Рішення № 56803638, 15.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/21/16 Справа № 206/2254/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Сухоруков А. О. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.

суддів: Міхеєвої В.Ю., Свистунової О.В.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційним скаргам ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 07 квітня 2008 року його мати, ОСОБА_5 подарувала йому домоволодіння № АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0687га, розташовану на території АДРЕСА_1 на якій розташоване домоволодіння. Ним було отримано державний акт на земельну ділянку. В подальшому рішенням Самарського районного суду від 20 серпня 2012р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2012р., договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 7.04.2008р. укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано частково недійсним в частині дарування 1/6 частини домоволодіння. Встановлено факт прийняття спадщини у вигляді 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6, його сином ОСОБА_7. Визнано право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2 на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1. Домоволодіння складається з житлового будинку літ. "А-1ж" з мансардою та з прибудовою "а-1", загальною площею 113,5кв.м, з дворовими господарськими будівлями та спорудами: сараєм "Б", дворовою вбиральнею "Е", літнім душем "Ж", навісами "Г" і "Д", огорожами 1,2,5, водоколонкою 3, фільтруючою ямою 4, замощенням 1. Між ним, його матір'ю та відповідачкою давно склалися неприязні стосунки, вони неодноразово зверталися за допомогою до органів внутрішніх справ. Крім того, відповідачка зареєстрована за іншою адресою в однокімнатній квартирі № 118, яка розташована в корпусі 2, буд. 16 на ж/м Тополя-1 в м. Дніпропетровську, яка належить їй на праві приватної власності. Також їй на праві приватної власності належить 1/4 частина домоволодіння АДРЕСА_1. Він, позивач, вніс на депозитний рахунок ТУ ДСА 1/6 частину вартості домоволодіння по АДРЕСА_1 та просив суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1, стягнути з нього на користь співвласника ОСОБА_2 відповідну грошову компенсацію у розмірі 57470,0 грн.; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено, припинено право власності ОСОБА_2 на 1\6 частку домоволодіння АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1; стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/6 частки домоволодіння АДРЕСА_1 в розмірі 57470,0 грн., внесених на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 574 грн. 70 коп.

В апеляційних скаргах апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, ставлять питання про скасування оскаржуваного рішення, ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що в період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 грудня 1965 року Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2034 та зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 06 березня 1966 року за №16-75, придбали домоволодіння АДРЕСА_1, де продавцем є ОСОБА_8, а покупцем - ОСОБА_5 Зазначене домоволодіння належало ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності відповідно до вимог ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, в редакції станом на час виникнення правовідносин, згідно якої майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю; кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер; його спадкоємцями за законом першої черги були дружина померлого - ОСОБА_5 та сини - позивач ОСОБА_4 і ОСОБА_7; кожен із вказаних спадкоємців прийняв спадщину.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, спадщину після нього прийняла його дружина - відповідачка ОСОБА_2.

За договором дарування від 07.04.2008 року, ОСОБА_5 подарувала своєму онуку - позивачу ОСОБА_4 все домоволодіння АДРЕСА_1.

Викладені вище факти встановлені рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2012 року, що залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.10.2012 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання договору дарування частково недійсним, встановлення факту прийняття спадку, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину домоволодіння. Відповідно до зазначеного рішення, що набрало законної сили, договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 07.04.2008 року, укладений ОСОБА_5 на корить ОСОБА_4, визнано недійсним в частині дарування 1/6 частини домоволодіння; встановлено факт прийняття спадщини у вигляді 1/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6, його сином ОСОБА_7; визнано право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2 на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 10 - 12, 13 - 15).

З огляду на викладене, судом встановлено, що 1\6 частина спірного домоволодіння належить відповідачці ОСОБА_2, а 5\6 частин - позивачу ОСОБА_4

Крім того, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0687га від 08.07.2010 року, власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 07.04.2008р. № 3697 (а.с.9 у т. 1).

Судом також встановлено, що після ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом - 29.12.2014 року померла третя особа ОСОБА_5, яка не заявляла самостійних позовних вимог.

З домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1, оригінал якої оглянуто судом апеляційної інстанції вбачається, що позивач ОСОБА_4 у спірному житловому будинку був зареєстрований у якості проживаючого 09.08.1968 року та знятий з реєстрації 29.11.1973 року; більше позивач не був зареєстрованим у вказаному домоволодінні. Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрованою у спірному житловому будинку не була. Третя особа ОСОБА_5 зареєстрована за вказаною адресою 23.07.1968 року, інформація про зняття її з реєстрації у зв»язку зі смертю в домовій книзі відсутня. Апелянт ОСОБА_3, 1986 року народження, зареєстрований у АДРЕСА_1 04.10.2002 року, інформація про зняття його з реєстрації - відсутня. Будь-які інші особи на цей час у спірному домоволодінні не зареєстровані, що стверджується копією домової книги, яка долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що понад тридцять останніх років у домоволодінні АДРЕСА_1 позивач не проживає, що визнано ним у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та стверджується журналом і звукозаписом процесу. Протягом вказаного періоду у спірному будинку постійно мешкали ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 - до настання смерті; на час винесення оскаржуваного рішення в спірному будинку продовжували проживати апелянти ОСОБА_2 (з 1985 року) і ОСОБА_3 (з часу народження - 1986 року). Дані факти визнані сторонами та підтверджуються показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які допитані місцевим судом, що стверджується журналами та звукозаписами судових засідань районного і апеляційного судів.

Колегія приймає до уваги надані позивачем суду апеляційної інстанції акт від 24.12.2015 року про відключення будинку АДРЕСА_1 від газопостачання; акт від 03.11.2015 року про опломбування приладу обліку холодної води; докази оплати ОСОБА_4 рахунку від 05.11.2015 року про відключення електроустановки побутового споживача за вищевказаною адресою; акт від 16.02.2016 року про непроживання, на час складання вказаного акту, ОСОБА_2 та її повнолітнього сина ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1. Також колегія враховує представлений відповідачкою лист ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» від 28.12.2015 року, де зазначено, що з листопада 2015 року постачання електроенергії у будинок АДРЕСА_1 припинено за заявою ОСОБА_4 від 29.10.2015 року (а.с. 137 у т. 2). Наведені події виникли під час перебування справи у провадженні апеляційного суду, не свідчать про наявність підстав для задоволення позову та підтверджують доводи відповідачки про те, що з кінця 2015 року вона не має можливості постійно знаходитись у спірному будинку через відключення газу і електроенергії.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №1532-15 від 12.08.2015 року, проведеної Дніпропетровським НДІСЕ за ухвалою апеляційного суду від 03.03.2015 року, ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1, станом на серпень 2015 року, складає 654553,0 грн., а ринкова вартість 1\6 частини вказаного домоволодіння дорівнює 109092,0 грн., що суттєво перевищує грошову суму, яка стягнута оскаржуваним судовим рішенням (а.с. 78 - 90 у т. 2).

Визначена експертизою вартість 1\6 частини спірного домоволодіння у повному обсязі внесена позивачем на відповідний депозитний рахунок територіального управління судової адміністрації, що стверджується належним чином завіреними квитанціями, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №5571\5572-15 від 25.01.2016 року, проведеної Дніпропетровським НДІСЕ за ухвалою апеляційного суду від 03.11.2015 року, визначити варіанти виділу в натурі 1\6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 є технічно неможливим (а.с. 123 - 124 у т. 2).

В силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України та вимог ст. ст. 319, 358 ЦК України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ч 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

У відповідності до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі №6-81цс11).

Колегія звертає увагу, що, згідно з положеннями ст. ст. 364, 365, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України; у разі якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки; компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №5571\5572-15 від 25.01.2016 року, суд дійшов висновку, що технічна можливість виділення 1\6 частини спірного житлового будинку у натурі - відсутня.

Приймаючи до уваги звернення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Самарського районного відділу Дніпропетровського МУГУМВС України в Дніпропетровській області з приводу непогодження з діями ОСОБА_2 (а.с. 38 - 39), враховуючи наявність цивільних справ щодо спорів між вказаними особами з приводу спадкового майна, - колегія дійшла висновку про існування розбіжностей та конфліктів між відповідачкою ОСОБА_2, з одного боку, та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, з іншого, щодо користування своїми частками будинку. Однак, третя особа ОСОБА_5, яка з 2008 року не є власником спірного житла, померла, а позивач понад тридцять років у будинку АДРЕСА_1 не проживає, має інше житло, де і зареєстрований; позов про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням ОСОБА_4 до цього часу не заявлено; факти вчинення перешкод позивачу у користуванні будинком відповідачкою не визнаються та не встановлені судом під час розгляду даної справи. Отже, підстави для висновку про неможливість спільного володіння і користування спірним майном позивачем та відповідачкою, які є співвласниками, - судом не встановлені.

Крім того, враховуючи, що загальна площа спірного житлового будинку складає 113,5 кв.м., а жила дорівнює 56,6 кв.м., - колегія дійшла висновку, що 1\6 частка є значною, оскільки на вказану частку припадає 18,92 м. кв. загальної площі та 9,43 м.кв. жилої площі.

Колегія звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_2 та її син ОСОБА_6 є співвласниками однокімнатної квартири №118 на ж\м Тополя-1, буд. 16, корп. 2 у м. Дніпропетровську; житлова площа вказаної квартири 18,9 кв.м. (а.с. 114 у т. 1, а.с. 31 у т. 2); саме у зазначеній квартирі відповідачка зареєстрована у якості проживаючої з 1996 року по цей час (а.с. 22 у т. 1). Крім того, судовим рішенням за відповідачкою визнано право власності на 1\4 частину будинку АДРЕСА_2; житлова площа, що припадає на вказану частку складає 14,4 м.кв. (57,7 м.кв. : 4) (а.с. 2 - 7 у т. 2).

Виходячи з викладеного, зважаючи, що, як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, відповідачка заперечувала щодо відшкодування їй вартості її частки у спірному будинку; приймаючи до уваги розмір жилої площі, на яку відповідачка має право власності у квартирі №118 на ж\м Тополя-1, буд. 16\2 та у будинку АДРЕСА_2, враховуючи види права власності відповідачки на дане нерухоме майно - спільна сумісна та спільна часткова власність, відповідно; зважаючи на постійне тривале проживання ОСОБА_2 та її повнолітнього сина ОСОБА_6 у спірному житловому будинку АДРЕСА_1, періодичну оплату комунальних послуг; враховуючи розмір загальної та житлової площі у будинку АДРЕСА_1, що припадає на 1\6 частку, яка належить на праві спільної часткової власності відповідачці, - колегія дійшла висновку про доведеність тверджень ОСОБА_2, що припинення її права на частку у спірному спільному майні завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам члена її сім'ї ОСОБА_6

Крім іншого, суд першої інстанції безпідставно не вирішив питання про притягнення до участі у справі у якості третьої особи сина відповідачки ОСОБА_6, право користування якого спірним житловим приміщенням є похідним від права власності відповідачки на частину спірного майна.

Колегія звертає увагу, що факт внесення позивачем на депозитний рахунок територіального управління судової адміністрації вартості 1\6 частини спірного домоволодіння - самий по собі не є підставою для задоволення позовних вимог та не спростовує наведених висновків апеляційного суду.

На викладені вище факти місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, належної оцінки доказам не надав. Висновки місцевого суду про те, що частка відповідача є незначною, і про те, що припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам - не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія звертає увагу, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді