Ухвала суду № 56825661, 29.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1465/16 Справа № 206/4256/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зайченко С. В. Доповідач - Ремез В.А.

Категорія 46

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ремеза В.А.

суддів - Міхеєвої В.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2,

на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, Комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання осіб втратившими права користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6, такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що його батькам у 1984 році, була надана для користування та проживання квартира АДРЕСА_1. Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6 є його рідними сестрами, відповідач ОСОБА_6 є його рідним братом, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 - племінниками.

Відповідач ОСОБА_3 разом з неповнолітньою донькою, ОСОБА_4 у 2008 році переїхала проживати до свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_3, там і народила сина, ОСОБА_5, 2006 р.н. Всі разом вони проживають за цією адресою й по теперішній час.

ОСОБА_6 та ОСОБА_6 після звільнення з місць позбавлення волі переїхали проживати за іншими адресами.

З 2008 року відповідачі фактично не проживають в спірній квартирі, комунальні послуги не сплачують, обов'язків наймачів не виконують. Особистих речей їх у квартирі немає, вони їх вивезли із собою під час переїзду, а тому позивач просив визнати їх втратившими права користування житловим приміщенням та зняти їх з реєстраційного обліку за місцем знаходження спірної квартири.

Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно ордеру НОМЕР_1 від 2.08.1981 року ОСОБА_10 на родину з 4 осіб було надано 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Житловий будинок по вул. Космонавтів, 4, знаходиться на балансі КП «ЖГ Самарського району» ДМР згідно рішення №14/7 від 26.02.2003р. і згідно довідки №898 від 01.12.2015р. кв. №118 в зазначеному будинку не приватизована.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла.

Згідно довідки про склад сім'ї від 18.11.2014р. в АДРЕСА_2, зареєстровані: ОСОБА_2; ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_3; ОСОБА_4;-ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_6

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_2 просив визнати свою сестру ОСОБА_3, племінників - ОСОБА_4, ОСОБА_5, сестру - ОСОБА_6, брата - ОСОБА_6, такими, що втратили право користування житловим приміщенням за місцем знаходження спірної квартири, посилаючись на те, що відповідачі не проживають в квартирі, речей, що їм належать в квартирі немає відповідачі не сплачують комунальні послуги та про стан квартири не цікавляться, і участі в утриманні квартири не приймають.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав, і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.ст.71,72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно роз'яснень, даних у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог про визнання відповідачів втратившими право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку за місцем знаходження спірної квартири надав акт від 07.10.2015р., складений як зазначено в акті сусідами позивача за місцем знаходження спірної квартири.

Крім того на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав відповідь на запит адвоката про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спостерігаються фахівцями Центру дільниці №2 з амбулаторії загальної практики-сімейної медицини і в амбулаторній картці зазначено адресу проживання дітей АДРЕСА_3.

Також згідно відповіді на адвокатський запит ОСОБА_5 відвідував комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад №392»до серпня 2012р.і фактично проживав за адресою АДРЕСА_3.

Згідно довідки комунального закладу освіти від 23.01.2015р. ОСОБА_4 з 01.09.2010р. навчається у комунальному закладі освіти «Спеціалізована школа №129 фізико-математичного профілю» та проживає за адресою АДРЕСА_3.

Дослідивши надані позивачем докази, суд першої інстанції з урахуванням вимог ст. 212 ЦПК України прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів в розумінні ст.ст.57, 58 ЦПК України, які свідчили про не проживання відповідачів у спірній квартирі без поважних причин, тоді як позовні вимоги про визнання відповідачів втратившими право користування житловим приміщенням можуть бути задоволені в порядку ст. 72 ЖК України лише на підставі переконливих, взаємоузгоджених і неспростовних доказів у справі про не проживання осіб за місцем реєстрації без поважних причин.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог і колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, та ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, з посиланням на те, що судом не було надано уваги документам які свідчать про не проживання відповідачів без поважних причин в спірній квартирі, а саме відповіді на запити адвоката, про те що племінники проживають за адресою АДРЕСА_3, не свідчать про незаконність судового рішення, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме причини не проживання відповідачів у спірній квартирі, що є підставою для визнання осіб втратившими право користування житловим приміщенням.

Крім того позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції сам відмовився від виклику та допиту в судовому засіданні свідків, які складали акт про не проживання відповідачів в спірній квартирі від 07.10.2015р., що підтверджується журналом судового засідання (а.с. 54), що унеможливило суд встановити дійсні обставини справи, та причини і час не проживання відповідачів в спірній квартирі.

Таким чином доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, та ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права зводяться до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції оцінив докази відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, і підстав для переоцінки доказів по справі апеляційна скарга не містить, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 9 грудня 2015р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: