Ухвала суду № 56814689, 22.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1474/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Українець В.В.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним,

встановила:

У березні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири з підстав, визначених ч. 1 ст. 229 ЦПК України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року - скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14.03.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С. за реєстровим №401.

29 лютого 2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась із заявою, в якій просить ухвалити додаткове рішення про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру та визнати право власності на квартиру за ОСОБА_2, посилаючись на те, що державний реєстратор відмовився скасовувати відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі даного рішення суду.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтримали заяву та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, подала письмові заперечення, в яких просила у задоволенні заяви відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що заява про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 Постанови № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

У заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просить ухвалити додаткове рішення, яким зазначити інформацію про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та визнати право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2

Однак, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2, матеріалів справи та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року, заявлені позивачем позовні вимоги - про визнання договору дарування квартири недійсним - були розглянуті та ухвалено рішення суду про задоволення цих позовних вимог. Жодних інших позовних вимог позивач не заявляв.

Таким чином, правові підстави для ухвалення додаткового рішення по вимогах, які ОСОБА_2 не заявляв, та які не були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 5 ст. 3 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» роз'яснено, що за змістом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, що виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення, а тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-317, 220, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: