Ухвала суду № 56815014, 22.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Махлай Л.Д.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору та витребування грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2014 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк) в якому, посилаючись на недодержання сторонами під час вчинення правочину ст. 1-3, 5, 6, 203 ЦК України, укладення договору під впливом обману, просив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» завдані збитки у сумі 12558 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оспорюваний договір є таким, що укладений з суттєвими порушеннями істотних умов договору, встановлених діючим законодавством України, що регулює спірні правовідносини, які необхідні для його укладання, з використанням елементів нечесної підприємницької практики. Відповідач приховав, вводячи позивача в оману, збільшений розмір процентів, назвавши їх комісією за користування кредитної заборгованості, а вказана умова є нікчемною.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив вимоги норм процесуального права.

Зазначив, що фактичної перевірки обґрунтованості, підставності і правомірності укладеного договору, суд першої інстанції не здійснив та відповідної оцінки не надав.

Судом не враховано, що укладений між сторонам договір не відповідає положенням ст. 901, 903, 1048, 1056 ЦК України та ст. 55, 54, 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав наведених в ній.

Відповідач ПАТ «Дельта Банк» належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19 жовтня 2012 року між відповідачем ПАТ «Дельта Банк» та позивачем ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту на власні потреби, викладеного у формі Заяви № 001-09844-191012 (далі - Договір, Заява) на суму кредиту у розмірі 14 000,00 грн. строком на 27 місяців.

Згідно п. 2.4 договору розмір процентної ставки становить 9,99 % річних. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,99 % (п. 2.5 Договору).

Підписавши Заяву, позивач погодився, що відповідно до п. 5.1. складовою та невід'ємною частиною цієї пропозиції є Правила та ТарифиБанку, з якими позивач попередньо ознайомлений, повністю згоден, їх зміст розуміє й положення яких він неухильно зобов'язується дотримуватися.

Надана позивачем до позовної заяви Інформаційна довідка про кредит, яка є невід'ємною частиною Кредитного договору, містить детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг: сума плати за користування кредитом (процентів) становить 1 688,53 грн.; сума плати за обслуговування заборгованості - 11 302,20 грн.

В Інформаційній довідці, зокрема, зазначено, що супутні послуги - це плата за обслуговування кредитної заборгованості, яка розраховується як процент від суми кредиту, сплачується щомісячно у гривнях у складі ануїтетних платежів та становить 418,60 грн./2.99% щомісячно від суми кредиту. Дана комісія розраховується, як процент від суми кредиту сплачується щомісячно у гривнях у складі ануїтетних платежів. Дана послуга включає в себе розрахунок та надання позичальнику інформації про стан його заборгованості по кредиту у вигляді смс-повідомлень, телефонного інформування), інформування про виникнення простроченої заборгованості, формування та надання виписок по рахунку, на якому обліковується кредитна заборгованість. Надання консультацій щодо умов строкового та/або дострокового погашення кредитної заборгованості, у тому числі щодо умов дострокового погашення кредитної заборгованості за декілька періодів, щодо каналів та строків погашення існуючої кредитної заборгованості, зміни умов погашення кредитної заборгованості, встановлення «Кредитних канікул», відміни/перегляду розміру штрафних санкції тощо.

В примітці до вказаної Інформаційної довідки зазначено, що таблиця орієнтовних щомісячних платежів та подорожчання відображає суму щомісячного погашення кредиту в залежності від вибраного строку кредитування. Таблиця не є графіком погашення. Графік погашення та чітка сума щомісячного платежу зазначені у Кредитному договорі.

В Додатку 1 до Заяви, яким є Графік платежів, отриманого позивачем від Банку, зазначена загальна сума платежів, яка становить 26 990,73 грн. та її складові, в тому числі зазначено, що за обслуговування кредитної заборгованості необхідно сплачувати щомісячно по 418,60 грн., що в сумі становить 11 302,20 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач як на підставу вимог про визнання недійсними вказаних договорів посилався на те, що зазначений правочин вчинено під впливом обману та при укладенні спірного кредитного правочину відповідач, перед укладенням та під час укладення договору, не надав позивачу повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту, які є істотними для такого виду договорів; навмисно приховав фактичне значення реальної процентної ставки, вимагає від відповідача щомісячну сплату за обслуговування кредитної заборгованості, позивач змушений переплатити Банку 5500, 00 грн., понад умови указані в договорі.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 2.3. Заяви № 001-09844-191012, позивач, відповідно до законодавства України, до підписання цієї пропозиції був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Тобто, позивач своїм підписом засвідчив факт ознайомлення та згоду з умовами угоди, умови угоди зрозумів та вважає їх справедливими по відношенню до себе.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_1

Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі у контрагентів та визначенні умов договору тощо. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вірно зазначив, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. На момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 не заявляв додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, істотними умовами даного договору відповідно до чинного законодавства являються лише ті, які сторони визначили за взаємною згодою укладаючи договір.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належних та допустимих доказів у розумінні ст. 57-60 ЦПК України на підтвердження позовних вимог, позивачем не надано.

Як вбачається зі змісту договору, в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, а саме: про умови надання споживчого кредиту, про визначення сукупної вартості споживчого кредиту та його реальної процентної ставки тощо, яка передує укладенню договору, була надана позичальнику, що підтверджується дослідженими судом доказами. Підписуючи оспорюваний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Доказів того, що під час підписання оспорюваного договору позивач був обмежений у праві вибору кредитної установи та умов кредитування чи, що є інші умови, які є несправедливими, матеріали справи не містять.

Відповідно ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до вставленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач мав право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин. Проте, позивач не скористався цим правом, що свідчить про те, що він погоджувався з усіма умовами договору та не вважав їх такими, що порушують його інтереси або є несправедливими.

Таким, чином, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що при підписанні кредитного договору, були дотримані всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору, а тому підстави для стягнення з відповідача збитків, відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України, відсутні.

Колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції з їх оцінкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 757/37862/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4401/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Матійчук Г.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.