Ухвала суду № 56815109, 15.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/38168/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року його поновлено на посаді начальника Хустського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області. Однак фактично його було поновлено на роботі лише 7 березня 2014 року, а тому відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв'язку з затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі, а саме з січня 2014 року по 7 березня 2014 року.

Посилаючись на вказані обставини просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в розмірі 5 595, 50 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000 грн., а також допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць в розмірі 4 417,74 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року визнано протиправним та скасовано наказ Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області від 31 травня 2013 року № 53 о/с в частині звільнення ОСОБА_4 з посади начальника Хустського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області з 31 травня 2013 року та поновлено його на вказаній посаді.

4 березня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа виданого 24 лютого 2014 року Закарпатським окружним адміністративним судом на виконання вказаної постанови. Про результати виконання виконавчого документу зобов'язано повідомити до 7 березня 2014 року.

7 березня 2014 року Відділом Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області видано наказ № 18 о/с про поновлення ОСОБА_4 на раніше займаній посаді, про що повідомлено відділ примусового виконання рішень.

Відмовляючи в задоволенні позову суди виходили з того, що затримка виконання рішення суду сталася з вини позивача, оскільки після отримання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, відповідач неодноразово надсилав позивачу листи з проханням прибути до відділу з метою вирішення питання про поновлення на раніше займаній посаді, однак, позивач не з'являвся, що підтверджується відповідними актами.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року в частині поновлення ОСОБА_4 на державній службі добровільно виконана Відділом Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області шляхом прийняття наказу лише від 7 березня 2014 року № 18 о/с про поновлення ОСОБА_4 на раніше займаній посаді, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15).

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною другою статті 227 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 224, 231 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников