Постанова № 56844812, 29.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа № 902/1523/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Гудак А.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача приватного підприємства "Імпульс-ВВ" на рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2016р. у справі №902/1523/15 (суддя Маслій І.В.)

за позовом приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Асмолова 101А; 21037, м. Вінниця, вул. Ак.Ющенка, 16/147)

до відповідачів 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" (23100, Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Асмолова 101); 2) товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; 54030, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-б)

про стягнення 310654,69 грн. заборгованості

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - ОСОБА_1, представник за довіреністю від 30.12.2015р. №579;

Судом розяснено представнику права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Імпульс-ВВ" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 95037,18 грн. пені, 14183,08 грн. 3% річних та з товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 201434,43 грн. індексу інфляції.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 27.01.2016р. позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" 7925,76 грн. 3% річних та з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 112 565,15 грн. - індексу інфляції та 1807,36 грн. - витрат повязаних із сплатою судового збору. В позові в частині стягнення 95037,18 грн. пені, 6257,32 грн. 3% річних та 88869, 28 грн. індексу інфляції відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "Імпульс-ВВ" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправомірно здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 154535, 39 грн., оскільки правомірним є нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості, яка виникла за договорами про надання послуг з охорони об'єктів та становить 276539,80 грн. Скаржник також вважає висновок суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності по вимогам щодо стягнення пені необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання; зобовязано скаржника надати суду до 29.03.2016р. докази сплати судового збору в розмірі 5125, 80 грн.

Приватне підприємство "Імпульс-ВВ" на виконання вимог суду від 29.02.2016р. надало докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №7438/16 від 17.03.2016р.), в якому відповідач-2 доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Приватне підприємство "Імпульс-ВВ" надіслало до суду заяву (вх. №8553/16 від 29.03.2016р.), в якій скаржник доводи апеляційної скарги підтримує, просить розглядати справу за відсутності його представника.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 29.03.2016р. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 29.03.2016р. представники позивача та відповідача-1 не з'явилися, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача-2, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, рішенням господарського суду Вінницької області від 13.07.2015р. у справі №902/611/15 (а.с. 30-36), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 року (а.с. 37-46) та постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2015р. позов приватного підприємства "Імпульс-ВВ" до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" задоволено; стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" та товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" основний борг в сумі 154535, 37 грн.

На виконання рішення господарського суду Вінницької області від 13.07.2015р. у справі №902/611/15, яке набрало законної сили відповідно до постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 року, видано судовий наказ від 20.10.2015 року №902/611/15 (а.с. 47).

Постановою Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції ВП №49129201 від 11.11.2015р. виконавче провадження з примусового виконання судового наказу від 20.10.2015 року №902/611/15 закрито, у зв'язку з фактичним та повним його виконанням (а.с. 48-49).

Позивач, покликаючись на п. 5.2. договорів про надання послуг з охорони об'єктів та ст. 625 ЦК України, заявив до стягнення солідарно з відповідачів 95037,18 грн. пені за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р., 14183,08 грн. 3% річних за період з 25.02.2014 р. по 10.11.2015 р., а також з відповідача-2 інфляційні втрати в розмірі 201434,43 грн. за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р.

Поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу.

Згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції вказує, що при розгляді справи №902/611/15 судами встановлено, що між приватним підприємством "Імпульс-ВВ" та товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" укладено договори про надання послуг з охорони, а саме: договір від 01.02.2012 р. № 0102/20У про надання послуг з охорони об'єкта; договір від 22.10.2012 р. № 29-1 про надання послуг з охорони об'єкта; договір від 01.11.2012 р. № 131 про надання послуг з охорони об'єкта; договір від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів; договір від 07.08.2013 р. № 1667-4/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів; договір від 07.08.2013 р. № 1667-5/6-13/57 про надання послуг з охорони господарських об'єктів. Заявлена до стягнення сума боргу складається із сум заборгованостей по кожному із договорів окремо із врахуванням сум погоджених сторонами збитків при передачі об'єктів з-під охорони, а саме: за договором від 01.02.2012 р. № 0102/20У - 51 616,36 грн.; за договором від 22.10.2012 р. № 29-1 - 50 075,57 грн.; за договором від 01.11.2012 р. № 131 - 49 305,18 грн.; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57 - 122 004,43 грн. збитки; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-4/6-13/57 -101 153,57 грн.; за договором від 07.08.2013 р. № 1667-5/6-13/57 - 24 389,12 грн.

Задовольняючи позов у справі №902/611/15 суд першої інстанції прийняв до уваги те, що визначення ціни позову належить до виключної компетенції позивача. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що позивачем з власної ініціативи було зменшено ціну позову на суму збитків за договором від 07.08.2013 р. № 1667-3/6-13/57 в розмірі 122 004,43 грн. та прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення солідарно заборгованості з відповідачів по наданим охоронним послугам в розмірі 154 535,37 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Таким чином, наявність існування у відповідачів заборгованості перед позивачем у сумі 154 535,39 грн. встановлено судами у справі № 902/611/15, у зв'язку з чим вказані факти, в силу ст. 35 ГПК України є преюдиційними, а тому повторного встановлення не потребують.

Також судами у справі №902/611/15 встановлено, що 01.09.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" (поручитель) та приватним підприємством "Імпульс-ВВ" (кредитор) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання ТОВ СП "Нібулон" (боржником) його боргових зобов'язань з оплати наданих послуг, які випливають із вищевказаних договорів.

Судами також зазначено, що з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідачів було направлено вимогу від 15.02.2014 р. з проханням провести розрахунок на протязі 7 днів, яка отримана - 17.02.2014р. До вимоги, з поміж всього було надано акти виконаних робіт, звіти про виконані роботи, акти про встановлення збитків, рахунки-фактури та акти прийому передачі об'єктів під охорону та з-під охорони. Проте, вимога залишена відповідачами без задоволення.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідачі мали би виконати зобов'язання по оплаті наданих послуг у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто строк виконання грошових зобов`язань у відповідачів настав 24.02.2014р. (даний висновок міститься у рішенні суду при розгляді справи № 902/611/15).

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення господарського суду Вінницької області від 13.07.2015р. у справі №902/611/15 в частині сплати основного боргу відповідач-2 виконав лише 11.11.2015р. При цьому, судом апеляційної інстанції не приймаються посилання відповідача-2 щодо невірної дати повної сплати заборгованості, оскільки, як встановлено судом, кошти в сумі 154535,39грн. перераховані відповідачем-2 Заводському відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 03.11.2015р. платіжним дорученням №61991, однак, відділом ДВС вони були перераховані позивачу лише 11.11.2015р. платіжними дорученнями №3052 та №3053 від 11.11.2015р., про, що вказано в постанові про закриття виконавчого провадження ВП №49129201 від 11.11.2015р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем здійснені нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 276539,80 грн. за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що правомірний є нарахування інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 154 535,39 грн. за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р., оскільки дана сума заборгованості встановлена рішенням суддів по справі №902/611/15.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що сума в розмірі 122004,43 грн. за своєю природою є збитками, які згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України визнаються як витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та не є грошовими зобов`язаннями.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що застосування ст. 625 ЦК України можливе на зобов'язання грошового характеру, а у даному випадку сума в розмірі 122004,43 грн. за своєю природою є збитками, тому відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України на вказану суму.

Враховуючи викладене та перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних виходячи з суми 154 535,39 грн. за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р., суд апеляційної інстанції вважає, що правомірними та обґрунтованими є нарахування 3% річних в розмірі 7925,76 грн. та інфляційних втрат в сумі 112565,15 грн. за вказаний період.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає правомірний стягнення інфляційних втрат лише з відповідача-2 , оскільки п. 2.3. договору поруки від 01.09.2013 року поручитель (відповідач-1) не відповідає перед кредитором за виконання боржником своїх зобовязань за основним договором щодо оплати будь-яких інфляційних втрат та судових витрат, що були або будуть нараховані кредитором, у звязку з неналежним виконанням боржником своїх зобовязань за основним договором.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що солідарно з відповідачів підлягають стягненню 3% річних в розмірі 7925,76 грн. нараховані за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р., а з відповідача-2 інфляційні втрати в сумі 112565,15 грн. нараховані за період з 25.02.2014р. по 10.11.2015р.

Посилаючись на п. 5.2. договорів про надання послуг з охорони об'єктів, позивач просить солідарно стягнути з відповідачів 95037,18 грн. пені, зокрема за договором №01.02/2ОУ від 01.02.2012р. в розмірі 24 682,52 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 51616,36 грн.; за договором №131 від 01.11.2012р. в розмірі 23577,33 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 49305,18 грн.; за договором №29-1 від 22.10.2012р. в розмірі 23945,73 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 50075,57 грн.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову в цій частині вимог встановив наявність у позивача в даному випадку порушеного права в сумі 14082,03 грн. (пеня нарахована за період з 25.02.2014 р. по 28.08.2014 р.). Разом з тим, беручи до уваги клопотання відповідача-2 щодо застосування строків позовної давності, суд першої інстанції повважав за необхідне застосувати строки позовної давності до вимоги позивача по стягнення пені та відмовив у її стягненні.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України та частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом п. 5.2 договорів № 0102/20У, №29-1, №131 у випадку несвоєчасної оплати послуг з охорони замовник зобовязаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період несплати, розраховану на весь період несплати починаючи з наступного дня після спливання встановленого строку і по день фактичної сплати.

Отже, умовами договорів №0102/20У від 01.02.2012р., №29-1 від 22.10.2012р., №131 від 01.11.2012р. сторони узгодили період нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, що відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення солідарно з відповідачів пені за період прострочення зобов'язання зі сплати вартості наданих послуг понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим і помилковим. В даному випадку суд першої інстанції оцінив змінений сторонами період нарахування пені, як встановлений сторонами порядок нарахування пені, і тому послався на п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Здійснивши перевірку правильності здійсненого позивачем розрахунку (а.с. 126-128), апеляційний суд вважає його обґрунтованим та вірним, тому приходить до висновку, що з відповідачів солідарно підлягає стягненню на користь позивача пеня в розмірі 95037,18 грн., зокрема за договором №01.02/2ОУ від 01.02.2012р. в розмірі 24 682,52 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 51616,36 грн.; за договором №131 від 01.11.2012р. в розмірі 23577,33 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 49305,18 грн.; за договором №29-1 від 22.10.2012р. в розмірі 23945,73 грн. за період з 18.11.2014р. по 10.11.2015р. нарахованої на суму 50075,57 грн. При проведені даного розрахунку судом апеляційної інстанції застосовані правила про позовну давність для стягнення неустойки (258 ЦК України) та заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності (ст.267 ЦК України).

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України та п. 2.3 договору поруки судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача-2.

Керуючись ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Імпульс-ВВ" на рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2016р. у справі № 902/1523/15 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2016р. у справі № 902/1523/15 скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Вінницької області від 27.01.2016р. у справі № 902/1523/15 в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

"Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Отаман-2013" (вул. Асмолова, 101, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 38239887) та товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) 72 205,58 грн. пені, 7925,76 грн. 3% річних.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) 112 565,15 грн. - індексу інфляції.

Врешті позовних вимог відмовити".

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) - 2890, 45 грн. судового збору за розгляд позовної заяви.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (вул. Каботажний спуск, 1, м. Миколаїв, 54002; вул. Фалеївська, 9-б, м. Миколаїв, 54030, ідент. код 14291113) на користь приватного підприємства "Імпульс-ВВ" (вул. Асмолова, 101-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ідент. код 34898001) - 1194,31 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Місцевому господарському суду видати судові накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

7. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.