Рішення № 56833972, 30.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 335/7521/15 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А.В.

Номер провадження 22-ц/778/884/16 Суддя-доповідач Краснокутська О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Пільщик Л.В.,

Суддів: Краснокутської О.М.,

Сапун О.А.,

Секретар: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 0703/0908/45-182 від 26 вересня 2008 року, згідно з яким відповідач отримав кредит на суму 154000 доларів США на строк до 26 вересня 2038 року під 11 % річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами договору було укладено договір іпотеки № 0703/0908/45-182-Z-1 від 26 вересня 2008 року, за яким відповідач передав кредитодавцю в іпотеку належну йому на праві власності квартиру№ АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та позивачем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, відповідно до якого позивач набув право вимоги за договором з відповідачем.

Відповідач умови кредитного договору виконував не належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором ,яка станом на 02 липня 2015 року складає 3752147,44 грн., в тому числі 3404572,40 грн. - заборгованість за кредитом; 295749,15 грн. - заборгованість за відсотками; 49076,37 грн. - пеня; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 164,43 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 2585,09 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 3752147,44 грн. за договором кредиту, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 91,48 кв.м, житловою площею 45,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати за позивачем право власності на вказану квартиру.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню ,виходячи із наступного.

Згідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у договорі іпотеки від 26 вересня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем, та договору про внесення змін та доповнень від 12 лютого 2010 року, сторонами не обумовлено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотеко держателя права власності на нього і позивачем обраний не вірний спосіб захисту своїх прав, проте такий висновок є помилковим і спростовується доказами у справі.

Судова колегія не погоджується з такими мотивами відмови у позові,виходячи із ступного.

Згідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи,які беруть участь у справі,мають рівні права щодо подання доказів,їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається,що 26 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 0703/0908/45-182, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 154000 доларів США на строк до 26 вересня 2038 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 7-14).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Договору, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов Договору та інших витрат Банку, пов'язаних з одержанням виконання, виступає іпотека.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки№ 0703/0908/45-182-Z-1 , згідно з умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їй на праві приватної власності (a.с. 24-26).12 лютого 2010 року між сторонами цього Договору укладено договір про внесення змін та доповнень № 1, яким змінено абзац 2 п. 1, п. 5, п. 9.4 договору іпотеки (а.с. 28-29).

Згідно до вимог п1) ч.1 ст.512,ч.1 ст.513 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином(відступлення права вимоги).Правочин щодо зміни кредитора у зобов»язанні вчиняється у такій самій формі,що і правочин,на підставі якого виникло зобов»язання,право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Із матеріалів справи видно,що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу Прав вимоги ,проте наданий суду першої інстанції договір не містить у собі умови щодо придбання ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитним договором № 0703/0908/45-182 від 26 вересня 2008 року і іпотечним договором № 0703/0908/45-182-Z-1 від 26.09.2008р.

Згідно з п.2.3 Договору купівлі-продажу прав вимоги ,укладеного 25.05.2012р між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» і наданого для огляду в засідання судової колегії представником позивача, права вимоги переходять від Продавця до Покупця та обов»язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання Продавцем та Покупцем Акту приймання-передачі Прав вимоги. Обов»язок Продавця передати Права вимоги Покупцю та підписати Акт приймання-передачі Прав вимоги залежить від отримання Продавцем повної суми загальної купівельної ціни у дату підписання.

Суду першої інстанції і судовій колегії не наданий акт приймання-передачі Прав вимоги ,який є невід»ємною часткою договору і свідченням фактичної передачі Прав вимоги від продавця покупцю в тому числі і щодо кредитного договору від 26 вересня 2008 року, укладеного з відповідачкою (а.с. 34-42)та інші відомості щодо набування позивачем права вимоги за кредитним договором.

Витяг з додатку №1 до Договору купівлі-продажу(а.с.41) не є належним доказом набування позивачем права вимоги до ОСОБА_3 ,оскільки містить у собі лише інформацію щодо укладання кредитного договору і самий по собі не свідчить про наявність права вимоги позивача до відповідачки про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з вимогами ч.2 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов»язанні,яке виникло на підставі правочину,що підлягає державній реєстрації,має бути зареєстрований в порядку,встановленому для реєстрації цього правочину,якщо інше не встановлено законом.

Іпотечний договір №0703/0908/45-182-Z-1 від 26.09.2008року укладений між ТОВ «Сведбанк» і ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г.,зареєстрований в реєстрі за № 645, а також в реєстрі заборони відчуження за № 6460.

Суду не наданий нотаріально посвідчений правочин щодо заміни кредитора у зобов»язанні,яке виникло на підставі іпотечного договору №0703/0908/45-182-Z-1 від 26.09.2008року і який зареєстрований в порядку,передбаченому для реєстрації іпотечного договору.

Із листа-вимоги ПАТ «Дельта Банк» від 16 липня 2015 року на адресу-відповідача про необхідність виконання у 30-денний строк зобов'язань за кредитним договором видно,що позичальником ОСОБА_3 взяті на себе кредитні зобов'язання не виконуються і станом на 02 липня 2015 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором, яка дорівнює у гривневому еквіваленті 3752147,44 грн., в тому числі 3404572,40 грн. - заборгованість за кредитом, 295749,15 грн. - заборгованість за відсотками, 49076,37 грн. - пеня, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 164,43 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 2585,09 грн. (а.с. 30). Відповідача попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання даної вимоги у визначений термін (а.с. 31-33), проте зазначений лист також не є належним доказом наявності у позивача прав вимоги до відповідачки ОСОБА_3за іпотечним договором.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те,що позивачем не надано суду належних доказів щодо набування ним права вимоги до відповідачки.

Крім того, вимагаючи визнання за ним права власності на предмет іпотеки- трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , позивач посилався в позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог на наявність застереження у іпотечному договорі про перехід права власності і положення,встановлені ст..37 Закону України "Про іпотеку", а саме - п. 12.3.1 - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" , шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки,здійсненої на підставі зазначеного застереження у договорі;

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності в предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Таким чином сторони іпотечного договору узгодили між собою умови і

порядок переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, які повинні виконуватись сторонами.

За змістом роз»яснень,наданих у п.39 постанови№5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012року суди мають виходити з того,що з урахуванням ч.3 ст.33, статті 36, частини 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки,якщо іпотечний договір має відповідне застереження і в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотеко держатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Разом із тим відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За вимогами ч.1 ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства.

Статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а також умовами п.12 іпотечного договору ,на якмий посилається позивач , передбачений обов»язок іпотекодержателя визначити вартість предмету іпотеки для набуття права власності на нього на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Позивачем не виконані ці умови договору і закону , не здійснено звернення до суб»єкта оціночної діяльності і не отримана оцінка предмету іпотеки у порядку,встановленому договором і статтею 37 Закону України «Про іпотеку»,який є підставою позову, не надана суду як доказ виконання ним умов договору щодо переходу права власності на предмет іпотеки, а також як підстава для визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється і в загальному порядку відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», проте позивачем при звернення з даним позовом до суду був визначений спосіб захисту свого права, який передбачений умовами іпотечного договору, як визнання за ним права власності, що вбачається із позовної заяви,тому на думку судової колегії ст.39 зазначеного Закону у даному спорі застосуванню не підлягає .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,які беруть участь у справі.

Оскільки підставою позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і визнання на нього права власності у даній справі позивачем зазначені умови іпотечного договору і порядок,передбачений ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», який позивачем не дотриманий,судова колегія, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог у відповідності до ст..11 ЦПК України, приходить до висновку про недоведеність позовних вимог про визнання права власності на предмет іпотеки.

У порушення ч. 3 ст. 10 ЦПК України позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог як щодо визнання права власності на предмет іпотеки, так і щодо самого права вимоги до відповідачки , тому позовні вимоги не підлягають задоволенню саме за цих підстав, а рішення суду першої інстанції,яким відмовлено у позові у зв»язку із неправильно обраним позивачем способом захисту своїх прав, підлягає зміні в мотивувальній частині.

Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2015 року у цій справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність, - змінити в частині мотивів відмови у позові і вважати підставами відмови у позові недоведеність позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: