Ухвала суду № 56815282, 29.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року м. Київ К/800/30193/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Приходько І.В.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» (далі - Товариство) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 876/8842/14 за адміністративним позовом Товариства до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ДПІ),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001432200, № 0001452200 від 28.03.2014 щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та земельного податку.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

20 серпня 2014 року постановою Волинського окружного адміністративного суду позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0001432200, № 0001452200 від 28.03.2014 визнані протиправними та скасовані.

Задовольняючи позов, суд зазначив, що виконані роботи та надані послуги контрагентами - ТзОВ «Сільмашпром», ТзОВ «Клесівські граніти» безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю Товариства, а отримання цих послуг та використання у господарській діяльності підтверджене належним чином оформленими первинними документами, що в свою чергу свідчить про правомірність формування податкового кредиту за липень 2013 року.

При визначені Товариству грошового зобов'язання із земельного податку ДПІ не врахувала, що іншою юридичною особою, в користуванні якої перебуває земельна ділянка, був сплачений податок за ці земельні ділянки за той самий період.

10 червня 2015 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду, постанова Волинського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Волинського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 10.02.2014 до 28.02.2014 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2011 до 30.10.2013, за наслідками якої 7.03.2014 був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п.,п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України завищений податковий кредит за липень 2013 року на 6 815,33 грн. за господарськими операціями з ТзОВ «Сільмашпром», ТзОВ «Клесівські граніти», а також у порушення п. 287.6 ст. 287, п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України занижений розмір земельного податку за земельні ділянки.

28 березня 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0001432200 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 732,50 грн., № 0001452200 щодо збільшення грошового зобов'язання з земельного податку у розмірі 10 221,54 грн.

Колегія суддів вважає висновок апеляційного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 1.2 п. 1 вказаного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 Положення).

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суди становили, що 1.03.2013 між ТзОВ «Сільмашпром» (ПП «Юридична компанія Восток») та Товариством був укладений договір № 50/01-60-ЮПВ щодо надання послуг з інформатизації та системного адміністрування, послуг із охорони здоров'я та медогляду водіїв, надання юридичних послуг.

1 березня 2013 року між Товариством та ТзОВ «Клесівські граніти» був укладений договір № ЛТП-3, відповідно до якого ТзОВ «Клесівські граніти» надало Товариству послуги з обслуговування під'їзної колії та транспорті послуги.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариством були надані первинні документи, які не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність» та Положенню.

Апеляційний суд правильно зазначив, що у актах щодо надання послуг була відсутня інформація про осіб, що надають дані послуги (що унеможливлює встановлення підтвердження права надання такими особами даних послуг), термін і час та місце виконання послуг. До перевірки не були надані підтверджуючі документи, щодо надання вищезазначених послуг та використання їх у власній господарській діяльності Товариства.

Надані Товариством первинні документи містять відомості, які є неповні та суперечливі за змістом, не містять всіх необхідних реквізитів, що відповідно, позбавляє Товариства можливості на отримання податкової вигоди на їх підставі.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0001432200 від 28 березня 2014 року прийняте податковим органом правомірно.

Щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001452200 від 28 березня 2014 року слід зазначити.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України № 2535-XII «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з ст. 5 Закону № 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 15 Закону № 2535-XII передбачено, що обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу Україниправо власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Приходько І.В.