Постанова № 56844818, 29.03.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р.Справа № 915/1937/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Величко Т.А.,

суддів: Бєляновського В.В., Поліщук Л.В.

(Склад колегії сформовано на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями)

при секретарі: Альошиній Г.М.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1;

від відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Полянецьке

на рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016р.

по справі № 915/1937/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Полянецьке

до Товариства з обмеженою відповідальністю Соло Інвест

про визнання договору недійсним та повернення коштів в розмірі 25 240, 06 грн.,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2015 року ТОВ Полянецьке звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до ТОВ Соло Інвест про визнання недійсним договору фінансового лізингу №000067, укладений 29.09.2015р. між ТОВ Соло Інвест та ТОВ Полянецьке, а також стягнення грошових коштів в розмірі 25240,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Полянецьке зазначило, що представник відповідача незаконно уклав з представником позивача договір фінансового лізингу №00067 від 29.09.2015р., не переконавшись в його дієздатності щодо укладення інших, окрім договорів купівлі продажу. Також позивач зазначив, що договір зі сторони відповідача укладено невідомою особою, а зазначена в договорі довіреність на представника відповідача не була додана до додатків цього договору.

З посиланням на норми ст.ст. 203, 215, 216, 241,639 ЦК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою місцевого господарського суду від 23.11.2015р. прийнято позовну заяву ТОВ Полянецьке до розгляду та порушено провадження у справі.

В відзиві на позовну заяву від 22.12.2015р. відповідач зазначив, що позивач підписав спірний договір, також на виконання умов договору позивачем перераховано грошові кошти на рахунок відповідача, що свідчить про схвалення ним договору та просив суд відмовити позивачу в задоволені позовної заяви в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016р. (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову відмовлено, судовий збір в розмірі 2436 грн. покладено на позивача.

Судове рішення мотивоване відсутністю правових підстав для визнання договору фінансового лізингу №000067 від 29.09.2015р. недійсним, а позовні вимоги не підтверджені належними доказами.

Суд дійшов висновку, що за відсутності таких доказів, позовні вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу №000067, укладений 29.09.2015р. між ТОВ Соло Інвест та ТОВ Полянецьке, а також стягнення грошових коштів в розмірі 25240,06 грн. задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, ТОВ Полянецьке просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016р. по даній справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ Соло Інвест кошти в розмірі 25240,06 грн. та судовий збір по даній справі за розгляд в суді 1-ї інстанції і апеляційної інстанції.

Доводи скаржника ґрунтуються на допущених господарським судом порушеннях норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що судом без врахування подій, які хронологічно викладені в позивачем в позовній заяві, вибірково і односторонньо надано оцінку окремим доказам. При цьому в рішенні суд не дійшов висновку про недопустимість та неналежність доказів, які залишились поза його увагою, не вказав чому саме він не може їх встановити та застосувати відповідні норми права, чим порушив вимоги ст.43, ч.2 ст.82, ч.2, ч.3 ст. 84 ГПК України.

На думку скаржника, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, вибіркова та одностороння оцінка доказів, чисельні порушення норм процесуального закону призвели до невірного встановлення правовідносин та неправильного застосування норм матеріального права.

29.03.2016р. від ТОВ Полянецьке надійшла заява про уточнення вимог апеляційної скарги, згідно якої апелянт просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016р. по даній справі, постановити нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги. Стягнути судові витрати з відповідача.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутнього в засіданні представника позивача, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи і це встановлено господарським судом, відповідно до інформації з сайту AUTO.RIA «Соло Інвест» - лізингова компанія, яка надає послуги на ринку України з 2012 р.

Відповідно до Довідки від 20.12.2012 р. про взяття на облік юридичної особи, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТОВ «Соло Інвест» має право надавати послуги з фінансового лізингу.

Відповідно до довіреності № 206 від 29.09.2015 р. ТОВ «Полянецьке» в особі генерального директора ОСОБА_2, який діє на підставі Статуту, уповноважило бухгалтера ТОВ «Полянецьке» ОСОБА_3 представляти інтереси ТОВ «Полянецьке» з питань купівлі автомобіля (з правом підпису). Довіреність зі строком дії до 30.10.2015 р.

На підставі наказу № 101-г від 29.09.2015 р. ОСОБА_3, заступника головного бухгалтера, відряджено до м.Львова для підписання договору купівлі-продажу легкового автомобіля Geely MK Cross (ціна автомобіля за усною домовленістю з ТОВ «Соло Інвест» 128 000 грн.).

Відповідно до довіреності № 5 від 12.08.2015 р. ТОВ «Соло Інвест» в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, уповноважило ОСОБА_5 надавати консультації, укладати та підписувати договори фінансового лізингу та додатки до них від імені ТОВ «Соло Інвест». Довіреність зі строком дії до 31.12.2015 р.

29.09.2015 року між ТОВ «Соло Інвест», в особі представника ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності №5 від 12.08.2015р. (лізингодавець) та ТОВ «Полянецьке» в особі ОСОБА_3, що діє згідно довіреності №206 від 29.09.2015р. (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 000067.

Відповідно до п. 1.1. Договору фінансового лізингу предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у Специфікації (додаток № 2), а саме: транспортний засіб Geely MK Cross комплектація Basic plus, обєм двигуна 1498, тип КПП М, привід передній.

До договору сторонами укладено Графік сплати авансового платежу, Специфікацію транспортного засобу, Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток № 1, додаток №2, додаток №3).

Даний договір підписано сторонами.

На виконання умов договору ТОВ «Полянецьке» проведено оплату в розмірі 25 600 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 986 від 29.09.2015 р., де в графі призначення платежу зазначено «за автомобіль Geely MK Cross зг. дог. № 67 від 29.09.2015 року, у т.ч. ПДВ 20 % - 4 266, 67 грн.».

02.10.2015 року наказом генерального директора ТОВ «Полянецьке» № 102-г відмовлено у схваленні укладеного від імені ТОВ «Полянецьке» гр. ОСОБА_3 за довіреністю № 206 від 29.09.2015 р. договору фінансового лізингу з ТОВ «Соло Інвест» № 00067 від 29.09.2015 року вартістю 250 000 грн. як такого, що укладений з перевищенням повноважень ОСОБА_3, не відповідає волевиявленню і намірам ТОВ «Полянецьке», з порушенням закону.

08.10.2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою № 178, в якій просив розірвати договір фінансового лізингу № 00067, укладений між сторонами з підстав того, що договір було помилково підписано представником ТОВ «Полянецьке» та перерахувати в 10-денний строк кошти в сумі 25 600 грн.

03.11.2015 року відповідач направив позивачу лист-відповідь вих. №28/02, в якому повідомив позивача про згоду розірвати договір та повернення в порядку п. 12.1 - п. 12.3 договору грошових коштів.

04.11.2015 року ТОВ «Соло Інвест» здійснено повернення ТОВ «Полянецьке» авансового платежу по договору фінансового лізингу №00067 від 29.09.2015 р. в сумі 359,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 164 від 04.11.2015 р.

Позивач вважає, що даний договір являється недійсним з наступних підстав:

- даний договір не відповідає нормам ст.639 ЦК України за формою його укладання, так, у договорі зазначено місце укладання м. Миколаїв, в той час як 29.09.2015р. представник позивача не перебував в м. Миколаїв та не укладав жодних договорів;

- договір зі сторони відповідача укладено невідомою особою, а саме вказано особу ОСОБА_5, що позбавляє можливості ідентифікувати представника та визначити коло його повноважень на вчинення будь-яких правочинів від імені відповідача;

- порушено вимогу ч.2 ст. 203 ЦК України, так як представник ТОВ «Полянецьке» не мав необхідного обсягу дієздатності, відповідно до довіреності №206 від 29.09.2015р., на укладання договору фінансового лізингу;

- спірний договір не відповідає ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки волевиявлення учасника договору було протилежним укладенню договору фінансового лізингу.

Посилаючись на вищенаведені норми права та обставини справи, ТОВ «Полянецьке» звернулось з відповідним позовом до суду про визнання недійсним договору фінансового лізингу №000067, укладеного 29.09.2015р. між ТОВ Соло Інвест та ТОВ Полянецьке, а також стягнення грошових коштів в розмірі 25240,06 грн.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Полянецьке» та вважає, що доводи, заперечення і вимоги позивача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено господарським судом, спірний договір укладено сторонами у письмовій формі відповідно до вимог господарського та цивільного законодавства України. Факт укладення договору саме 29.09.2015р. підтверджується датою, яка вказана у самому договорі.

Позивачем було підписано спірний договір та додатки до нього: №1- графік сплати авансового платежу; №2 специфікація; №3 графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Після підписання договору ТОВ «Полянецьке» схвалило дії представника, вчинивши дії на виконання договору - у той же день, 29.09.2015 р., ТОВ «Полянецьке» сплатило за реквізитами ТОВ «Соло Інвест» 25 600,00 грн. (платіжне доручення № 986 від 29.09.2015 року).

Факт здійснення позивачем платежу у сумі 25 600 грн. на виконання умов договору фінансового лізингу підтверджується також тим, що у призначенні платежу зазначено номер договору та дату його укладення - «№ 67 від 29.09.2015 року», а також вказано марку та модель автомобіля, який є предметом договору фінансового лізингу № 000067 від 29.09.2015 року.

Позивач не міг діяти під впливом помилки, оскільки на сайті http://solo-invest.com.ua, чітко зазначено, що ТОВ Соло Інвест є лізинговою компанією і надає автомобілі у лізинг. Отже підпис представника юридичної особи ТОВ «Полянецьке», а також здійснення платежу, свідчить про те, що позивач був ознайомлений з умовами спірного договору та погодив їх.

Як вказано вище, на виконання умов договору ТОВ «Полянецьке» проведено оплату в розмірі 25 600 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 986 від 29.09.2015 р.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання.

Умовами Договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.2. Договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі, розмір авансового платежу вказується у даному договорі та в Додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до абз. 1 п. 8.1 Договору фінансового лізингу укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладання договору становить 250 000, 00 (двісті пятдесят тисяч грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ, що становить еквівалент 10 365, 06 (десять тисяч триста шістдесят пять 06) євро за офіційним курсом НБУ, що дорівнює____ грн. на 1 євро на день підписання даного договору.

Додатком № 1 до договору (арк. 85) сторони передбачили наступне:

- вартість предмета лізингу 10 365, 06 євро

- авансовий платіж (50 %) 5 182, 53 євро

- щомісячний авансовий платіж 431, 88 євро

- адміністративний платіж (10 %) 1 036, 51 євро

- курс євро на дату підписання договору 24, 1195.

Відповідно до п. 9.7 Договору фінансового лізингу кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: - Адміністративний платіж, - Авансовий платіж, Комісія за передачу предмета лізингу та у разі наявності різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору.

Таким чином, кошти були зараховані наступним чином:

- 25 000, 10 грн. адміністративний платіж;

- 0 599, 90 грн. авансовий платіж.

Розрахунок здійснено наступним чином:

- 1 036, 51 євро (адміністративний платіж) х 24, 1195 (курс євро) = 25 000, 10 грн. (адміністративний платіж в грошовій одиниці гривня);

- 25 600 грн. (сума оплати) 25 000, 10 грн. (адміністративний платіж) = 599, 90 грн. (авансовий платіж).

Відповідно до п. 12.1 Договору фінансового лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягають 60 % (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

Таким чином, в силу умов договору:

- адміністративний платіж в розмірі 25 000, 10 грн. поверненню не підлягає;

- 40 % авансового платежу, що становить 239, 96 грн. (599, 90 грн. х 40 %) утримується лізингодавцем в якості штрафу;

- 60 % авансового платежу, що становить 359, 94 грн. (599, 90 грн. х 60 %) підлягає поверненню лізингоодержувачу у звязку з розірванням договору.

04..11.2015 р. ТОВ «Соло Інвест» здійснено повернення позивачу ТОВ «Полянецьке» авансового платежу по договору фінансового лізингу № 00067 від 29.09.2015 року в сумі 359,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 164 від 04.11.2015 р.

Таким чином, відповідачем здійснено повернення коштів відповідно до умов договору фінансового лізингу.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов правильних висновків, що надані позивачем докази не можуть бути прийняті судом як докази визнання спірного договору недійсним.

Колегією суддів доводи скаржника відносно того, що судом без врахування подій, які хронологічно викладені позивачем в позовній заяві, вибірково і односторонньо надано оцінку окремим доказам, до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Позивачем не було надано належних доказів, які б підтвердили, що договір №000067 від 29.09.2015р. фінансового лізингу є недійсним. Господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що спірний договір є дійсним з дати підписання його сторонами, а платіж у сумі 25600 грн. зроблено на виконання його умов, що свідчить про схвалення позивачем договору. Інших доказів, які б підтвердили позовні вимоги, позивачем надано не було.

Доводи, заперечення та вимоги ТОВ «Полянецьке», викладені в апеляційній скарзі також підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016 року по справі № 915/1937/15 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ Полянецьке без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,

суд постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Полянецьке залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 20.01.2016р. у справі №915/1937/15 - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя Л.В. Поліщук