Ухвала суду № 56815288, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Київ К/800/18785/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2015 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 рокуу справі826/18992/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гавілон Україна»доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гавілон Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Гавілон Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 18 листопада 2014 року №0008052201, №0008062201 та №0008072201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом № 6138/26-56-22-01-03/37726624 від 28 жовтня 2014 року.

Відповідно до висновків зазначеного Акта позивачем порушено підпункти 14.127, 14.136 пункту 14.1 статті 14, статтю 39, пункт 138.4 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункти 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в розмірі 7668576,00 грн. за 2013 рік та занижено податок на прибуток на суму 1166245,00 грн. за 4 квартал 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом 18 листопада 2013 року прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

№0008062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 667597,50 грн., в тому числі основний платіж - 445065,00 грн. та штрафні санкції - 222532,50 грн.;

№0008072201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7668576,00 грн. за 2013 рік;

№0008052201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1081770,00 грн., в тому числі основний платіж - 721180,00 грн. та штрафні санкції - 360590,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача про заниження податку на прибуток, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами, на обґрунтування заниження позивачем розміру оподатковуваного доходу відповідач посилається на заниження суб'єктом господарської діяльності вартості експортованої пов'язаній особі кукурудзи 3-го сорту.

Відповідно до пункту 153.2.1 статті 153 Податкового кодексу України, у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з пунктом 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України стаття 39 ПК України, яка врегульовує методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №334/97-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону України №334/97-ВР, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

На обґрунтування того, що ціна, за якою позивачем здійснювалась реалізація кукурудзи 3-го сорту, є ринковою позивачем надано висновком ДП «Держзовнішінформ» № 11/1630 від 30 листопада 2012 року.

Натомість відповідачем не надано належним та допустимих доказів невідповідності ціни реалізації рівню звичайних цін.

Посилання відповідача на те, що продаж товарів за ціною нижчою ніж ринкова, суперечить самому поняттю господарської операції, оскільки вона включає в себе таку визначальну ознаку, як отримання прибутку, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи в судах, податковим органом не надано доказів на підтвердження відсутності у позивача прибутку за результатами проведення реалізації кукурудзи 3-го сорту на експорт.

Також під час перевірки позивача податковим органом встановлено придбання позивачем у ТОВ «Фірма «Апекс ЛТД» кукурудзи 3-го класу.

У зв'язку з тим, що позивачем не було надано первинні документи, які б підтверджували факт отримання позивачем товарів, відповідач дійшов висновку про відсутність реальності операцій з названим контрагентом, а тому підставі для віднесення сплачених позивачем сум до складу витрат відсутні.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як встановлено судами та не заперечується відповідачем, первинні документи, оформлені у зв'язку з виконанням договору, укладеним позивачем з ТОВ «Фірма «Аскоп ЛТД», вилучені на виконання ухвали слідчого судді Вінницького міського суду відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 12 лютого 2014 року.

Посилання відповідача на придбання контрагентом позивача товарів у суб'єкта господарської діяльності, який не здійснював придбання сільськогосподарської продукції, судами правильно не прийнято до уваги, оскільки податковим органом не доведено відсутність у ТОВ «Фірма «Аскоп ЛТД» аналогічних товарів, придбаних у інших контрагентів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано постановлено рішення про задоволення позову, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі №826/18992/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна