Ухвала суду № 56815327, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/31102/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року

по справі № 826/1876/15

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Кардіф»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Кардіф» звернулось до суду з позовною заявою до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 листопада 2014 року № 0001854302 та №0001874302.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Страхова компанія «Кардіф» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

На підставі висновків перевірки відповідачем були зроблені висновки про порушення позивачем підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, абзацу «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1, пункту 168.4 статті 168, абзацу «а» пункту 171.2 статті 171, статті 176, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, та прийняті податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 0001854302, яким позивачу нараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1884887 грн. 40 коп., з яких 1507909 грн. 90 коп. за основним платежем та 376977 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції та №0001874302, яким позивачу нараховані податкові зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 18780 грн. 83 коп., з яких 11276 грн. 45 коп. за основним платежем та 7504 грн. 38 коп. штрафні (фінансові) санкції.

На думку податкового органу, витрати на ведення страхової справи у випадку дострокового припинення договору страхування є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Так, податковим органом зазначено, що позивач при достроковому припиненні договорів страхування повертав страхувальникам страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи. У звязку з цим, податковим органом було зроблено висновок про те, що сума витрат на ведення справи є доходом ПАТ «Страхова компанія «Кардіф», що не пов'язаний із наданням послуг із страхування та є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР) визначено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб-резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності як оподатковуваний дохід слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону.

Статтею 28 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) передбачено підстави та наслідки припинення дії договору страхування.

Так, у разі припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Згідно зі статтею 10 Закону № 85/96-ВР страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сума коштів, яка відраховується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування на компенсацію нормативних витрат на ведення справи, є складовою страхового платежу, який сплачує страхувальник при укладанні договору страхування, а, отже, відноситься до доходу, одержаного від страхової діяльності, який оподатковується за ставками, встановленими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Крім того, згідно зі статтею 185 розділу Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів транспортом.

Відповідно до підпункту 196.1.3 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції по наданню послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Також, колегія суддів погоджується з наступними висновками судів.

Відповідно до статті 25 Закону № 85/96-ВР здійснення виплати страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Чинне законодавство України, що регулює порядок надання фінансових послуг у сфері страхування, правила страхування та умови договорів страхування не містять будь-яких нормативних вимог щодо комплектації страхових справ виключно оригіналами документів.

Судами встановлено, що страхові справи, які були надані ПАТ «Страхова компанія «Кардіф», укомплектовані відповідними підтверджуючими документами, на підставі яких ПАТ «Страхова компанія «Кардіф» здійснено саме виплати страхового відшкодування.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), у тому числі у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Відповідно до пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року по справі № 826/1876/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 25.03.2016 р.