Рішення № 56812943, 28.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.16р. Справа № 904/393/16

За позовом Приватного підприємства "ОСОБА_1 Дніпро", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаліт", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 38711,10 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2, довіреність від 15.02.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "ОСОБА_1 Дніпро" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаліт" (далі - відповідач) з вимогами про стягнення основного боргу у сумі 35 580, 06 грн та пені у сумі 3 131, 04 грн, нарахованих з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 0704/14, укладеного між сторонами 04.07.2014.

24.03.2016 позивач подав заяву "про зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог по справі № 904/393/16", у якій повідомив суд про те, що ним платіжними дорученнями: № 283 від 28.09.2015 на суму 24312,06 грн, № 284 від 28.09.2015 на суму 28200,00 грн, № 285 від 28.09.2015 на суму 3887,94 грн, № 301 від 12.10.2015 на суму 9729,00 грн, № 302 від 12.10.2015 на суму 4794,00 грн на користь відповідача було здійснено попередню оплату за товари, але відвантаження товару відповідачем не здійснювалося та передплата останнім не поверталася через що просив суд уточнити, а саме доповнити підстави позову, наведеними у заяві аргументами щодо порушення відповідачем строків виготовлення продукції та не повернення здійснення передплати у сумі 35 580,06 грн в порушення вимог п. 2 ст. 693 ЦК України.

Суд, розглянувши подану заяву, дійшов висновку про наступне.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Як вже зазначалося вище, за змістом поданої заяви позивач заявив до стягнення 35 580,06 грн попередньої оплати, а не основного боргу, а отже фактично змінив предмет позову. Враховуючи цей факт, подана заява розцінена судом, як заява про зміну предмету позову, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та приймається до розгляду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача конверт з ухвалою суду про порушення провадження у справі повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", але рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду про відкладення розгляду справи) повернулося до суду з відміткою про його отримання уповноваженою особою.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

04.07.2014 між приватним підприємством "ОСОБА_1 Дніпро" (далі - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Формаліт" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 0704/14 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався виготовити та поставити товар, а покупець прийняти та оплатити продукцію (далі - товар), відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору передбачено, що ціна одиниці товару та порядок розрахунків за кожну партію товару вказані у відповідних специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Специфікацією № 1 до договору сторони погодили, що покупець робить попередню оплату за 150 шт. товару в розмірі 100% не пізніше 04.07.2014. Оплата за другу партію проводиться після приймання покупцем перших 150-ти шт. з першої партії. Приймання першої партії 150 шт. проводиться на території постачальника, після приймання вищевказаної партії здійснюється передоплата 50% інших 3094 шт. товару. Залишок суми за другу партію покупець доплачує постачальнику по фактичній готовності товару до відвантаження.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу передплату за товар платіжними дорученнями: № 283 від 28.09.2015 на суму 24312,06 грн, № 284 від 28.09.2015 на суму 28200,00 грн, № 285 від 28.09.2015 на суму 3887,94 грн, № 301 від 12.10.2015 на суму 9729,00 грн, № 302 від 12.10.2015 на суму 4794,00 грн, але відповідач в свою чергу порушив свої зобов'язання щодо поставки товару на суму 35580,06 грн.

В матеріалах справи знаходиться підписаний двома сторонами акт звірки взаємних розрахунків, в якому вказано про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 35580,06 грн.

Позивач стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача з проханням відвантажити оплачений товар.

Листом від 16.10.2015 відповідач вибачився за затримку поставки товару та заявив про готовність поставити товар найближчим часом.

Не отримавши погодженого товару позивач 14.12.2015 надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою про погашення заборгованості, про отримання якої свідчить рекомендоване повідомлення про вручення останньому 22.12.2015 поштового відправлення.

Проте відповідач залишив претензію позивача без відповіді та виконання, що і стало причиною звернення останнього до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду 26.01.2016 позивач заявив до стягнення з відповідача борг в сумі 35580,06 грн та 3131,04 грн пені за прострочку поставки товару за період з 29 жовтня 2015 року по 25 січня 2016 року, в обгрунтування якого послався на те, що ним відповідачу перерахована попередня оплата за товар, але відповідачем зобов'язання з поставки товару на суму 35580,06 грн не виконані.

Заявою від 17.03.2016 позивач вказав, що позов ним подано на підставі ст. 693 Цивільного кодексу України.

Отже, предметом цього спору є 35580,06 грн попередньої оплати за товар та 3131,04 грн пені за прострочку поставки товару.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову частково з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт оплати позивачем товару підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про попередню оплату покупцем товару, при цьому покупець фактично вчинив такі дії.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З обставин справи відомо, що відповідач товар не поставив та грошові кошти на користь позивача не повернув.

Ця обставина також підтверджується фактом надсилання позивачем на адресу відповідача вищезгаданої претензії.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3131,04 грн пені за прострочку поставки товару за період з 29 жовтня 2015 року по 25 січня 2016 року суд зазначає наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 6.2 договору передбачено відповідальність за порушення строку поставки товару у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості товару за договором.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, суд дійшов висновку про невірно визначений період її нарахування, оскільки строк поставки товару на здійснену передоплату умовами договору не визначений. З огляду на що суд, в силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, здійснив власний розрахунок пені, за яким період нарахування починається з 30.12.2015, тобто з наступного дня після завершення семиденного строку для виконання зобов'язання відповідачем від дня отримання ним пред'явленої позивачем вимоги. Як зазначалося вище у цьому рішенні, відповідач отримав претензію 22.12.2015, а тому з наступного дня починається відлік семи днів, передбачених Цивільним кодексом України, для виконання. Отже, підсумовуючи викладене суд вважає, що за неналежне виконання відповідачем умов договору щодо поставки оплаченого товару на суму 35 580,06 грн до стягнення підлягає пеня за період з 30.12.2015 по 25.01.2016 у сумі 960,66 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо поставки товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 35 580,06 грн попередньої оплати за товар та пені у сумі 960,66 грн з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні; в решті позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволеним вимогам у сумі 1300,74 грн; решту витрат у сумі 77,26 грн - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаліт" (50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Домобудівна, буд. 21, ідентифікаційний код 34544563) на користь Приватного підприємства "ОСОБА_1 Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Новокримська, буд. 58, оф. 2, ідентифікаційний код 36726115) попередню оплату за товар у сумі 35580,06 грн, пеню у сумі 960,66 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1300,74 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 29.03.2016.

Суддя В.Д. Воронько