Ухвала суду № 56819414, 29.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2139/15-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г.М. Провадження № 22-ц/780/1181/16 Доповідач у 2 інстанції Дмитрієва Л. Д.Категорія 1 29.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

29 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого - Дмитрієвої Л.Д.

Суддів: Олійника В.І.,Матвієнко Ю.Ю.

при секретарі:Говорун В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Васильківського міськрайсуду від 12.10.2015 року за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі:Головного управління Держземагенства у Київської області ,Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної Ради Васильківського району Київської області,ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення селищної Ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2015 року в задоволенні позовних вимог заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі:Головного управління Держземагенства у Київської області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної Ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення селищної Ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23.02.2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В апеляційній скарзі прокуратура Київської області вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права,оскільки висновок суду не відповідає обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області.

За правилами ст. 318 ЦПК України, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування землею з правом користування 971,2 га землі, який зареєстровано за №102 (а.с. 13, 89-90).

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с. 14-16, 98-102).

На підставі рішення № 850-34-У Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року, ОСОБА_3, серед інших, з дотриманням чинного законодавства, передана у власність земельна ділянка, площею 2,000 га, ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (а.с. 19-22).

Розподіл земельної ділянки відповідачеві відбувався саме у період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року.

01 березня 2010 року на ім'я ОСОБА_3, у встановленому законом порядку, виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1, який зареєстровано 04 березня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094100075 (а.с. 47).

Згідно листа Управління Держкомзему у Васильківському районі № 5221/01-1 від 11 грудня 2014 року, відповідно до Державної статистичної звітності «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності» (форма 6-зем) на території Васильківського району з 2002 року до 2008 року за ДВГ НААУ обліковувались землі загальною площею 971,2100 га (а.с. 17).

Тобто, на час прийняття Глевахівською селищною радою рішення про виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, землі за ДВГ НААУ в Управлінні Держкомзему у Васильківському районі не обліковувались, а тому рішення відповідачем прийнято з дотриманням земельного законодавства та за відсутності відомостей про накладення.

У відповідності до листа Управління Держземагенства у Васильківському районі № 4722/01-1 від 11 грудня 2014 року, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 має перетин із земельного ділянкою № 6 ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво ІФРГ НАН України». Разом з тим, доказом існування вказаного перетину є викопіювання з програми Національна кадастрова система на CD-R, що, згідно листа, було додано, але прокурором до спарви не долучалося, що позбавило суд можливості повного та обґрунтованого дослідження доказу (а.с. 18).

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги інформацію викладену в листі управління Держземагенства у Київській області, яка не містить вихідного номера та дати його складання, та крім того, відповідно до викладеної в ньому інформації, що належно не підтверджена позивачем так-як не додано листи прокуратури на які надано вказану відповідь (а.с. 96).

До вказаного вище листа, як додаток зазначено 40 арк. в 1 прим, тільки адресату, проте ідентифікувати додаток не можливо, а відповідно і встановити належність та допустимість, як доказу у справі долученого позивачем картографічного знімку (а.с. 96).

У відповідності до листів Управління Держкомзему у Васильківському районі в базі АСК відсутні відомості, на підставі яких можна визначити накладення на земельні ділянки інших землекористувачів (власників земельних ділянок), користування якими підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_3. При цьому, затверджена технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею, виданого ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» відсутня, що не заперечувалося прокурором в суді першої інстанції. У зв'язку із цим, в базі АСК управління відомості про координати поворотних точок земельних ділянок ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» відсутні і не були внесенні.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, п. 1 ст. 17 Закону України „Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і зсновоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обгрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на мовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зазначені права гарантовані ст.41 Конституції України.

Згідно ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, які є складовою технічної документації із землеустрою.

Відповідно до п. 1.4 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, затверджених вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 року №12 (на момент присвоєння ділянкам кадастрових номерів), кадастровий номер земельної ділянки - це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним протягом усього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Зі змісту ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частинами 1 ст. 116 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах - повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 118 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч.1 ст. 125 ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно з ч. 9 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки - рілля державної власності, що перебувають у постійному користуванні можуть вилучатися лише Кабінетом Міністрів України.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України, землі дослідних полів науково- дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 ЗК України, земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. З ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що не має підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, оскільки прокурором не було обґрунтовано належність доказів для підтвердження своїх вимог, в тому числі не було заявлено клопотання про призначення експертизи.

Крім того, право користування землею та права землекористувачів регламентуються положеннями ст.ст. 92, 95 ЗК України, відповідно.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України.

Ні одна із зазначених норм не передбачає можливості звернення і землекористувача до суду із вимогою про витребування земельної ділянки у власника.

Враховуючи, що у суді першої інстанції, прокурором не доведено обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, та прокурор відмовився від призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, судова колегія погоджується з висновком суду, що не має підстав для задоволення позову щодо визнання незаконним і скасування рішення Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року № 850- 14-V щодо передачі відповідачу у власність земельної ділянки.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання саме незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями ст. 152 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Рішення суду, переглянуте судовою колегією в межах доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам закону, порушення або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.318, 307,308 ЦПК України судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області відхилити.

Рішення Васильківського міськрайсуду від 12.10.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: