Ухвала суду № 56833999, 30.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є. у. № 331/4847/13-ц

Провадження №22-ц/778/1094/16

Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.

Суддя-доповідач: Сапун О.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.,

суддів: Краснокутської О.М.,

Сапун О.А.,

за участю секретаря: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, -

ВСТАНОВИЛА :

13 червня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою в розмірі 26 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 04 травня 2013 року він позичив ОСОБА_2 26 000 грн. на строк до 05 червня 2013 року. В підтвердження одержання грошових коштів та своїх зобов'язань щодо їх повернення відповідач видав йому власноручно написану розписку від 04 травня 2013 року.

Свій обов'язок ОСОБА_2 не виконав, грошові кошти в обумовлений строк не повернув. У зв'язку з цим, як зазначав позивач, він набув право вимагати стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в судовому порядку.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за розпискою від 04 травня 2013 року в розмірі 26 000 грн., а також судовий збір в сумі 260 грн., всього 26 260 грн.

30 листопада 2015 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2013 року, яка залишена без задоволення ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 грудня 2015 року ( а. с. 142-146,168-170 ).

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 в особі представника Мироненка С.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить заочне рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 18 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду Запорізької області доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Мироненка С.Ю., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишання рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається із матерів справи, 04 травня 2013 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 в борг 26 000 грн., які відповідач зобов'язався повернути 05 червня 2013 року, це підтверджується розпискою від 04 травня 2013 року, власноручно написаною ОСОБА_2 ( а. с. 22 ).

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Оскільки відповідач свої зобов'язання по поверненню позики не виконував та борг не повернув, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_3 і стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача 26 000 грн. та судові витрати.

Рішення відповідає фактичним обставинам справи, наданим доказам, узгоджується з нормами матеріального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами договір позики у письмовій формі не укладався, а оригінал розписки не підтверджує законність вимог ОСОБА_3, оскільки вказаний документ не являється формою договору позики, не приймаються колегією виходячи із наступного.

У розумінні частини 2 статті 1047 ЦК України розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Тому колегія судів не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що між сторонами не було укладено договору позики у письмовій формі.

Наявність оригіналу розписки у ОСОБА_3 також свідчить про те, що ОСОБА_2 позичив у позивача 26 000 грн., які не повернув до теперішнього часу.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63 цс 13, яка, згідно зі статтею 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для усіх судів України, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно частини 3 статті 10, частин 1,2 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідач з посиланням на докази не спростовував надану позивачем розписку про отримання коштів.

Більше того, після ухвалення судом рішення про стягнення з ОСОБА_2 26 000 грн., відповідач вживав заходи щодо повернення боргу, 30 квітня 2014 року повернув позивачеві 2 500 грн., про що є підтвердження на зворотній стороні розписки ( а. с. 163 ).

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів ( стаття 212 ЦПК України ) встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам, наявності оригіналу боргової розписки у позикодавця та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що спір вирішено неправильно.

Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Дата документу Справа №