Рішення № 56813627, 22.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.03.2016Справа №910/21797/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Жулинської О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/21797/14

за позовом фермерського господарства «Рідний край-В», смт Врадіївка,

до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м. Київ, публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Флип», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

про визнання недійсним договору від 11.07.2014 № 1792810 та стягнення 91 350 грн.,

за участю представників:

позивача - Д`яченко К.С. (довіреність від 13.03.2015 № б/н);

відповідача-1 - Охріменко О.О. (довіреність від 28.12.2015 № 876); Гречана Т.А. (довіреність від 28.12.2015 №877);Кузнєцова А.С. (довіреність від 15.02.2016 № 94);

відповідача-2 - Дем`янов І.Ю. (довіреність від 08.05.2013 № 1029/13);

третьої особи на стороні позивача - не з'явилися;

третьої особи на стороні відповідача-1 - Недашківська О.В. (довіреність від 04.01.2016 № 31-4/4).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство «Рідний край-В» (далі - Господарство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - Корпорація) та публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) про:

- визнання недійсним договору комплексного банківського обслуговування від 11.07.2014 № 1792810 (далі - Договір), укладеного Господарством і Банком;

- стягнення з Корпорації заборгованості за договором поставки від 01.07.2014 № МИК 119 П-С (далі - Договір поставки) у сумі 91 350 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 зі справи № 910/21797/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015, позовні вимоги Господарства були задоволені повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі №910/21797/14 скасовано; справу направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції вказав на таке:

- незалучення до участі у справі Міністерства, прав та інтересів якого стосується спір у даній справі, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при розгляді справи;

- відтак, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції із залученням до участі у справі Міністерства.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 910/21797/14 передано судді Курдельчуку І.Д. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2016 прийнято справу № 910/21797/14 до свого провадження; призначено розгляд справи на 04.02.2016; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Міністерство.

28.01.2016 Банк подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог і просив у задоволенні відзиву відмовити повністю.

03.02.2016 Корпорація подала суду відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечила проти задоволення позовних вимог.

04.02.2016 позивач подав суду письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

04.02.2016 Міністерство подало суду письмові пояснення, в яких підтримало позицію відповідачів та просило у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 04.02.2016 було оголошено перерву до 18.02.2016 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

15.02.2016 Господарство подало суду заперечення на відзив Корпорації, в яких, зокрема, вказало на те, що спірний правочин було укладено поза волею позивача.

18.02.2016 Корпорація подала суду письмові пояснення, в яких просила у задоволенні позову відмовити.

18.02.2016 відповідач-1 подав клопотання про залучення в якості третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Флип» (далі - ТОВ «Флип») залишено без задоволення з огляду на відсутність підстав для висновків, що рішення у даній справі може вплинути на права і обов'язки цієї особи, як ймовірного контрагента позивача, на рахунок якого невстановленими особами були перераховані кошти, що надійшли в якості оплати за поставку на рахунок, відкритий на ім'я відповідача невстановленими особами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 розгляд справи було відкладено на 01.03.2016; у порядку підготовки справи до судового розгляду витребувати у Первомайської Об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Миколаївській області інформацію про наявність/відсутність господарських правовідносин у 2014 році між Господарством та ТОВ «Флип»; чи відображено у 2014 році у податковому обліку Господарства операції за договором(-ами) з ТОВ «Флип»; чи повідомлялась Інспекція про відкриття Господарством рахунку №26003453254 у Банку; одержання витребуваної інформації доручити посадовим особам/представникам Господарства.

29.02.2016 позивач подав суду письмові пояснення та письмові відповіді Первомайської Об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Миколаївській області на виконання вимог ухвали суду.

01.03.2016 Корпорація подала суду клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення можливості надання доказів, а саме: інформації про ІР-адреси, з яких здійснювався вхід до електронної пошти kray_v@ukr.net, відкритого на веб-порталі Ukr.net, яка знаходиться у володінні українського Інтернет холдингу ТОВ «Укрнет» та зберігається за адресою: м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 26.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 розгляд справи було відкладено на 10.03.2016, у зв'язку із задоволенням клопотання Корпорації.

10.03.2016 відповідач-1 подав суду додаткові письмові пояснення, в яких вказав, що позивачем безпідставно об'єднано позовні вимоги, які не пов'язані між собою.

10.03.2016 Корпорація подала суду клопотання про витребування у Банку виписки про рух коштів на банківському рахунку № НОМЕР_2 з 16.07.2014 по 10.03.2016.

10.03.2016 Господарство подало суду письмові пояснення, в яких вказало, що комп'ютер позивача має ІР-адресу: 46.200.61.244 та локальну ІР-адресу 192.168.1.2.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 10.03.2016 підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.

Суд визнав клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки воно оформлено з порушенням вимог статті 38 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 розгляд справи було відкладено на 22.03.2016; залучено до участі у справі в як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «Флип».

16.03.2016 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 10.03.2016.

21.03.2016 Корпорація подала суду клопотання для долучення до матеріалів справи документів.

22.03.2016 Корпорація подала суду пояснення Кузнєцової А.С. та документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2016 надав пояснення по суті спору, підтримав позовні вимоги повністю.

Представники відповідачів та третьої особи на стороні відповідача-1 надали пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечили повністю.

Представники третьої особи на стороні позивача у судове засідання 22.03.2016 не з'явилися; про причини неявки суд не повідомили та вимоги ухвали суду не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 ГПК України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 22.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18.06.2014 Господарством (поклажодавець) та Корпорацією (зерновий склад) було укладено договір складського зберігання зерна № 1 (далі - Договір складського зберігання), за умовами якого поклажодавець зобов'язується передати, а зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2014 року (далі - зерно) та надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених Договором.

На виконання Договору складського зберігання в період з 04.07.2014 по 09.07.2014 позивач передав, а відповідач-1 прийняв зерно пшениці 3 класу у кількості 1 040 382 кг., що підтверджується реєстрами від 04.07.2014 № 118, 119, від 05.07.2014 № 134, від 06.07.2014 № 142, від 07.07.2014 № 157, від 08.07.2014 № 176, від 09.07.2014 № 208 та зерно пшениці 6 класу у кількості 1 459 678 кг., що підтверджується реєстрами від 04.07.2014 № 117, від 05.07.2014 № 135, від 06.07.2014 № 143, від 07.07.2014 № 158, від 08.07.2014 № 175, від 09.07.2014 № 200.

01.07.2014 Господарством (постачальник) і Корпорацією (покупець) було укладено Договір поставки № МИК 119 П-С (далі-Договір поставки), відповідно до якого

- постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору (пункт 1.1 Договору);

- датою поставки товару вважається переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі (пункт 4.2 Договору);

- оплата товару проводиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця протягом строку, зазначеного в специфікаціях до Договору після останньої з подій зазначених нижче: поставка товару; визначення його якості та залікової ваги; пред'явлення постачальником рахунку фактури; передача покупцю документів, вказаних в пункті 6.1 Договору (пункт 5.1 Договору);

- постачальник зобов'язується передати одночасно з товаром такі документи: оригінал картки аналізу зерна, що видана складом; оригінал видаткової накладної на товар; оригінал податкової накладної на товар; оригінал акту прийому-передачі на товар (пункт 6.1 Договору).

Слід зазначити, що суду не подано належним чином підписаний обома сторонами Договір поставки.

Разом з тим, ні позивач, ані відповідач-1 не заперечували проти факту укладення правочину та узгодження всіх істотних умов поставки зерна врожаю 2014 року.

Позивачем було направлено на адресу відповідача-1 лист від 15.07.2014 № 117 з проханням дозволити переоформлення пшениці у кількості 1040 тонн 3 класу та 1182 тонн 6 класу з Господарства на Корпорацію.

Відповідачем-1 було здійснено переоформлення зерна, що підтверджується такими складськими квитанціями:

- складська квитанція від 15.07.2014 № 393 на бланку серії АХ № 192478, відповідно до якої переоформлено зерно пшениці 3 класу у кількості 1 039,736 тонн.

- складська квитанція від 15.07.2014 № 392 на бланку серії АХ № 192477, відповідно до якої переоформлене зерно пшениці 6 класу у кількості 1 182 тонн.

У специфікації від 15.07.2014 № 1 на суму 2 391 392,80 грн. та специфікації від 15.07.2014 № 2 на суму 2 541 300 грн. до Договору поставки визначено, що оплата товару та доплати, визначені специфікацією, здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Позивач зазначає, що отримав від відповідача-1 повідомлення про те, що кошти, які підлягали сплаті на підставі Договору поставки були сплачені ще 17.07.2014, що підтверджується платіжними дорученнями від 17.07.2014 № 16082 на суму 2 391 392,80 грн. та № 16102 від 17.07.2014 на суму 2 541 300 грн.

З платіжних доручень вбачається, що грошові кошти були зараховані на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у Банку.

Позивач вказує, що ніяких коштів від відповідача-1 не отримував, крім того, ніколи не відкривав вказаного рахунку і не надав покупцю рахунки від 16.07.2014 № 2 та № 3 року із зазначенням поточного рахунку № НОМЕР_2 для проведення по них оплати.

Рішення про проведення оплати шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 було прийнято Корпорацією самостійно і без погодження з відповідачем.

На думку позивача, оскільки вказаний рахунок ним не відкривався та Господарство не надавало Корпорації його реквізитів для оплати за Договором поставки, то є підстави для стягнення заборгованості за отримане відповідачем -1 зерно.

Господарство заявило вимогу про стягнення заборгованості у сумі 91 350 грн., посилаючись на відсутність грошових коштів для сплати судового збору у розмірі необхідному для заявлення вимоги про стягнення боргу у сумі 4 932 692,80 грн.

У свою чергу, відповідач-1 заперечував проти доводів позивача, посилаючись на те, що рахунки, в яких вказано реквізити поточного рахунку № НОМЕР_2 були надіслані з електронної адреси позивача; у Корпорації не було жодних підстав вважати, що вказаний рахунок не відкритий Господарством; чинним законодавством України не передбачено обов'язок платника перевіряти достовірність рахунку, який відкритий у Банку на підставі чинного на момент оплати Договору.

Що ж до з'ясування обставин відкриття спірного поточного рахунку та укладення спірного Договору, то слід вказати таке.

Позивач звернувся до відповідача-2 з проханням надати копії документів, на підставі яких було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 на ім'я позивача.

На вказаний запит Господарством були отримані від Банку такі документи: копія паспорта на ім'я ОСОБА_8 серія НОМЕР_1, виданий Врадіївським РВ УМВС України в Миколаївській області 12.02.2013 року; копія протоколу (рішення засновника) № 11 від 15.02.2013; копія протоколу (рішення засновника) №1 від 10.01.2009; копія заяви на оновлення клієнтських та контактних даних від 11.07.2014; копія заяви про дистанційну зміну ключів електронно-цифрового підпису від 11.07.2014; копія заяви про відкриття поточного рахунку від 11.07.2014; копія опитувальника для юридичних осіб-резидентів від 11.07.2014; копія засвідчень та гарантій клієнта від 11.07.2014.

Судом встановлено, що на підставі вказаних документів укладено Договір, на підставі якого і було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.

Мотивуючи позов Господарство вказує, що: не мало наміру укладати Договір; директор позивача не узгоджував його умови і не підписував ні сам Договір, ані документи, що були подані від імені позивача.

В підтвердження викладених обставин суду подано висновок експерта від 11.08.2014 № 1377/1378, яким встановлено, що Договір підписаний не директором позивача - ОСОБА_9, а невідомою особою, відтиск печатки на договорі зроблений не печаткою позивача.

Сторони повідомили суд про відкриті кримінальні провадження предметом розслідування яких є, зокрема, і укладення спірного правочину, і заволодіння коштами.

Так, в ході кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.04.2014 за № 12014150200000258 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України з'ясовано таке:

- представник Корпорації дізнавшись про поставку зерна до Врадіївського елеватору 17.07.2014 здійснив перерахування коштів за поставку пшениці та перерахував їх на рахунок № НОМЕР_2 АТ «Райффайзен банк Аваль», який йому був наданий невідомими особами;

- в подальшому вказані кошти з рахунку № НОМЕР_2 були перераховані на інший рахунок № НОМЕР_3 ПАТ «АКТАБАНК» ТОВ «Флип», оплата будівельних матеріалів;

- невідомі особи, шахрайським шляхом здійснили заволодіння грошових коштів з рахунку № НОМЕР_2, відкритому у ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ввійшовши в довіру до директора ФГ «Рідний край-В» ОСОБА_8 шляхом обману примусили його до поставки зерна пшениці 1039,736т. 3-й клас, 1182т. 6-й клас до філії Корпорації Врадіївський елеватор, чим завдали йому збитку в особливо великому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що директор позивача не підписував спірний правочин та в матеріалах справи відсутні докази того, що Господарство давало вказівки на підписання Договору іншим особам, а також не розпорядилось коштами, які надійшли від Корпорації.

Відповідно до пункту 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція) передбачено порядок відкриття поточних рахунків.

Відповідно до положень пункту 3.1 розділу 3 Інструкції відкриття поточного рахунку суб'єкта господарювання у банку можливе лише якщо у нього не має в цьому банку рахунків.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 Інструкції банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/фізичних осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

Підпунктом 2.3 пункту 2 Інструкції передбачено, що банк з метою ідентифікації резидентів має встановити: для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження; відомості про органи управління та їх склад; дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном; відомості про власників істотної участі в юридичній особі; відомості про контролерів юридичної особи; код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку.

Відповідно до підпункту 2.6 пункту 2 Інструкції уповноважений працівник банку в присутності особи, що відкриває рахунок (власника рахунку/представника власника рахунку/фізичної особи, яка відкриває рахунок на користь третьої особи), робить копії відповідних сторінок паспорта та/або інших документів з інформацією, яку банк має визначити відповідно до законодавства України з метою ідентифікації особи. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку та особи, що відкриває рахунок, як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються в справі з юридичного оформлення рахунку.

Підпунктом 1.22 пункту 1 Інструкції передбачено, що з документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків цією Інструкцією, формується справа з юридичного оформлення рахунку.

Відповідно до підпункту 1.5. пункту 1 Інструкції умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

Згідно з підпунктом 1.8 пункту 1 Інструкції банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Підпунктом 1.9. пункту 1 Інструкції договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі.

Банк вказував на те, що в процесі укладення Договору та відкриття поточного рахунку працівниками відповідача-2 були повністю дотримані вимоги чинного законодавства України та Інструкції.

Документи, які були подані особою, яка представилася директором позивача жодних сумнівів у працівників Банку не викликали, формальних підстав для не укладення Договору в момент його оформлення не було.

Водночас, оскільки у Банку вже був відкритий поточний рахунок позивача 26007151329, то з урахуванням вищенаведених положень Інструкції другий поточний рахунок відкрито безпідставно.

Зважаючи на наявність відкритого рахунку позивача у Банку, працівник банку мав доступ до інформаційних систем і мав бути поінформованим про це і мав змогу співставити дані для ідентифікації особи уповноваженої діяти від імені заявника.

Отже, зважаючи на з'ясування тієї обставини, що Договір зі сторони позивача підписано не уповноваженою на це невстановленою особою, є підстави для визнання правочину недійсним, а відкриття другого поточного рахунку одній юридичній особі в одному банку суперечить вимогам Інструкції, та ст. 6 та 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Отже, позовні вимоги в частині визнання Договору недійсними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що ж до вимог про стягнення з відповідача-1 грошових коштів у сумі 91 350 грн. як частини боргу за Договором поставки, то суд дійшов висновку про відмову у позові в цій частині, з огляду на таке.

Як зазначалось, 01.07.2014 Господарством (постачальник) і Корпорацією (покупець) було укладено Договір поставки № МИК 119 П-С (далі-Договір поставки), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу-1 зерно врожаю 2014 року, а відповідач-1 зобов'язався прийняти та оплатити зерно відповідно до умов договору та специфікацій.

Сторонами поставки пред'явлені примірники Договору поставки з однаковими умовами, в яких взаємно відсутні підписи посадових осіб контрагентів та відбитки печаток. Крім того, в примірнику покупця вказані реквізити поточного рахунку продавця, що відкрити на підставі спірного договору.

В специфікаціях від 15.07.2014 до Договору поставки № 1 на суму 2391392,80 грн. та №2 на суму 2541300,00 грн. від 15.07.2014 року визначено, що оплата товару та доплати, визначені специфікацією, здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору поставки покупець сплатив на п/рахунок НОМЕР_2 продавця - платіжними дорученнями № 16082 від 17.07.2014 року на суму 2391392,80 грн. та № 16102 від 17.07.2014 року на суму 2541300.00 грн.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше невстановлено законом.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст. ст. 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окремим видом зобов'язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Крім того, ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Сторонами представлені в матеріали справи належні докази сплати покупцем за Договором поставки.

На момент перерахування покупцем грошових коштів рахунок № НОМЕР_2 Договір був дійсним і жодних підстав у Корпорації вважати, що рахунок було відкрито незаконно та невстановленою особою не було.

А отже, стягнення частини оплати за Договором поставки є подвійною оплатою за поставку.

Разом з тим, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 2.13 Постанови № 11 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК України, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК України) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього. Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

Наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки відповідні вимоги є за своїм правовим характером взаємовиключними.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

У разі задоволення позову господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним (у тому числі й на майбутнє) і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, розмір сум, що підлягають стягненню, та/або найменування майна, що піддягає передачі, і місце його знаходження (пункт 4 частини першої статті 84 ГПК України), а за необхідності й строк виконання певних дій (абзац другий частини другої цієї статті ГПК України).

У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

Згідно з пунктом 2.14 Постанови № 11 за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі (через його втрату, псування, істотну зміну тощо) набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.

У разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, така вартість визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК України). Звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна. У разі неможливості з'ясування вартості майна в такий спосіб (наприклад, якщо майно визначене індивідуальними ознаками і не має аналогів) та в інших необхідних випадках господарський суд за клопотанням заінтересованої сторони чи з власної ініціативи може призначити відповідну судову експертизу.

Відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України). Відповідний спір може бути вирішений господарським судом як під час провадження у справі про визнання правочину недійсним, так і окремо від нього, - залежно від змісту позовних вимог.

Відповідно до пункту 2.15 Постанови № 11 наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

З огляду на викладене, визнання Договору з Банком недійсним та безпідставне відкриття ще одного поточного рахунку мало б своїм наслідком повернення платнику Банком грошових коштів, які були акумульовані на поточному рахунку № НОМЕР_2, у тому числі, які були перераховані Корпорацією на виконання Договору поставки у сумі 4 932 692,80 грн.

Проте, судом встановлено, що 18.07.2014 на підставі платіжного доручення від 18.07.2014 № 1, яке оформлено невстановленою особою, з поточного рахунку № НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 4 920 000 грн. з призначенням платежу «Оплата за будівельні матеріали згідно Договору № 1707/14 від 17.07.2014 року, в т. ч. ПДВ 820000» були перераховані на рахунок ТОВ «Флип».

У свою чергу, жодних правовідносин між Господарством та ТОВ «Флип» не існувало, що підтверджується посадовоми особами позивача та інформацією Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Миколаївської області (від 25.02.2016 № 208/8/15; від 25.02.2016 № 2206/10/14-08-15-01).

Таким чином, грошові кошти, які були сплачені відповідачем-1 позивачу, невстановленими особами без правових підстав перераховані ТОВ «Флип».

Отже, позивач вправі звернутися з відповідною позовної заявою до особи, яка без правових підстав отримала грошові кошти, а саме ТОВ «Флип».

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно із статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач-2 не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог в частині визнання Договору недійсним.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в частині визнання Договору недійсним, а в решті позову, а саме щодо стягнення грошових коштів у сумі 91 350 грн. слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи, а саме судовий збір у сумі 1 218 грн. слід покласти на відповідача-2.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір комплексного банківського обслуговування від 11.07.2014 № 1792810, укладений фермерським господарством «Рідний край-В» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, селище міського типу Врадіївка, вул. Ломоносова, буд. 3; ідентифікаційний код: 35953356) та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, ідентифікаційний код 14305909).

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, ідентифікаційний код 14305909) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь фермерського господарства «Рідний край-В» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, селище міського типу Врадіївка, вул. Ломоносова, буд. 3, ідентифікаційний код: 35953356) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 29.03.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук