Рішення № 56837784, 16.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/576/16

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Парапана В.Ф.,

при секретарі - Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення додаткового середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до ДСК «Чорноморське морське пароплавство» та просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року у розмірі 31 675, 05 грн. з урахуванням податків.

ОСОБА_2 обґрунтовує свої вимоги тим, що він працював з 2010 року по 11 грудня 2013 року в ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на посаді сторожа дільниці сторожової охорони адміністративно-господарського відділу. 11 грудня 2013 року позивача було звільнено з вказаної посади на підставі наказу ДСК «Чорноморське морське пароплавство» № 205-П у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за грудень місяць 2013 року, суму вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України, компенсацію відпустки, додаткову вихідну допомогу за колективним договором - дванадцятимісячний середній заробіток.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014 року було стягнуто з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на користь ОСОБА_2 заробітну плату з урахуванням податків за грудень місяць 2013 року у розмірі 2 958, 42 грн.; додаткову вихідну допомогу за колективним договором у розмірі 20 648, 52 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку з 11 грудня 2013 року по 11 червня 2014 року у розмірі 13 999, 59 грн. з урахуванням утриманих податків. Однак, вищевказане рішення почало виконуватись лише 21 липня 2015 року шляхом зарахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 19 344, 68 грн.

У зв'язку з цим, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року у розмірі 31 675, 05 грн. з урахуванням податків.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ДСК «Чорноморське морське пароплавство» у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені в повному обсязі.

Стягнуто з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року у розмірі 31 675 (тридцять одна тисяча шістсот сімдесят п'ять) грн. 05 коп. з урахуванням податків.

Стягнуто з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» в дохід держави судовий збір у розмірі 316 (триста шістнадцять) грн. 75 коп.

На вказане рішення суду ДСК «Чорноморське морське пароплавство» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 працював з 2010 року по 11 грудня 2013 року в ДСК «Чорноморське морське пароплавство», зокрема, на посаді сторожа дільниці сторожової охорони адміністративно-господарського відділу. 11 грудня 2013 року позивача було звільнено з вказаної посади на підставі наказу ДСК «Чорноморське морське пароплавство» № 205-П у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення йому не було виплачено заробітну плату за грудень місяць 2013 року, суму вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України, компенсацію відпустки, додаткову вихідну допомогу за колективним договором - дванадцятимісячний середній заробіток.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2014 року, що набрало чинності, було стягнуто з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на користь ОСОБА_2 заробітну плату з урахуванням податків за грудень місяць 2013 року у розмірі 2 958, 42 грн.; додаткову вихідну допомогу за колективним договором у розмірі 20 648, 52 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку з 11 грудня 2013 року по 11 червня 2014 року у розмірі 13 999, 59 грн. з урахуванням утриманих податків. Однак, вищевказане рішення почало виконуватись лише 21 липня 2015 року шляхом зарахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 19 344, 68 грн. У вказаному рішенні було встановлено, що при звільненні позивача йому не були сплачені всі належні від підприємства платежі, тобто ДСК «Чорноморське морське пароплавство» порушила положення ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, вищевказане рішення почало виконуватись лише 21 липня 2015 року шляхом зарахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 19 344, 68 грн.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Нездійснення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої статтею 117 вказаного Кодексу шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, й виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» заборгованості зі сплати середнього заробітку за весь час затримки за період з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року.

Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалах від 16 травня 2012 року (№ 6-47110св11) та від 18 липня 2012 року (№ 6-14417св12).

Рішенням Конституційного Суду України №-8-рп/2013 від 15.10.2013р. щодо офіціального тлумачення положень частини другої ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», було зазначено, що у разі порушення роботодавцем КЗпП України, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 р. «Про порядок застосування судами законодавства про оплату праці», суд стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача й доведеність протиправних дій відповідача з затримки належних виплат позивачу після його звільнення.

В той же час, колегія суддів не може погодитись з висновками суду в частині суми стягнення, так як вважає, що зроблений розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, суд першої інстанції при вирішенні справи в цій частині зазначив наступне.

Як вбачається з довідки № 88 від 05 березня 2014 року про розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_2, його середньоденна заробітна плата складала 78, 21 грн., а середньомісячна - 1 720, 71 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за період з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року складає: (78, 21 *19)+(78, 21 *31)+(78, 21 *31)+(78, 21 *30)+(78, 21 *31)+(78, 21 *30)+(78, 21 *31)+(78, 21 *31)+(78, 21 *28)+(78, 21 *31)+(78, 21 *30)+(78, 21 *31)+(78, 21 *30) +(78, 21 *21)= 31 675, 05 грн.

Тобто, суд, роблячи розрахунок, взяв до уваги середньоденну заробітну плату (78, 21 грн.) з урахуванням податків та зборів та помножив її на календарні дні, що є недопустимим при розгляді такої категорії справ.

Колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині, виходячи з наступного.

Так, з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість відповідача перед позивачем за період з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року (день ухвалення рішення суду) у розмірі 26535,10 грн., виходячи із розрахунку відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995р. №100, згідно якого нарахування виплат що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як вбачається з довідки № 249 від 05 березня 2014 року про розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 (а.с.14), яка була предметом дослідження суду під час винесення рішення від 11.06.2014р., його середньоденна заробітна плата без врахування податків та зборів складала 95,45 грн. Кількість робочих днів за період за цей період становить 278 робочих днів. Із врахуванням середньоденного заробітку позивача сума середнього заробітку за час затримки визначається шляхом помноження середньоденної заробітної плати (без врахування податків та зборів) на робочих днів затримки, що складає (95,45грн. х 278дн.) = 26535,10 грн. При виконанні рішення суду апеляційної інстанції слід урахувати відповідні податки та збори з цієї суми.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції в цій частині неповно з'ясував обставини справи, не довів обставини, що мають значення для справи та які суд вважав встановленими в цій частині, висновки районного суду в цій частині не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права в цій частині, у зв'язку з чим, є підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми заборгованості.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, так як апелянт не довів інші обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції повністю не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 1-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2015 року змінити в частині стягнутої суми заборгованості.

Стягнути з ДСК «Чорноморське морське пароплавство» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку з 12 червня 2014 року по 21 липня 2015 року у розмірі 26535,10 (двадцять шість тисяч п'ятсот тридцять п'ять) грн. 10 коп. з урахуванням відповідних податків та зборів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення вступає в законну силу з моменту проголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

В.Ф. Парапан