Постанова № 56814372, 21.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р. Справа№ 911/4079/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року

у справі № 911/4079/15 (суддя - Заєць Д.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ»

про стягнення 845 666,02 грн

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Воловик В.О., довіреність б/н від 09.11.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Український бізнес банк» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» (відповідач у справі) про стягнення 845 666,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем встановленого договором порядку погашення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що відповідно до умов кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року є підставою для нарахування пені та штрафу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року у справі №911/4079/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» на користь Публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» - 660 000 грн 00 коп заборгованості за кредитом, 96 488 грн. 62 коп. відсотків за кредитом, 7920 грн. 00 коп. штрафу та 51 257грн. 40 коп. пені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» в доход Державного бюджету України 16 313грн. 32 коп. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМЛ», надіслав апеляційну скаргу б/н від 22.12.2015 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що, на думку відповідача, нарахування позивачем та стягнення судом пені та штрафу згідно умов кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року за одне і теж порушення суперечить приписам ст. 61 Конституції України щодо неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення. Також відповідач стверджує, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, без відповідних підтверджуючих доказів щодо фактів, які суд визнав встановленими, а тому вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року апеляційну скаргу б/н від 22.12.2015 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.11.20115 року у справі № 911/4079/15 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 22.02.2016 року на 10:45 год.

У судовому засіданні 22.02.2016 року представниками сторін було надано пояснення щодо суті спору. Представник відповідача стверджував, що місцевим господарським судом було неповно досліджені обставини, зокрема щодо укладення між сторонами кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року, оскільки в матеріалах справи міститься копія зазначеного договору, яка не завірена позивачем у відповідності до вимог законодавства, а відтак такий договір не може вважатись доказом на підтвердження існування між сторонами договірних відносин. Разом з цим, представник позивача заперечував такі твердження апелянта і зазначив, що оригінал кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року був втрачений позивачем і у нього наявні лише копії таких документів, однак дії Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» також підтверджують укладення сторонами кредитного договору, а саме подання ним до Господарського суду Київської області позову про визнання недійними певних пунктів даного кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року. Окрім того, представник позивача вказує, що в матеріалах справи № 911/4928/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» про визнання недійсними деяких пунктів кредитного договору міститься копія спірного договору, яку засвідчено саме ТОВ «ВМЛ».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року розгляд справи було відкладено на 21.03.2016 року та направлено до Господарського суду Київської області запит про надання для ознайомлення справи №911/4928/15 (вих №09-1-6/880/16 від 22.02.2016 року).

17.03.2016 року до Київського апеляційного господарського суду надійшла справа №911/4928/15.

У судовому засіданні 21.03.2016 року апеляційний господарський суд в присутності представника відповідача дослідив, що в матеріалах справи №911/4928/15 наявна копія кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року, копія засвідчена ТОВ «ВМЛ» з відміткою «Згідно з оригіналом». Копія кредитного договору №КТДЕЮ/322791.6 від 18.12.2013 року, яка засвідчена ТОВ «ВМЛ» та подана останнім в обґрунтування позовних вимог у справі №911/4928/15 відповідає копії представленого договору, яка засвідчена ПАТ «Український бізнес банк» і подана останнім в обґрунтування позовних вимог у даній справі. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що додана Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк» копія кредитного договору є достовірною, такою, що відповідає оригіналу, а тому приймається судом в якості належного доказу у даній справі.

21.03.2016 року у судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання 21.03.2016 року не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Беручи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги, закінчення, встановлених ст. 102 ГПК України строків розгляду апеляційної скарги, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

18 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Український бізнес банк» (банк за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» (позичальник за договором, відповідач у справі) укладено кредитний договір №КТДЕЮ/322791.6. (а.с.), відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди від 30 вересня 2014 року), банк за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 660 000,00 грн. на поповнення обігових коштів та оплату послуг, строком до 31 серпня 2015 року зі сплатою 19% річних. Проценти нараховуються за кожен календарний день за методом «факт/360», тобто для розрахунку використовується умовно 360 днів у році.

Згідно п. 2.1 договору, кредит, наданий за даним договором, забезпечується заставою і порукою.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати наданий кредит згідно з графіком погашення.

Згідно пункту 4.6 договору, у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 договору, а саме - невиконання зобов'язань щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або невиконання зобов'язань щодо повного остаточного погашення кредиту, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 38% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Відповідно до пункту 5.3 договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно графіку впродовж двох місяців.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо надання відповідачу кредитних коштів, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі 660000,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання та надав відповідачеві кредит у розмірі 660 000,00 грн, який ТОВ «ВМЛ» повинен був повернути згідно Графіку, узгодженому сторонами, однак відповідач кредитні кошти не повернув.

Згідно ч. 2 ст. 1050 України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В силу вимог частин 1, 2 статті 193 ГК України, ст. ст. 526, 257, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом становить 660 000,00 грн і за процентами за користування кредитом у розмірі 96 488,62 грн. Зазначений факт відповідачем не спростовано та не заперечено ні у суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, та поданими позивачем доказами на їх підтвердження, а тому апеляційний господарський суд вважає правомірним задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 660000,00 грн та 96 488,62 грн заборгованості по процентам за користування кредитними коштами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штраф, як різновид неустойки обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочки (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як передбачено п. 5.4 договору, у разі несвоєчасного повернення кредиту у строки, вказані у пункті 4.5 цього договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити банку штраф у розмірі 3% від суми заборгованості за основним боргом на дату пред'явлення вимоги. Згідно з пунктом 5.10 договору, при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих процентів, комісій (п. 4.2, 4.3, 4.5) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості.

У випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, застосування штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф лише форми її сплати.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. А у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. у справі №42/252, від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012р. у справі №20/246-08, постановах Вищого господарського суду України від 22.03.2016 року у справі №917/580/15, від 16.02.2016 року у справі №910/20528/15.

Колегією суддів також враховано, що відповідність пунктів кредитного договору, які передбачають стягнення з відповідача пені та штрафу, нормам закону та ст. 61 Конституції України не суперечить, що доведено також рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2015 року у справі №911/4928/15, яке набрало законної сили та не було оскаржене Товариством з обмеженою відповідальністю «ВМЛ».

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, апеляційний господарський суд погоджується з вірністю їх нарахування та правомірністю стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» в сумі 7920, 00 грн штрафу та 51 257,40 пені.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року у справі №911/4079/15 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст. 49, 99, 101, 102, п.1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМЛ» на рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року у справі №911/4079/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2015 року у справі №911/4079/15 залишити без змін.

3. Справу №911/4079/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.Г. Суховий