Постанова № 56844601, 28.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2016 р. Справа№ 923/1237/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спельта» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року

у справі № 923/1237/15 (суддя -Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного підприємства «Спельта»

до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

про спонукання до виконання умов договору

за участю представників сторін :

від позивача: Панченко І.В., довіреність № 24 від 01.11.2015

від відповідача: Людкевич Х.Є., довіреність б/н від 16.03.2015 року

ВСТАНОВИВ:

21.07.2015 року до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Спельта» (позивач у справі) до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (відповідач у справі) про спонукання до виконання умов договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року, шляхом укладання додаткової угоди про надання траншу та шляхом перерахування кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії (а.с. 3-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що всупереч умовам договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року, після звернення позивача до банку з заявкою на видачу кредитних коштів в межах кредитної лінії, відповідач у справі кредитні кошти не надав, що, на думку позивача, свідчить про ухилення банку від виконання своїх зобов'язань, а тому Приватне підприємство «Спельта» просить суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» виконати умови кредитного договору шляхом укладання додаткової угоди про надання траншу та шляхом перерахування кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії, у відповідності до поданої заяви у сумі 1 000 000 (один мільйон) доларів США.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 13.08.2015 року матеріали справи №923/1237/15 направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва (а.с. 48).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року в позові відмовлено повністю (а.с. 126-130).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк», відповідно до умов п. 4.1. договору, положень ст. 1056 ЦК України та ст. 348 ГК України, враховуючи порушення з боку Приватного підприємства «Спельта», як позичальника, зобов'язань зі своєчасного повернення кредитних коштів та сплати інших платежів за договором, правомірно відмовив у видачі кредитних коштів. З урахуванням зазначеного, а також укладення сторонами Додаткової угоди №06 від 13.07.2015 року про розірвання договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Приватне підприємство «Спельта», 17.12.2015 року надіслав апеляційну скаргу б/н від 14.12.2015 року (вх. №06-29.2/10065 від 22.12.2015 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №923/1237/15 та задовольнити позов повністю.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Спельта» посилається на те, що на момент його звернення до банку з заявкою про видачу кредитних коштів в межах кредитної лінії, у нього була відсутня заборгованість з повернення кредитних коштів та нарахованих процентів, що відповідно не може бути підставою для відмови у видачі кредиту. Окрім того, позивач стверджує, що Додаткова угода №06 від 13.07.2015 року про розірвання договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року від імені позивача підписана неуповноваженою особою (директором підприємства - ОСОБА_4.), оскільки на момент підписання Додаткової угоди директором підприємства був ОСОБА_5 згідно рішення засновників підприємства №06/07-03 від 06.06.2015 року, що в свою чергу не може бути підставою для припинення договірних відносин між сторонами та невиконання банком договірних зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спельта» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 923/1237/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Сухового В.Г. та призначено розгляд справи на 08.02.2016 року.

29.01.2016 року від відповідача у справі до апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спельта», в якому відповідач стверджує про правомірність висновків господарського суду першої інстанції, їх відповідність дійсним обставинами справи, а тому просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №923/1237/15 залишити без змін.

08.02.2016 року Приватне підприємство «Спельта» подало до суду клопотання про долучення додаткових документів, а саме копії нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_4 від 26.01.2016 року, ОСОБА_5, від 26.01.2016 року та Витяг з ЄДРПОУ від 25.01.2016 року. Подані документи долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Спельта» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі № 923/1237/15 було відкладено на 14.03.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2016 року на підставі заяви сторін, згідно ч. 3 ст. 69 ГПК України, було продовжено строк вирішення спору у справі та відкладено розгляд апеляційної скарги в межах цього строку на 28.03.2016 року. Зобов'язано Приватне підприємство «Спельта» надати пояснення щодо підписання ОСОБА_4 позовної заяви від імені директора підприємства під час відсутності у нього таких повноважень.

25.03.2016 року до Київського апеляційного господарського суду надійшли пояснення б/н від 25.03.2016 року Приватного підприємства «Спельта», в яких позивач зазначає, що на момент подання до господарського суду позовної заяви, директором Приватного підприємства «Спельта» був ОСОБА_5, який уповноважив ОСОБА_4 на представництво інтересів підприємства в судах на підставі довіреності б/н від 18.06.2015 року, який і підписав позовну заяву. Апелянт стверджує, що під час підготовки позовних матеріалів було помилково вказано підписанта як «Директор», замість слова «Представник». Враховуючи те, що ОСОБА_4 на час подання позовної заяви був уповноважений діяти від імені підприємства, позивач вказує, що позовна заява від імені Приватного підприємства «Спельта» підписана уповноваженою особою.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на семінарі, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів справу №923/1237/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2016 року справу №923/1237/15 було прийнято до провадження визначеним складом колегії суддів.

У судовому засіданні 28.03.2016 року представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №923/1237/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача у справі у судовому засіданні 28.03.2016 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року залишити без змін з підстав, викладений у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

01.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (кредитодавець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством «Спельта» (позичальник за договором, позивач у справі) укладено договір кредитної лінії №840 (а.с. 9-13), відповідно до п. 1.1., 1.5. якого кредитодавець 01.08.2014 року відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію до 31.07.2015 року у розмірі 1 000 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом згідно валюти наданого траншу (25 % річних при наданні коштів у гривні, 13,5 % річних - у Євро та 14,5 % річних - у доларах США).

Згідно з пунктом 1.6. договору видача кредиту позичальнику здійснюється окремими кредитними траншами після подачі останнім заявок на видачу кредитних коштів за формою, встановленою кредитодавцем, в яких вказується запланована до отримання дата, сума і валюта кожного кредитного траншу, ціль його використання, а також після укладення сторонами, за результатами розгляду заявки позичальника, окремих додаткових угод до цього договору, що є його невід'ємною частиною, в яких зазначається сума і валюта кожного кредитного траншу, дата його видачі та у разі необхідності порядок погашення заборгованості позичальника за цим договором.

Сторони домовились, що строк користування кожним кредитним траншем, який позичальник отримує за цим договором не може перевищувати 60 календарних днів (пункту 1.6.1. договору).

Згідно п. 3.1. кредитного договору, кредитодавець зобов'язаний після укладення сторонами додаткових угод до цього договору відповідно до п. 1.3. договору, надати позичальнику в межах відкритої кредитної лінії кредитні кошти шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника.

У відповідності до пункту 3.2. позичальник зобов'язаний, зокрема здійснювати повернення фактично отриманого кредиту, з урахуванням підпункту 1.6.1. пункту 1.6 договору, шляхом безготівково перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на рахунок № 29098353163731.840.980 - при видачі кредитних коштів в національній валюті України - гривні; на рахунок № 29098353163731.840.978 - при видачі кредитних коштів в Євро; на рахунок 3 29098353163731.840.840- при видачі кредитних коштів в доларах США, якщо інше не буде погоджено сторонами в додаткових угодах до цього договору,та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду, вказаного в пункті 1.1. даного договору.

Згідно з п. 7.1. договору у разі відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії, останній після кожного повернення кредитних коштів в межах вказаної лінії, має право на їх повторне отримання в межах періоду (ів), вказаного у п. 1.1. договору.

Договір, відповідно до п. 8.2., вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладалися додаткові угоди до договору кредитної лінії № 840 від 01.08.2014, якими узгоджувались порядок та сума траншів кредитних коштів, які надавались Приватному підприємству «Спельта», а саме:

- додатковою угодою № 01 від 29.08.2014 погоджено, що 29.08.2014 кредитодавець надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 2 800 000 грн 00 коп.;

- додатковою угодою № 02 від 15.09.2014 погоджено, що 15.09.2014 кредитодавець надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 10 150 000 грн 00 коп.;

- додатковою угодою № 03 від 06.11.2014 погоджено, що 06.11.2014 кредитодавець надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 3 000 000 грн 00 коп.;

- додатковою угодою № 04 від 14.11.2014 погоджено, що 14.11.2014 кредитодавець надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 9 950 000 грн 00 коп. на строк до 28.12.2014;

- додатковою угодою № 05 від 19.11.2014 погоджено, що 19.11.2014 кредитодавець надав позичальнику транш кредитних коштів у розмірі 2 300 000 грн 00 коп. на строк до 30.01.2015 (а.с. 68-72).

Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов договору відповідачем було надано позивачу транші кредитних коштів на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором кредитної лінії № 840 від 01.08.2014 та Додатковими угодами, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з особового рахунку позивача за період з 01.08.2014 по 30.04.2015 (а.с. 76-80).

Судом встановлено, що позичальник в порушення умов договору належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення фактично отриманих кредитних коштів та сплати нарахованих відсотків, у зв'язку з чим, станом на 09.01.2015 року, у позивача виникла заборгованість у розмірі 15 563 356,00 грн, яку відповідач листом № 4 від 09.01.2015 вимагав погасити. Докази існування заборгованості як з повернення основного кредиту так і зі сплати процентів за користування кредитними коштами підтверджується виписками з особового рахунку позивача (а.с. 81-102).

15.04.2015 року та 30.04.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявками №15/04-1 та № 30/04-1 (а.с. 16-17) на отримання траншу у сумі еквівалентній 1 000 000 (один мільйон) доларів США в гривнях по курсу Національного банку України на момент видачі кредиту, дата отримання 27.04.2015 року. Оскільки банк не підписав Додаткової угоди з позивачем про надання траншу кредитних коштів, відповідно до заявок Приватного підприємства «Спельта», та не надав кредитних коштів позичальнику, останній звернувся з даним позовом до суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З системного аналізу умов укладеного договору, вбачається, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до норм статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями п. 1.6., 3.1. договору сторонами погоджено порядок надання кредитних коштів, а саме подання відповідної заявки позичальником та укладення Додаткової угоди про надання траншу.

Враховуючи наведене, позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» виконати умови договору шляхом укладення Додаткової угоди.

Апеляційний господарський суд зазначає, що ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України передбачено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як встановлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України), суд зазначає, що в разі невизнання контрагентом права іншої сторони на укладення відповідного договору чи Додаткової угоди, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем та викладених або в самій позовній заяві або в доданому до неї Проекті договору.

Згідно імперативних приписів ч.3 ст.84 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Як роз'яснено в п.9.9 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення», у рішенні про спонукання укласти договір зазначаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: «Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору», а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Оскільки позивачем при зверненні до суду обрано невірний спосіб захисту права, а саме заявлено вимогу про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» виконати умови договору шляхом укладання Додаткової угоди, беручи до уваги відсутність як у тексті, так і у прохальній частині позовної заяви умов Додаткової угоди до договору чи посилання на поданий Проект Додаткової угоди, про укладення якого заявлено позов, колегія суддів вважає безпідставною та відповідно такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» виконати умови договору шляхом укладання Додаткової угоди про надання траншу.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 1056 ЦК України кредитодавець має право відмовитись від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Зазначене також узгоджується зі статтею 348 Господарського кодексу України.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили право кредитодавця зупинити відповідно до ч. 2 ст. 348 Господарського кодексу України подальшу видачу кредиту, що надається в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії, у випадку, якщо позичальник не виконуватиме своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадку відсутності узгодженості з позичальником щодо способу забезпечення виконання зобов'язань останнього за цим договором, або інших умов кредитування.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Беручи до уваги доведений матеріалами справи факт порушення позивачем умов договору щодо своєчасного повернення попередньо наданих траншів кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, а також те, що умовами договору, як і приписами чинного законодавства надано банку право у випадку порушення позичальником умов договору та існування підстав вважати, що наданий кредит не буде своєчасно повернутий позичальником, зупинити видачу кредитних коштів, колегія суддів вважає, що банк відмовляючи у наданні кредитних коштів діяв у межах закріплених договором та законом прав.

Київський апеляційний господарський суд також звертає увагу, що відповідно до п. 1.1., 3.1, 8.2. договору, кредитна лінія, в період якої позивач мав право на отримання кредитних коштів, була відкрита на строк до 31.07.2015 року, а строк договору встановлювався до повного виконання позичальником своїх зобов'язань. Оскільки Приватне підприємство «Спельта» станом на травень 2015 року повністю сплатило банку заборгованість по кредиту та відсотках за користування кредитом, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується, та з огляду на закінчення терміну кредитної лінії, докази продовження якої відсутні, колегія суддів вважає, що договір кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року припинив свою дію належним його виконанням. Зазначене в свою чергу свідчить про відсутність правових підстав для зобов'язання банку укласти додаткову угоду та надання кредитних коштів після закінчення строку, на який було відкрито кредитну лінію, та після припинення строку дії самого договору.

Апелянт в апеляційні скарзі, стверджує про невідповідність дійсним обставинам справи висновків місцевого господарського суду щодо відсутності обов'язку банку виконувати умови кредитного договору № 840 від 01.08.2014, оскільки останній був розірвано сторонами шляхом підписання Додаткової угоди № 06 від 13.07.2015. Позивач стверджує, що Додаткова угода №06 від 13.07.2015 року про розірвання договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року від імені позивача підписана не уповноваженою особою (директором підприємства - ОСОБА_4.), оскільки на момент підписання Додаткової угоди директором підприємства був ОСОБА_5 згідно рішення засновників підприємства №06/07-03 від 06.06.2015 року, що в свою чергу не може бути підставою для припинення договірних відносин між сторонами.

У відповідності до п. 3.2.7. договору позичальник зобов'язаний у випадку зміни місцязнаходження чи реквізитів позичальника, зазначених в розділі 10 цього договору, та (або) змін у керівництві позичальника - письмово інформувати кредитодавця протягом 3 банківських днів з моменту виникнення таких змін (у випадку, якщо для набуття чинності останніми необхідна реєстрація виникнення таких змін - протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту реєстрації виникнення таких змін.). Проте позивач, знаючи про зазначений обов'язок, після звільнення ОСОБА_4 з посади директора підприємства та призначення на цю посаду з 06.06.2015 року (зміни до ЄДРПОУ внесено 17.06.2015 року) ОСОБА_5, не повідомив про ці зміни відповідача у справі, як кредитодавця за договором.

Разом з тим, беручи до уваги те, що банк був наділений правом призупинення надання кредиту, а також встановлений судом факт того, що договірні правовідносини між сторонами припинилися 31.07.2015 року, як зазначалось вище, із закінченням терміну кредитної лінії та належним виконанням позичальником умов договору, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підписання сторонами Додаткової угоди №6 від 06.06.2015 року про розірвання кредитного договору не впливає на зобов'язання банку щодо видачі кредитних коштів та відповідно на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права на підставі п. 2 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з розглядом справи за відсутності позивача, який не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Так, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК.

Згідно із ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У позовній заяві позивачем вказано свою юридичну адресу: 73000, м. Херсон, вул. Фрунзе, буд. 2 (а.с. 3), така ж адреса вказана і у договорі наданому до позовної заяви (а.с. 13), і яка відповідає адресі місцезнаходження Приватного підприємства «Спельта», зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (згідно Витягу з ЄДРПОУ, який також був доданий до позовної заяви а.с. 14).

Однак, як вбачається із повернутих поштових відправлень (а.с. 54-57, 120-123), ухвали Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 року про призначення справи до розгляду та від 05.10.2015 року про відкладення розгляду справи направлялись судом Приватному підприємству «Спельта» на адресу: 73000, м. Херсон, вул. Горького, 18. Тобто направлялись на адресу, яка не є ні фактичною, ні юридичною адресою позивача. Таким чином, місцевим господарським судом було розглянуто справу за відсутності позивача, який відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Як зазначено у п 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 року №7 порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 статті 103 ГПК приймає нове рішення.

З урахуванням викладеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю. З урахуванням вищезазначеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав, на які посилається Приватне підприємство «Спельта» в апеляційні скарзі для скасування рішення Господарського суду міста Києва, а тому залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Колегія суддів зазначає, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду).

Відповідно до ст. 4 названого Закону (в редакції чинній на момент звернення до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 2% від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827 грн, враховуючи встановлений ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080,00 грн); з позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (тобто 1218 грн).

Враховуючи, що при зверненні до місцевого господарського суду позивачем заявлено дві вимоги: немайнову вимогу про зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» виконати умови договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року шляхом укладення додаткової угоди та майнову вимогу про зобов'язання Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» виконати умови договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії відповідно до заявки позивача №30/04-1 від 30.04.2015 року у сумі еквівалентній 1 000 000 (один мільйон) доларів США в гривнях по курсу НБУ на момент видачі (яка є саме майновою вимогою відповідно до практики Верховного Суду України та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у п. 2.2. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 в редакції на момент звернення з позовом до суду), то відповідно за подання позовної заяви Приватним підприємством «Спельта» підлягав оплаті судовий збір, як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру (п. 2.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Приватне підприємство «Спельта» просило суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» виконати умови договору кредитної лінії №840 від 01.08.2014 року шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії відповідно до заявки позивача №30/04-1 від 30.04.2015 року у сумі еквівалентній 1 000 000 (один мільйон) доларів США в гривнях по курсу НБУ.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Як вбачається із позовної заяви її подано 21.07.2015 року, відтак ціна позову становить 1000 000 доларів США, що по офіційному курсу НБУ станом на 21.07.2015 року (1 долар- 22,032134 грн) становить 22 032 134,00 грн.

Як зазначено у п. 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону). Аналогічним чином вирішується й питання щодо сплати судового збору за подання апеляційних (касаційних) скарг у відповідних справах, тобто цей збір визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого на день сплати судового збору за подання скарги.

Враховуючи, що судовий збір сплачувався позивачем 20.07.2015 року, то з урахуванням вищенаведених роз'яснень, судовий збір підлягав сплаті саме виходячи з ціни позову на день оплати - 20.07.2015 року, що становила 22 014 924,00 грн (1 000 000,00 доларів США *22,014924 грн - офіційний курсу НБУ станом на 20.07.2015 року). Тобто, судовий збір в розмірі 2% від 22 014 924,00 грн (ціни позову) становив 440 298,48 грн, що відповідно перевищує встановлений Законом максимальний розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

Таким чином, апеляційний господарський суд зазначає, що за подання позовної заяви до господарського суду Приватне підприємство «Спельта» зобов'язане було сплатити судовий збір у загальному розмірі 74 298,00 грн, що становить суму 1218,00 грн за подання немайнової вимоги та 73 080,00 грн, встановлений законодавством максимальний розмір, за подання позовної заяви майнового характеру.

Однак, згідно квитанції №0925383725 від 20.07.2015 року (а.с. 8) Приватне підприємство «Спельта» сплатило судовий збір у розмірі 1 218,00 грн, тобто недоплатило 73 080,00 грн судового збору за позовну заяву майнового характеру.

Відповідно до п. 2.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 в редакції на момент звернення позивача з позовом та на момент прийняття рішення у справі, судовий збір підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи за правилами статті 49 ГПК, в тому числі і стягнення до Державного бюджету України недоплаченої частини судового збору.

Однак, при винесенні рішення у даній справі Господарським судом міста Києва не було враховано вищенаведених приписів законодавства та не вирішено питання щодо стягнення з Приватного підприємства «Спельта» недоплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 73 080,00 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову, то відповідно до вищезазначеного з Приватного підприємства «Спельта» до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню недоплачена частина судового збору за подання позову (а саме майнового характеру) у розмірі 73 080,00 грн.

Крім того, відповідно до підпункту 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року (в редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» від 3 вересня 2015 року N 670-VIII) за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку судового збору 110 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Як вже зазначалось вище, при поданні позовної заяви Приватним підприємством «Спельта» підлягав сплаті судовий збір у розмірі 74 298,00 грн (за дві позовні вимоги: майнового та немайнового характеру), а тому при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року судовий збір підлягав сплаті у розмірі 81 727,80 грн (74 298,00 грн (судовий збір за подання позову)*110/100), однак, як вбачається з квитанції №0926793035 від 15.12.2015 року (а.с. 170) при поданні апеляційної скарги апелянт сплатив лише 1 339,80 грн, що виявлено апеляційним господарським судом після прийняття апеляційної скарги до провадження, тобто судовий збір сплачений у меншому розмірі, ніж передбачено Законом.

Відповідно до п. 2.23. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Таким чином, за подання апеляційної скарги з Приватного підприємства «Спельта» до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню недоплачена сума судового збору у розмірі 80 388,00 грн.

Керуючись ст. 49, 64, 99, 101, 102, п.2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч.3 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Спельта» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №923/1237/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 року у справі №923/1237/15 скасувати та прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Спельта» (73000, м. Херсон, вул. Фрунзе, буд. 2, код ЄДРПОУ 38990474) до спеціального фонду Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ у м. Києві; Код отримувача: 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО): 820019; рахунок отримувача: 31215206783001; Код класифікації доходів бюджету: 22030101) 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн 00 коп недоплачену суму судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Приватного підприємства «Спельта» (73000, м. Херсон, вул. Фрунзе, буд. 2, код ЄДРПОУ 38990474) до спеціального фонду Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУ ДКСУ у м. Києві; Код отримувача: 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО): 820019; рахунок отримувача: 31216206782001; Код класифікації доходів бюджету: 22030101) 80 388 (вісімдесят тисяч триста вісімдесят вісім) грн 00 коп недоплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

7. Справу №923/1237/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська