Рішення № 56812167, 23.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 739/339/15-ц Провадження № 22-ц/795/237/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Чепурко В. В. Доповідач - Шевченко В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М. ,суддів:Бечка Є.М., Хромець Н.С., при секретарі:Шевченко М.О.,Покладі Д.В. за участю:представника ОСОБА_6, адвоката Костюченка В.К.ОСОБА_8та його представника ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та ОСОБА_10, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_11, про поділ спільного майна подружжя та визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору дійсним,

в с т а н о в и в:

У березні 2015 року ОСОБА_6, яка на час звернення до суду мала прізвище ОСОБА_12, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначала, що 02 листопада 1996 року вони з відповідачем ОСОБА_13 уклали шлюб. Під час шлюбу набули у власність рухоме майно на загальну суму 73 900 грн., транспортні засоби марки ВАЗ 21011, 1978 року виготовлення, марки ЗАЗ ТF669Р, 2007 року виготовлення, марки ГАЗ 2705, 2006 року виготовлення, та побудували житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який не введений в експлуатацію.

Зазначений будинок збудований на земельній ділянці отриманій відповідачем у власність згідно з державним актом про право власності на землю від 10 червня 1997 року, після укладення шлюбу, тому у її(позивача) власність разом з будинком повинна перейти також 1/2 частина земельної ділянки, тому просила також визнати за нею право власності та виділити їй в натурі 1/2 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1

Враховуючи вищенаведене, що майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін є рівними, та вона має право на поділ такого майна, ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності та виділити в натурі 1/2 частку незакінченого будівництвом будинку за адресою АДРЕСА_1,визнати за нею право власності та виділити в натурі 1/2 частки земельної ділянки за зазначеною адресою, та провести поділ рухомого майна визнавши за ОСОБА_14 право власності та виділити йому в натурі майна на 170000 грн., а їй виділити на праві власності майна на 153 900 грн.

У подальшому ОСОБА_6 встановивши що автомобіль марки ЗАЗ ТF669Р, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1 під час розгляду спору в суді був відчужений відповідачем на користь ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 24.03.2015 року подала заяву про збільшення позовних вимог, зазначаючи що вона згоди на відчуження автомобіля який є об»єктом права спільної сумісної власності не давала, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки ЗАЗ ТF669Р, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_10

03 грудня 2015 року ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу марки ЗАЗ ТF669Р, 2007 року виготовлення, укладеного 28 жовтня 2013 року, дійсним Вказував, що автомобіль марки ЗАЗ ТF669Р, 2007 року виготовлення, д.н.з НОМЕР_1 він придбав у ОСОБА_8 28 жовтня 2013 року за 40 000 грн., проте право власності на нього оформив лише в березні 2015 року. Під час огляду та купівлі автомобіля була присутня позивачка ОСОБА_6, яка була дружиною ОСОБА_8 і вона ніяких заперечень проти укладеного договору не зазначала та прийняла гроші за цей транспортний засіб. Враховуючи положення ст. 638,640 ЦК України та правові позиції ВСУ, викладеній у справі № 6-7цс 15 просить визнати зазначений вище договір, укладений 28.10.2013 року між ним та ОСОБА_8, дійсним.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду від 10грудня 2015 року було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_8,згідно умов якої: ОСОБА_8 передано житлові приміщення в незакінченому будівництвом будинку в АДРЕСА_1, загальна вартість приміщень та господарських будівель становить 476694 грн.

ОСОБА_6 в зазначеному незакінченому будівництвом передано приміщень та господарських будівель на 430556 грн.

Сторони домовилися що в якості урівнення долей по мировій угоді ОСОБА_8 сплачує ОСОБА_6 кошти в сумі 23 000 грн. Провадження у справі в частині поділу незавершеного будівництвом житлового будинку та господарських споруд - закрито у зв»язку з визнанням мирової угоди, укладеної сторонами у справі.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8 та ОСОБА_10, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_11 задоволено частково. Здійснено поділ рухомого майна, набутого ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за час перебування у шлюбі шляхом виділення в натурі:

ОСОБА_6 рухоме майно загальною вартістю 66 900 (шістдесят сім тисяч дев'ятсот) гривень 00 копійок, а саме:

спальний гарнітур вартістю 5 000 гривень 00 копійок; стіл письмовий вартістю 700 гривень 00 копійок; корпусні меблі (стінка) вартістю 2 000 гривень 00 копійок, стілець вартістю 300 гривень 00 копійок; ліжко полуторне вартістю 500 гривень 00 копійок; м'який куточок вартістю 6 000 гривень 00 копійок; набір м'яких меблів (два крісла та диван) вартістю 2 500 гривень 00 копійок; телевізор «PANASONIC» вартістю 4 000 гривень 00 копійок; тумбочку вартістю 1 000 гривень 00 копійок; комп'ютер «VIEW SONIK» вартістю 5 000 гривень 00 копійок; стіл кухонний вартістю 1 500 гривень 00 копійок; кухонний набір корпусних меблів вартістю 2 000 гривень 00 копійок; холодильник «ZANUSSI» вартістю 3 000 гривень 00 копійок; кухонний комбайн «PHILIPS» вартістю 1 000 гривень 00 копійок; хлібопічку LG вартістю 1 500 гривень 00 копійок; газову плиту «NORD» вартістю 500 гривень 00 копійок; пральну машинку «LG» вартістю 5 000 гривень 00 копійок; набір корпусних меблів для вітальні вартістю 3 000 гривень 00 копійок; котел газовий вартістю 2 000 гривень 00 копійок; ванну вартістю 1 000 гривень 00 копійок; вмивальник вартістю 500 гривень 00 копійок; дзеркало вартістю 400 гривень 00 копійок; пилосос «LG» вартістю 500 гривень; транспортний засіб «Скутер» вартістю 8 000 гривень 00 копійок; транспотний засіб ВАЗ 21011, 1978 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4, вартістю 10 000 гривень 00 копійок; визнавши за нею право власності на це майно;

ОСОБА_8рухоме майно загальною вартістю 66 176 (шістдесят шість тисяч сто сімдесят шість) гривень 58 копійок, а саме:

транспортний засіб ГАЗ 2705, 2006 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_5, двигун НОМЕР_6, кузов НОМЕР_7, вартістю 49 176 гривень 58 копійок; диван вартістю 4 000 гривень 00 копійок; набір корпусних меблів вартістю 3 000 гривень 00 копійок та телевізор «LG» вартістю 2 000 гривень 00 копійок, куточок кухонний вартістю 1 000 гривень 00 копійок; мікрохвильову піч «SAMSUNG» вартістю 1 000 гривень 00 копійок; морозильну камеру «Атлант» вартістю 4 000 гривень 00 копійок; стіл-книжку вартістю 1 000 гривень 00 копійок; DVD-плеєр «ВВК» вартістю 700 гривень 00 копійок; дзеркало вартістю 300 гривень 00 копійок, визнавши за ним право власності на це майно.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 723 (сімсот двадцять три) гривні 42 копійки в якості компенсації різниці виділених в натурі часток рухомого майна.

У задоволенні решти позовних за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про визнання договору дійсним - задоволено повністю, визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10

Також в рішенні зазначено про скасування заходів забезпечення позову щодо заборони відчуження автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, які вжиті судом ухвалою суду 13 листопада 2015 року після набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 466 грн 05 копійок, на користь ОСОБА_8 в якості компенсації судових витрат 780,00 грн ., на користь ОСОБА_10 в якості компенсації судових витрат 243,60 грн .

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в якості компенсації судових витрат 243,60 грн. та в дохід держави судовий збір у розмірі 512,75 грн .

Не погодившись з рішенням в частині відмовлених первісних позовних вимог, а саме в частині відмови про визнання договору купівлі автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення недійсним, поділу майна без врахування зазначеного автомобіля, та задоволення зустрічного позову ОСОБА_10, про визнання договору купівлі - продажу зазначеного автомобіля дійсним, відмови в поділі земельної ділянки по АДРЕСА_1, ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, вважаючи таке рішення незаконним в якій просить рішення в частині відмовлених її позовних вимог та задоволенні позову ОСОБА_10, скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині в справі.

ОСОБА_6, зазначає що судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального та матеріального права, крім того висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, апелянт зазначає, що судом недотримані вимоги ст.ст. 214, 215 ЦПК України та ч.4 ст. 369 ЦК України щодо законності та обгрунтованості рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі -продажу автомобіля ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, та задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 А саме, не зазначено на підставі яких доказів суд дійшов такого висновку, оскільки в разі недотримання правил додержання встановленої форми правочину рішення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, та не зазначено чому судом відкинуті докази, які це спростовують а саме про те, що цей договір укладений у письмовому вигляді 24 березня 2015 року, тобто після розірвання шлюбу. Рішення про визнання договору дійсним суперечить положенням ч. 2 ст. 218 ЦК України згідно з якою дійсним може бути визнаний тільки правочин щодо якого Законом прямо встановлена його недійсність в разі недодержання письмової форми. Подання нею до суду у березні 2015 року позовної вимоги про розподіл автомобіля ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення підтверджує те, що вона на той час вважала вказаний автомобіль сумісною власністю і про зміст довіреностей їй було не відомо.

Також ОСОБА_6 зазначає незгоду з рішенням суду в частині неможливості поділу земельної ділянки в зв»язку з поділом нерухомого майна, право власності на яке не зареєстроване. Вважає, що стаття 120 ЗК, на яку послався суд, саме і містить принцип наслідування долі земельної ділянки пропорційно долі нерухомого майна, на якій ця земельна ділянка розташована.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішення суду повністю узгоджується з положеннями ч.2 ст.65 СК України та ч.1 ст. 638 ЦК України оскільки позивачка не скористалася своїм правом на визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля «Ланос» та не зверталася до правоохоронних органів з приводу зникнення автомобіля, що підтверджує її обізнаність про відчуження автомобіля, яке було здійснено в інтересах сім»ї. Також зазначає про згоду з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про поділ земельної ділянки в зв»язку з тим, що житловий будинок не введений в експлуатацію і позивачка не являється його співвласником, тобто заявлені вимоги про поділ земельної ділянки є передчасними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6. ОСОБА_8 та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень, апеляційний суд в межах доводів апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловіка не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічне за змістом законодавче положення закріплено у частині першій статті 70 СК України.

За змістом ст. 3 ЦПК України та ст.15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Тобто, доведенню у суді підлягає факт порушення, невизнання або оспорювання відповідачем зазначеним договором купівлі-продажу прав, свобод чи інтересів позивача, суть порушеного права, а також, чи саме відповідачем порушені права позивача, якщо факт таких порушень судом буде встановлено.

В силу ч.3 ст.10 ЦПК України та ст. 60 ЦПК України обов'язком позивача є доведення ( підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено у п.27 Постанови Пленуму ВСУ від12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів(статті 58,59 ЦПК у порядку, передбаченому статтями 185,187, 189 ЦПК).

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8, про відмову в поділі автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, що є об»єктом права спільної сумісної власності, суд першої інстанції зазначив 28 жовтня 2013 року був укладений усний договір купівлі- продажу зазначеного автомобіля між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, відповідно до якого останній придбав автомобіль за 40000 грн., при укладенні договору була присутня позивачка яка жодних заперечень проти його продажу не надавала, а кошти від продажу були використані в інтересах сім»ї. Того ж дня ОСОБА_8 надав ОСОБА_10 довіреність, якою уповноважив останнього бути представником з усіх без винятку питань, пов»язаних з експлуатацією та відчуженням легкового автомобіля терміном дії до 28 жовтня 2023 року. Тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання вказаного договору купівлі- продажу автомобіля дійсним.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що з 02 листопада 1996 року сторони перебували у шлюбі (а.с. 4), який згідно рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2015 року було між ними розірвано (а.с. 189).

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний транспортний засіб був придбаний сторонами під час їхнього проживання у шлюбі, та зареєстрований за ОСОБА_8, 11 жовтня 2007року(ас.7-8), і в силу положень ст.60 СК України належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 «Про затвердження порядку реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин,сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів,марок і моделей причепів, напівпричепів,мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», також передбачено письмову форму договору купівлі - продажу автомобілів. А відповідно до п.8 зазначеної постанови КМУ перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Відповідно до довіреності на автомобіль від 28 жовтня 2013 року, ОСОБА_10. надавалася лише можливість здійснювати операції з автомобілем в інтересах довірителя - ОСОБА_8 (а.с.180). Отримання ОСОБА_10 зазначеного доручення, жодним чином не пов»язане з переходом права власності на автомобіль марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, до нього від ОСОБА_8

Таким чином, ніяких документів які в розумінні ст.207 ЦК України є фактами , та які б свідчили про укладення у письмовій формі договору купівлі - продажу автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в матеріалах справи немає.

Виходячи з положень ст.59 ЦПК України щодо належності доказів, сторони позбавлені права посилатися на підтвердження угоди і її умов на показання свідків. При цьому, сам факт визнання зустрічного позову ОСОБА_8 суперечить закону(безпідставний позов), та порушує майнові права ОСОБА_6, і тому не може бути взятий до уваги при прийнятті рішення.

Визнаючи дійсним договір купівлі - продажу автомобіля, суд першої інстанції не звернув уваги що виходячи із змісту частини другої статті 220 ЦК України не може бути визнано дійсним договір купівлі - продажу автомобіля, оскільки відповідно до закону він не підлягає обов»язковому нотаріальному посвідченню.

Постанова ВСУ від 08 квітня 2015 року у справі №6-7цс 15 на яку послався суд першої інстанції, вирішувалася за інших фактичних по справі обставин, та на підставі інших матеріалів справи.

Виходячи з вищенаведеного що факти, котрі мають важливе значення для справи не підтверджено передбаченими законом доказами, і суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін, порушив норми матеріального права, рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_8,ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі - продажу автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 підлягає скасуванню, як і стягнення за рішенням суду з ОСОБА_6 в якості компенсації судових витрат в розмірі 243 грн.60 коп.

Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини та правова норма яка застосовується, в позові ОСОБА_10 до ОСОБА_8,ОСОБА_6 слід відмовити.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Як вбачається з матеріалів справи автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1 був набутий під час спільного проживання ОСОБА_8, ОСОБА_6 у шлюбі і належить їм на праві спільної сумісної власності (ч.3ст.358 ЦК,ч.1ст.60 СК).

Після розірвання шлюбу між сторонами спірний автомобіль відчужений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 24 березня 2015 року (з дотриманням письмової форми), що підтверджується довідкою - рахунком серії ВІА №987633 ТОВ»Авейсіверброк»(ас.150-153), у зв»язку з чим зазначений автомобіль марки ЗАЗ TF699P, був зареєстрований на ОСОБА_10 як це слідує із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.122).

Враховуючи положення ст.68 СК України право спільної сумісної власності сторін на зазначений автомобіль марки ЗАЗ TF699P набутий за час шлюбу не припинилося після його розірвання, і право позивача як одного із співвласників поширюється на зазначений автомобіль в цілому, тому ОСОБА_8 не мав повноважень щодо розпорядження у відношенні частки прав власності ОСОБА_6

Таким чином за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти презюмується і відносини, пов»язані з правом спільної сумісної власності зберігаються, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

Виходячи з вищевикладеного, що суд першої інстанції не врахував, зміст заявлених позовннх вимог, обсяг юридичних фактів, що входять до предмету доказування, для справи про здійснення права спільної сумісної власності подружжя на майно; є безпідставними рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_6 в задоволенні вимог до ОСОБА_8, про поділ автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, як спільного сумісного майна подружжя, яке підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_6 в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч.2ст.363 ЦК України розпорядженя майном що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном який підлягав державній реєстрації , має бути викладена письмово. Аналогічні положення містяться також в ч.3ст.65 СК України. Матеріали справи не містять фактичних даних, що позивач надавала відповідачу письмову згоду на відчуження автомобіля, і позивачем доведено цей факт відчуження без її згоди спільного сумісного майна.

Оскільки ОСОБА_6 своєї згоди ОСОБА_8 на відчуженя(розпорядження)автомобілем марки ЗАЗ TF699P, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя не давала, і повернути в натурі автомобіль не можливо, недодержання сторонами письмової форми правочину відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України, не має наслідком недійсність правочину, для захисту майнових прав позивача, їх поновлення, необхідно стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 відповідну компенсацію вартості відчуженого автомобіля, на що вона має право і проти чого не заперечував представник ОСОБА_6, в засіданні апеляційного суду.

При цьому присуджуючи грошову компенсацію, за об»єкт права спільної сумісної власності, колегія суддів виходить із рівності часток кожної із сторін у їх спільному майні, та бере до уваги реальну(дійсну) вартість автомобіля в 73929,66 грн., яка визначена висновком судової - автотоварозначої експертизи №341(ас.110-114).

У зв»язку з вищезазначеним, необхідно стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 36964 грн.83 коп., компенсації вартості1/2 частини відчуженого ним автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У зв»язку із відновленням прав позивача, та враховуючи положення ст.88 ЦПК України, підлягає скасуванню також рішення суду в частині розподілу судових витрат. Враховуючи визнане право ОСОБА_6 на частку у спільному майні подружжя, розмір задоволених її вимог та вартості майна, необхідно стягнути з неї в дохід держави 487 грн.20 судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Розподіляючи понесені ОСОБА_8 витрати пов»язані із проведенням судової - автотоварознавчої експертизи по справі, пропорційно до задоволеної частини вимог щодо компенсації вартості 1/2 частини відчуженого відповідачем автомобіля,необхідно стягнути з позивача на його користь 390 грн., в рахунок відшкодування зазначених понесених ним судових витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 з таких підстав.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області від 29 травня 1997 року за №50 ОСОБА_8 було виділено земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 площею 0,08 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку та господарських будівель.

10 червня 1997 року ОСОБА_8 отримав державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку ( а.с. 33).

Виходячи зі змісту частин першої другої статті 331ЦК, частини першої статті182 ЦК, право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно,після закінчення будівництва об»єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрацію права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами мирової угоди сторони поділили між собою приміщення в незакінченому будівництві будинку в АДРЕСА_1 без визначення часток у будинку.

Частина четверта статті 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином за нормами ст.120 ЗК України визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлі та споруду

Оскільки сторонами у справі укладено мирову угоду з приводу розподілу домоволодіння,будівництво якого не звершено з відступом від варіанту його розподілу, визначеного висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28.09.2015 року і право власності на ці частки сторонами не зареєстровані, тому підстави для застосування положень ст.120 ЗК України відсутні.

Враховуючи зазначене, що ОСОБА_8 земельна ділянка, яка знаходиться по АДРЕСА_1 була набута у власність із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України для будівництва житлового будинку то вона належить до особистої приватної власності відповідача і до складу майна, яке підлягає поділу між подружжям не входить. Тому в іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Розподіляючи витрати судового збору за розгляд справи в апеляційному суді,враховуючи положення ст. 88 ЦПК України пропорційно до задоволеної апеляційним судом частин вимог ОСОБА_6 (якій було відстрочено сплату судового збору), та вартості присудженого їй майна, необхідно стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 3483 грн.48 коп. судового збору, з ОСОБА_8 в дохід держави стягнути 535 грн.92 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, п.п.1,4 ч.1ст. 309, 313, 314, 316, 317,319,324 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Новогород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, як спільного сумісного майна подружжя та розподілу по справі судових витрат, скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_8 в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 36964 грн.83 коп., в рахунок відповідної компенсації вартості 1/2 частини відчуженого ним автомобіля марки ЗАЗ TF699P, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі - продажу автомобіля марки ЗАЗ TF669Р, 2007 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 в якості компенсації судових витрат в розмірі 243 грн. 60 коп., скасувати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору дійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 487 грн.20 коп., судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 390 грн. в рахунок відшкодування витрат пов»язаних з проведенням судової експертизи.

В іншій частині рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 3483 грн.48 коп. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави 535 грн.92 коп., судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: