Ухвала суду № 56794994, 29.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

№1-кс/760/3018/16

(№760/17102/15-к)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29. 03. 2016 року слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва Бобровник О. В., при секретарі Яковенко Н. К., розглянувши в залі суду, в м. Києві клопотання адвоката Гайдук Оксани Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

До слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката Гайдук Оксани Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - про скасування арешту майна.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27.01.2016 року №757/3102/16-к накладено арешт на грошові кошти у гривнях на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень), вилучені під час обшуку автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1.

Зазначена ухвала винесена за клопотанням прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Кіпчарського О.П., в рамках проведення досудового розслідування кримінального провадження № 32015100110000070 щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 та ст. 227 КК України.

Заявник зазначає, що володілець грошових коштів - ОСОБА_2 не була присутня при вирішенні клопотання про накладення арешту, підставою для накладення арешту на майно є виключно доводи прокурора, при цьому жодних доказів, що об'єктивно свідчили б викладені факти до суду, при розгляді клопотання про накладення арешту, надано не було.

Заявник посилаючись на те, що арешт майна грошових коштів громадянки ОСОБА_2 був проведений без належного обґрунтування та доказів причетності до протизаконної діяльності останньої, просив слідчого суддю:

- скасувати арешт грошових коштів, які були вилучені під час обшуку в автомобілі марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1, білого кольору, що використовувався ОСОБА_2 а саме: кошти у гривнях на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень), які були передані на відповідальне зберігання, на депозитний рахунок МГУ ДФС - ЦО з ОВП;

- зобов'язати МГУ ДФС - ЦО з ОВП повернути грошові кошти на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень) вилучені під час обшуку в автомобілі марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1, білого кольору, та які є особистою власністю ОСОБА_2.

Адвокат Гайдук О. О. в судовому засіданні подане клопотання про скасування арешту майна підтримала в повному обсязі, просила слідчого суддю про задоволення клопотання.

МГУ ДФС - ЦО з ОВП в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду клопотання повідомлялись належним чином.

Слідчий суддя, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, приходить до наступного висновку.

Судовим розглядом на підставі доводів клопотання встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27.01.2016 року №757/3102/16-к накладено арешт на грошові кошти у гривнях на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень), вилучені під час обшуку автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1.

Вбачається що зазначена ухвала винесена за клопотанням прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Кіпчарського О.П., в рамках проведення досудового розслідування кримінального провадження № 32015100110000070 щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 та ст. 227 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, що передбачено ч. 2 ст. 131 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Вбачається, що під час вирішення питання про застосування арешту майна, з рамках проведення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, прокурор як сторона кримінального провадження, на яку покладено обов'язок виконати таке завдання кримінального судочинства, як недопущення необґрунтованого процесуального примусу, зобов'язаний подати слідчому судді або суду докази обставин, на які він посилається. При цьому, арешт майна допускається, якщо буде доведено обґрунтованість підозри у вчинені кримінального правопорушення, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи підприємства і в такий спосіб може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням.

Оскільки поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слід зазначити позицію Європейського суду з прав людини, відображену, зокрема, у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що є факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, N 182).

Проте в супереч зазначеному вище вбачається, що підставою для накладення арешту на майно - грошові кошти гр. ОСОБА_2 є виключно доводи прокурора. При цьому, як вбачається, жодних доказів, що об'єктивно свідчили б викладені факти надано не було.

Арешт на майно накладається, якщо є достатні підстави вважати, що вони підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, або призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом. Предметом арешту може бути майно, яке перебуває у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

За змістом положень ст. 3 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені положення Конституції України кореспондуються із ч. 1 ст. 9 КПК України, відповідно до якої, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вищевказані положення кримінального процесуального Закону кореспондуються із ст. 41 Конституції України та ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України, відповідно до яких ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Окрім цього, згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП]), заява N 31107/96, п.58, ECHR 199-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п.42 та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спороннг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п.50, Series А N 98).

Частиною 1 ст. 170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Положеннями КПК України передбачені два самостійні інститути забезпечення заходів кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно, а саме: 1. накладання арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану їх діями з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову (ст.170 КПК України); 2. накладання арешту на речі та документи, які мають режим тимчасово вилученого майна (ч.5 ст171, ч.2 ст. 167 КПК України).

З огляду на викладене вбачається, що в порушення ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України арешт майна грошових коштів громадянки ОСОБА_2 проведений без належного обґрунтування та доказів причетності до протизаконної діяльності останньої, а тому клопотання про скасування арешту є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 174, 372 КПК України,-

У х в а л и в :

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт грошових коштів, які були вилучені під час обшуку в автомобілі марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1, білого кольору, що використовувався ОСОБА_2 а саме: кошти у гривнях на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень), які були передані на відповідальне зберігання, на депозитний рахунок МГУ ДФС - ЦО з ОВП.

Зобов'язати МГУ ДФС - ЦО з ОВП повернути грошові кошти на загальну суму 2 000 000 грн (два мільйони гривень) вилучені під час обшуку в автомобілі марки TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150, державний номерний знак НОМЕР_1, білого кольору, та які є особистою власністю ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Бобровник О. В.