Ухвала суду № 56815257, 30.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року м. Київ К/800/14102/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року

у справі № 813/6775/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч Ті Проперті Вест" до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ейч Ті Проперті Вест" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16 грудня 2013 року № 0003162210, № 0003152210, № 0003142210, № 0003172210.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Укртехприлад» за період 01 жовтня 2011 року по 01 жовтня 2013 року; ТОВ «Конді 50» за період з серпня по грудень 2012 року; ТОВ «Укрміксі» за грудень 2012 року; ТОВ «Біко Агротрейд» за лютий 2012 та квітень 2012 року; ТОВ «Авеста Трейд» за лютий 2012 року, березень 2012 року, серпень 2012 року, жовтень та листопад 2011 року; ТОВ «Ейс Констракшен Менеджмент» за грудень 2011 року; ТОВ «Викуп» за липень-листопад 2011 року; ТОВ «Маштрейд» за квітень 2012 року; ТОВ «Імп-Ком» за березень 2012 року; ТОВ «Готель Сервіс» за період лютий-квітень 2012 року; ФОП ОСОБА_5 за серпень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 582/22-10/35969209 від 02 грудня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на 820505,40 грн.; п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 164101,08грн., заниження податку на додану вартість на 73497,03 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 90604,05 грн.; п. 44.1, п. 44.3. ст. 44, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням позивачем оригіналів документів.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: від 16 грудня 2013 року: № 0003162210, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 802505,00 грн.; № 0003152210, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 90604,00 грн.; № 0003142210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 91872,00 грн.; № 0003172210, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «Конді 50», ПП «Біко Агротрейд», ТОВ «Маштрейд», ТОВ «Ейс Констракшн Менеджмент», ТОВ «Викуп», ТОВ «Укрмісі», ТОВ «Авеста Трейд», ТОВ «Імп-Ком», ТОВ «Готель Сервіс», ФОП ОСОБА_5 На підтвердження реальності здійснених господарських відносин позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, специфікації, акти здачі-прийняття робіт (послуг), банківські виписки, картки рахунку, платіжні доручення.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується, зокрема, актами списання, калькуляційними картками, відомістю обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність доказів перевезення (товарно-транспортних накладних) придбаного позивачем товару. Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, доставка товару здійснювалась контрагентами позивача, а її вартість включена до ціни.

Також, не заслуговують на увагу посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими, зокрема, встановлена відсутність у підприємств технічних та виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, оскільки вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій. Крім того, відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі № 813/6775/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна