Ухвала суду № 56815038, 24.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 756/15641/13-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4377/2016Головуючий у суді першої інстанції: Великохацька В.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У листопаді 2013 року представник ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому, з уточненнями, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 21.08.2015р. у сумі 227 790,07 доларів США, заборгованості за платою за обслуговування кредитом у сумі 207 951,94 грн. та 55 388 475,03 грн. заборгованості зі сплати пені за прострочення термінів сплати кредиту, трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання та втрат від інфляції.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.02.2008 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачу кредит на купівлю квартири у сумі 135 000,00 доларів США на строк 11 років з 19.02.2008 року до 19.02.2029 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 12% річних. Погашення кредиту здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів у сумі 535,71 доларів США. Між сторонами також укладалися додаткові угоди.

ОСОБА_6 одержала та використала за цільовим призначенням кошти, отримані в кредит.

П.4.1. кредитного договору від 19.02.2008 року встановлено, що позичальник зобов'язується погашати кредит рівними частками в сумі 535,71 доларів США щомісячно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та щомісячну плату за обслуговували кредиту, в строк (термін) до 10 числа кожного календарного місяця, починаючи з місяця наступного за звітним. Позичальник не дотримується умов кредитного договору, не сплачує щомісячно платежі у розмірі та порядку, визначеному договором та додатковими угодами до нього.

Згідно з п.4.5. кредитного договору від 19.02.2008 року за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, сплачувати банку пеню за кожний день прострочки у розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості.

У зв'язку із неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань у неї з'явилася заборгованість, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ «Родовід Банк», третя особа ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсними кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки від 19.02.2008р.

В обґрунтування зустрічного позову посилалася на те, що після підписання ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 договору про внесення змін до кредитного договору, згідно з умовами якого збільшилась відсоткова ставка та встановлено плату за обслуговування кредиту, банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. На думку позивача за зустрічним позовом, у наданому детальному розрахунку загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведено поверхово та не зрозуміло для споживача.

Крім того, в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування (в процентному значенні та грошовому виразі), з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства.

Також, як стверджувала ОСОБА_1, банк договорами про внесення змін до кредитного договору про споживчий кредит включив положення, які відповідно до ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах, враховуючи додаткові нарахування, відсотки за користування кредитними коштами збільшилися, є дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить у важке, несправедливе становище споживача у договірних зобов'язаннях; графік погашення кредиту після внесення змін до кредитного договору взагалі не видавався, які суми і на які рахунки зараховувались взагалі невідомо, що також є несправедливими відносно споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Окрім цього, на думку позивача за зустрічним позовом, відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»" та п.3.1 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року №168 банк повинен не просто надавати інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а така інформація повинна міститись у кредитному договорі, або додатку до нього і має бути надана у письмовій формі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2008 року, що складається з поточної заборгованості зі сплати кредиту у сумі 88 129,09 доларів США, що еквівалентно 2 173 263,36 грн., простроченої заборгованості зі сплати кредиту у сумі 42 045,93 доларів США, що еквівалентно 1 036 852,63 грн., поточної заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 973,64 доларів США, що еквівалентно 24 009,96 грн., простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 96 641,41 доларів США, що еквівалентно 2 383 177,17 грн., поточної заборгованості за платою за обслуговування кредиту у сумі 5 948,31 грн., простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредитом у сумі 202 003,63 грн., заборгованості зі сплати пені за прострочення термінів сплати кредиту та відсотків за користування кредитом у сумі 321 011,60 грн., три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання у сумі 298 293,72 грн., втрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язання у сумі 94 823,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнути з відповідачів на користь ПАТ «Родовід Банк» по 1720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення зустрічного позову в повному обсязі та про відмову у задоволенні первісного позову.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не врахував, що банк при укладанні договір не надавав відповідачу передбаченої законом інформації, чим фактично вводив в оману відповідача.

Апелянт посилається на положення ч.4 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.3.1 Постанови Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168, відповідно до яких банк повинен не просто надавати інформацію про орієнтовану сукупну вартість кредиту, а така інформація повинна міститись у кредитному договорі, або додатку до нього і бути надана у письмовій формі.

На думку апелянта, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним, та, відповідно як наслідок, визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного.

Представник ПАТ «Родовід Банк» - Присяжнюк А.Ю. заперечував проти апеляційної скарги та просив її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності осіб, які не з'явилися.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.20085 року між ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №77.2/ІЖ-038.08.1, відповідно до умов якого позивачем надано відповідачу кредит на купівлю квартири у сумі 135000,00 доларів США на строк 11 років з 19.02.2008 року до 19.02.2029 року. Процентна ставка за користування кредитом становила 12% річних. Погашення кредиту здійснюється шляхом сплати щомісячних платежів у сумі 535,71 доларів США.

29.09.2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору №77.2/ІЖ-038.08.1 від 19.02.2008 року, згідно з умовами якої змінено відсоткову ставку до 15% річних.

11.02.2009 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору №77.2/ІЖ-038.08.1 від 19.02.2008 року, згідно з умовами якої змінено відсоткову ставку до 13% річних.

Кредитні кошти в обсязі, визначеному договором, були надані ПАТ "Родовід Банк" відповідачеві ОСОБА_1, які вона використала за цільовим призначенням.

Пунктом 4.1. кредитного договору від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 встановлено, що позичальник зобов'язується погашати кредит рівними частками в сумі 535,71 доларів США щомісячно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та щомісячну плату за обслуговування кредиту, в строк (термін) до 10 числа кожного календарного місяця, починаючи з місяця наступного за звітним.

ОСОБА_1 не виконує взяті на себе за кредитним договором від 19.02.2008 року №77.2/1Ж-038.08.1 зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, допустила заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування.

Згідно з п.4.5. кредитного договору від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, сплачувати банку пеню за кожний день прострочки у розмірі 1,6% від суми простроченої заборгованості.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих на себе за кредитним договором від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1, між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_8

19.02.2008 року було укладено договір поруки №77.2/ІЖ-038.08.1, відповідно до якого ОСОБА_8 зобов'язалася відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником ОСОБА_6 зобов'язань, які виникають з кредитного договору від ОСОБА_8

Відповідно до п.1.3. поручитель бере на себе зобов'язання відповідати перед банком у тому ж обсязі на тих же умовах та в ті ж строки, що і позичальник.

За умовами договору поруки від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1, ОСОБА_3 у випадку невиконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 та договорами про внесення змін до нього несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, процентів за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору.

Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання належним чином, ОСОБА_1 не виконує умови договору належним чином, у зв'язку із чим виникла заборгованість, ОСОБА_3 є солідарним боржником з нею, за умовами договору поруки, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими.

Зважаючи на очевидну невідповідність розміру пені, нарахованої позивачем, розміру збитків, які він поніс внаслідок прострочення виконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язання щодо своєчасного та у повному обсязі повернення кредиту та процентів за користування ним, керуючись положеннями ч.3 ст.551 ЦК України, з метою недопущення безпідставного збагачення позикодавця за рахунок позичальника, суд першої інстанції вирішив зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню за кредитним договором від 19.02.2008 року до 321 011,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин за яких договори можуть бути визнані судом не дійсними, а суд, проаналізувавши оспорюванні договори не вважає, що у них порушено принцип рівності сторін договору та що умови даних договорів є несправедливими по відношенню до позичальника та поручителя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. встановлено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що жодного доказу, на підтвердження обґрунтованості зустрічного позову та апеляційної скарги надано не було.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що банк при укладанні договір не надавав відповідачу передбаченої законом інформації, чим фактично вводив в оману відповідача, а також те, що банк повинен не просто надавати інформацію про орієнтовану сукупну вартість кредиту, а така інформація повинна міститись у кредитному договорі, або додатку до нього і бути надана у письмовій формі.

Так, суд першої інстанції правильно вказав, що пунктом 8.10. кредитного договору від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 передбачено, що позичальник, підписуючи цей договір, підтверджує, що він отримав в письмовій формі та ознайомився з інформацією, наданою банком про умови кредитування, вартість супутніх послуг, орієнтовану сукупну вартість кредиту. Детальний розпис сукупної вартості кредиту наведено в Додатку 1 до цього договору. Відповідно до п.8.11. цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.

Згідно п.1.2. договору поруки від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 поручитель засвідчив, що він ознайомлений та згідний з умовами кредитного договору. Крім того, згідно п.5.4. договору поруки цей договір складений у двох примірниках - по одному примірнику для банка та поручителя.

Таким чином, зі змісту кредитного договору від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 та договору поруки від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 вбачається, що сторони досягли всіх істотних умов договорів та погодилися з їх умовами, про що свідчать їх особисті підписи на вказаних договорах.

Судом також правильно вказано, що укладаючи оспорюванні кредитний договір та договір поруки, сторони діяли вільно, на власний розсуд вибираючи контрагента та визначаючи його умови.

Так, підписавши кредитний договір від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1 та договір поруки від 19.02.2008 року №77.2/ІЖ-038.08.1, позичальник та поручитель погодилися з усіма його умовами.

Також, підписавши договори про внесення змін до кредитного договору від 29.09.2008 року та 11.02.2009 року, ОСОБА_1 погодилася з. усіма їх умовами.

Судова колегія не бере до уваги й доводи апелянта про те, що, на його думку, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним, та, відповідно як наслідок, визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного, оскільки апелянтом не доведено, не обґрунтовано належним чином та не надано доказів на підтвердження своїх доводів, а рішення суд не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших доводів про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді