Ухвала суду № 56837376, 29.03.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 6/522/53/16

Справа № 522/22526/14-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали подання Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшло подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянину ОСОБА_1 Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, до виконання зобовязань за виконавчим документом.

В обґрунтування подання заявник зазначив, що подання надав до суду з метою вжиття заходів з виконання виконавчого листа № 522/22526/14-ц виданого 02.12.2015 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2В, на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 10000 гривень щомісячно до 28.09.2019 року.

В судове засідання 29.03.2016 року представник Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції не зявився, але в поданні просив розглянути його за відсутності представника ДВС.

Згідно ч.2 ст. 377-1 ЦПК України суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Згідно ч.2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіхосіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подання і дослідивши письмові матеріали справи вважає, що подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Подання подане з додержанням чинного законодавства України.

Судом встановлено, що у Приморському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (надалі заявник, відділ) на виконанні перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 522/22526/14-ц виданого 02.12.2015 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 10000 гривень щомісячно до 28.09.2019 року.

Постановою головного державного виконавця відділу ОСОБА_5 від 16.12.2015 року було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа ВП № 49630567.

Вказана постанова була направлена боржнику за адресою його мешкання для виконання та до відома а також стягувачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи супровідним листом щодо такої відправки. Однак, з матеріалів справи не вбачається отримання ОСОБА_2 копії вказаної постанови.

26.02.2016 року на адресу боржника було направлено виклик про необхідність його явки до державного виконавця, але суду не надано доказів про вручення вказаного виклику.

11.03.2016 року державним виконавцем було здійснено вихід за адресою мешкання боржника, однак дістатись квартири, де мешкає боржник, не зміг через металеву огорожу при вході.

Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 станом на 01.03.2016 року складає 150000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що в рамках виконавчого провадження державним виконавцем були вчинені дії щодо виявлення у боржника майна (рухомого та нерухомого).

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що постановою державного виконавця від 23.12.2015 року було накладено арешт на майно боржника та заборону його відчуження. Проте згідно даних відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що у боржника є велика кількість нерухомого майна, на яке державним виконавцем накладено арешт та заборону відчуження.

Згідно п.18 ч.3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до преамбули Закону України № 606-ХIV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Відповідно до ст. 11 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема державний виконавець зобовязаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (ст.11).

Верховний Суд України розяснив, що вірною судовою практикою щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України іноземців та осіб без громадянства є судова практика, яка з узгодженням Закону України № 3773-VI від «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» застосовує положення ст. 377-1 ЦПК України та п.18 ч.3 ст. 11 Закону України № 606-ХIV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження», які передбачають вирішення у судовому порядку питань про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників без урахування їх громадянства.

Пунктом 8 ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» встановлено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення вїзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється вїзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України.

Крім інших покладених на органи Державної прикордонної служби України завдань, вони також мають право, зокрема, зясовувати підстави вїзду в Україну або виїзду з України, не пропускати через державний кордон України осіб без дійсних документів на право його перетинання, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, які мають невиконанні зобовязання покладених на них судовим рішенням, у тому числі і судовим наказом.

Отже, наявність в особи невиконаних зобовязань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі і судовим наказом, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожнастороназобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Розглянувши вказане подання, додані до нього документи і враховуючи розяснення Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» вважаю, що подання не підлягає задоволенню, так як заявником до подання не додано доказів щодо належного сповіщення боржника ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження із зазначенням строків його виконання і про направлення зазначеного подання до суду, проте, державним виконавцем не обґрунтуванні причини не звернення виявленого нерухомого майна боржника, відповідно до чинного законодавства, для погашення заборгованості перед стягувачем.

Вивчивши подання заявника та додані до нього матеріали і враховуючи те, що боржник є громадянином ОСОБА_1 Федерації та не спростована інформація.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.. 1, 3, 11, 15, 57, 60, 197, 208-210, 217, 377-1 ЦПК України; Закону України № 3773-VI від «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; ст.ст.. 1, 2, 5, 7, 8, 11 ч.3 п.18 Закону України «Про виконавче провадження»; ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України»,

УХВАЛИВ:

У задоволені подання Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Міністерства Юстиції України про тимчасове обмеження виїзду за межі України громадянину ОСОБА_1 Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, згідно ч.2 ст.294 ЦПК України.

Суддя Приморського

районного суду м. Одеси ОСОБА_6

29.03.2016