ведуться судові спори, воно не заставлене, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса воно не використовується, в статутний фонд не внесене. Треті особи не мають прав на відчужуване майно.

Відповідно до п.1.3 Договору від 29.10.2008р. відчужуване відповідачу майно належало ФОП ОСОБА_6 на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), укладеного Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_6 03.09.2008р., актом приймання-передачі, укладеного Концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_6 від 04.09.2008р., рішення Постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008р. по справі 10/08, Ухвали Рівненського міського суду від 08.10.2008р. у справі №6-327/2008, виконавчого листа Рівненського міського суду від 08.10.2008р. по справі №6-327/2008 та зареєстрованого ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 17.10.2008р. в книзі: 21, номер запису: 2651, реєстраційний номер:25096514, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20620054, виданому ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 17.10.2008р. на бланку серії НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, яка існувала станом на 29.10.2008р.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна

У державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо, зокрема, заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Крім цього, відповідно до ст.49 ЗУ "Про нотаріат" (в редакції від 15.03.2006р., яка існувала станом на 29.10.2008р.) нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляють у вчиненні нотаріальної дії, якщо, зокрема, вчинення такої дії суперечить законові, а також з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень. Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

Таким чином, з наведеного вбачається, що станом на момент придбання відповідачем будівлі площею 1090,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у ФОП ОСОБА_6, укладений між сторонами Договір від 29.10.2008р. відповідав усім ознакам дійсності правочину та не є визнаний судом недійсним і станом на момент розгляду справи; право власності на відчужуване майно було зареєстроване за ФОП ОСОБА_6, а тому останній в силу положень ст. 317 ЦК України вправі був його відчужувати; будь-яких обтяжень та заборон, а також записів про судові спори на вказане майно не було зареєстровано в реєстрі; продавець гарантував про відсутність прав третіх осіб на відчужуване майно. Крім цього, факт реєстрації права власності за ФОП ОСОБА_6 в єдиному державному реєстрі, а також факт посвідчення нотаріусом Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. свідчить про те, що правовстановлюючі документи ФОП ОСОБА_6 на відчужувану ним будівлю перевірялися посадовими особами на предмет їх відповідності вимогам законодавства, і у вказаних осіб не було жодних застережень до цих документів. За таких обставин, суд погоджується з доводами відповідача, що він являвся добросовісним набувачем будівлі площею 1090,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

При цьому доводи позивача, що відповідач мав можливість ознайомитися із договором від 03.09.2008р., який було укладено між ФОП ОСОБА_6 та Концерном "Військторгсервіс" та міг встановити, що вказаний договір є неукладеним, оскільки такий не було нотаріально посвідчено та він не пройшов державну реєстрацію, оцінюються судом критично, так як окрім договору від 03.09.2008р., серед правовстановлюючих документів у ФОП ОСОБА_12 було і рішення ПДТС при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008р., яким вказаний договір було визнано дійсним та визнано право власності на відчужувану будівлю, а також Ухвала Рівненського міського суду від 08.10.2008р. про видачу виконавчого листа на підставі вказаного рішення.

Крім цього, суд наголошує на тому, що обставини, які слугували підставою для вилучення майна від позивача на користь Держави в особі Міністерства оборони України пов'язані не із фактом відсутності державної реєстрації та нотаріального посвідчення Договору від 03.09.2008р., а із тим, що на підставі дозволу №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. концерн "Військторгсервіс" не вправі був 03.09.2008р. відчужувати будівлю. Так як, дозвіл №140/3/1369/17 від 18.10.2004р. не може бути належним і допустимим доказом наявності станом на 03.09.2008р. волевиявлення власника майна (держави) в особі уповноваженого органу управління майном - Міністерства оборони України на відчуження майна, відтак майно вибуло з володіння власника (держави) не з його волі. Ознайомлюючись із змістом Договору від 03.09.2008р., відповідач не знав та не міг знати про існування вказаних обставин, про які стало відомо лише в ході розгляду справи та встановлення обставин у справі №921/368/13-г/18.

Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що відповідачеві повинні були бути відомі обставини первинного продажу майна, зокрема, про відсутність належних правовстановлюючих документів на об'єкт і дозвільних документів у Концерну "Військторгсервіс" на його продаж, так як відповідач із ФОП ОСОБА_6 спільно брав участь у публічних торгах на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі "Прайс" щодо продажу Концерном "Військторгсервіс" будівлі комбінату.

Зокрема, як вбачається з Протоколу про хід публічних торгів №787-н від 05.06.2008р. (Т.1 а.с.66) відповідач був повідомлений лише про лот торгів, а саме те, що лотом являється нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування, загальною площею 1090,7 кв.м., що належить Концерну "Військторгсервіс", код ЄДРПОУ 33689922 та знаходиться за адресою: Тернопільська обл., АДРЕСА_1. Про будь-які інші обставини продажу вказаного майна відповідачеві не оголошувалося. Вказане відповідає положенням ч.2 ст.15 ЗУ "Про товарну біржу" (в редакції, яка існувала станом на момент проведення торгів), яка передбачає, що зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

З огляду на викладене, при укладенні Договору купівлі-продажу від 29.10.2008р. із ФОП ОСОБА_6 відповідач являвся добросовісним набувачем вказаного майна, йому не було і не могло бути відомо про існування обставин, які в подальшому слугували підставою для вилучення даного майна в кінцевого добросовісного набувача - ПрАТ "Київстар". Відтак, укладаючи в подальшому Договір купівлі-продажу від 23.12.2008р. із позивачем, відповідач діяв добросовісно, а тому ним не було допущено порушення обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ і не було порушено пп.4.2.2 Договору, так як в його діях відсутньою є вина.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Апеляційний суд також зазначає, що у позовах про стягнення збитків позивач повинен довести сам факт правопорушення з боку відповідача та розмір збитків, а тоді встановлюються також і інші елементи складу правопорушення. В даному ж випадку, позивачем не було доведено самого факту завдання позивачу шкоди саме відповідачем, протиправної поведінки відповідача.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, первісний продавець майна концерн «Військторгсервіс», в користь якого за рішенням суду у справі № 921/368/13-г/18 було витребуване нерухоме майно, являється як власником витребуваного майна, так і коштів, які він отримав за продаж цього ж майна ОСОБА_6

Суд наголошує на тому, що факт витребування майна від добросовісного набувача є підставою для відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання цього майна. Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд України в листі від 24.11.2008р. "Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину. В даному випадку, відповідач такою стороною не являється, оскільки ані Договір від 28.10.20108р., за котрим відповідач набував майно у власність, ані Договір від 23.12.2008р. за котрим відчужував вказане майно в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Апеляційний суд зазначає, що позивач ПАТ «Київстар» був відповідачем у справі № 921/368/13-г/18 за позовом прокуратури в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 03.09.2008 року, витребування майна у ПАТ «Київстар», проте у справі відсутні докази про те, що позивач у справі № 921/368/13-г/18 заявляв зустрічні вимоги про відшкодування понесених ним витрат з метою захисту своїх інтересів.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 16.02.2016 року у справі №914/4348/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" №4936/04 від 25.02.2016 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 30.03.2016 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.