Рішення № 56789730, 22.02.2016, Житомирський районний суд Житомирської області

справа № 278/3529/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2016 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Грубіяна Є.О., секретаря Максименко М.С., розглянув цивільну справу за заявою ПАТ "Банк "ОСОБА_1 та Кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Направленою заявою позивач просить стягнути, в солідарному порядку, з відповідачів заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 100 723,82 гривень, яка виникла з часу ухвалення попереднього рішення суду про стягнення заборгованості та за період тривалого його не виконання.

В судове засідання представник позивача не з'явився, а направив листа, яким просив слухання справи проводити у його відсутність, позов підтримує та просить його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 (далі за текстом скорочено відповідач 1), будучи неодноразово повідомленою про дату час та місце слухання справи, в засідання не з'явилась і не висловила свою позицію стосовно заявлених вимог.

Відповідач ОСОБА_3 (далі за текстом скорочено відповідач 2) в судове засідання також не з'явилась, однак направила листа, яким просила слухання справи проводити у її відсутність, позов не визнає, просить його відхилити і обґрунтовує таку позицію безпідставністю вимог та пропуском строку позовної давності.

Проаналізував матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Заборгованість, яку просить стягнути банк направленим позовом, складається з простроченої заборгованості по відсоткам 10 438,89 гривень; простроченої заборгованості по щомісячній комісії 6 090 гривень та пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії 84 194,93 гривень (а.с.7-9).

При цьому:

заборгованість по сплаті відсотків нарахована за період з 20 липня 2007 року по 28 квітня 2015 року в розмірі 16 303,44 гривень за відрахування суми в 5 864,55 гривень стягнутої та фактично сплаченої на підставі попереднього рішення суду, до стягнення 10 438,89 гривень;

щомісячна комісія за користування кредитом нарахована за період з 20 липня 2007 року по 31 березня 2015 року в розмірі 9 765 гривень, за відрахуванням 3 675 гривень стягнутої та фактично сплаченої на підставі попереднього рішення суду, до стягнення 6 090 гривень;

пеня за прострочення погашень основної заборгованості по кредиту нарахована за період з 1 травня 2014 року по 28 квітня 2015 року в розмірі 21 780 гривень;

пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом нарахована за період з 1 травня 2014 року по 1 травня 2015 року в розмірі 37 265,33 гривень;

пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії нарахована за період з 1 травня 2014 року по 1 травня 2015 року в розмірі 25 149,60 гривень,

а всього пені 84 164,93 гривень.

Зазначена заборгованість виникла внаслідок невиконання кредитного договору укладеного 20 липня 2007 року між позивачем та відповідачем 1. Строк дії договору був визначений до 19 липня 2010 року (пункт 3.2 договору); сума кредиту 6 000 гривень (пункт 2.1); процентна ставка складала 0,0001 проценти річних (пункт 4.1) із можливістю її зміни до 36% річних в разі порушення зобовязання (а.с.10-12).

20 липня 2007 року між позивачем та відповідачем 2 був укладений договір поруки, за яким остання взяла на себе зобовязання відповідати перед банком за належне виконання зобов'язань відповідачем 1 (а.с.13).

20 липня 2007 року відповідач 1 зверталась до позивача із заявою про отримання кредитних коштів (а.с.15).

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22 жовтня 2010 року у судовій справі № 2 1617/10 (згадуване раніше) було стягнуто з відповідачів 1, 2 на користь банку та позивача у даній справі, в солідарному порядку, заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 539,55 гривень, з яких судом було вирішено стягнути:

6 000 гривень тіла кредиту;

3 675 гривень комісії за користування кредитом;

5 864,55 гривень відсотків за користування кредитом;

3 000 гривень пені.

Загальна сума заявлених вимог за таким позовом становила 54 650,25 гривень, з яких 6 000 гривень заборгованості по тілу кредиту; 3 675 гривень заборгованості по комісії за користування кредитом; 5 864,55 гривень заборгованості по відсоткам за користування кредитом; та 39 110,07 гривень заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту та щомісячної комісії. Рішення суду набуло законної сили 2 листопада 2010 року (а.с.20).

Така заборгованість була обрахована станом на 29 червня 2010 року та за такий період:

заборгованість за основним боргом 6 000 гривень (п.1 розрахунку від 29 червня 2010 року, справа № 2 1617/10) взагалі не сплачувалась і була обрахована в повному обсязі;

заборгованість по нарахованих відсотках за користування кредитом в розмірі 5864,55 гривень за період з 20 липня 2007 року по 28 червня 2010 року (пункт 2);

заборгованість по нарахованій щомісячній комісії 3 675 гривень, обрахована за період з 20 липня 2007 року по 28 червня 2010 року (пункт 3);

заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по основному боргу 17 097,46 гривень за період з 12 травня 2008 року по 28 червня 2010 року (пункт 4);

заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по нарахованим відсоткам 13 891,49 гривень за період з 12 травня 2008 року по 28 червня 2010 року (пункт 4);

заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії в розмірі 8 121,75 гривень за період з 11 травня 2008 року по 28 червня 2010 року (пункт 4), а всього пені 39 110,07 гривень.

16 грудня 2010 року було відкрито виконавче провадження відносно обох боржників по зазначеному рішенню суду (а.с.21,22).

8 травня 2015 року представник банку повідомив державного виконавця про повне виконання рішення суду у справі № 2 1617/2010 (а.с.23,24).

Листом, відправленим поштою 1 вересня 2015 року, банк повідомив відповідачів про наявність заборгованості по згадуваному кредитному договору, яка станом на 1 травня 2015 року становить 100 723,82 гривень (а.с.25,26).

Відповідачі зареєстровані на території с. Зарічани Житомирського району Житомирської області (а.с.40,41).

Як на підставу звернення до суду із даним позовом представник позивача посилається, крім норм матеріального права, на правову позицію Верховного Суду України висловлену в рішенні від 23 вересня 2015 року у судовій справі № 6-1206цс15.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції, наданих представником позивача з приводу вирішення спорів по кредитним правовідносинам між іншими сторонами як судова практика з подібних правовідносин, не приймається судом до уваги адже не мають преюдиційного і будь-якого іншого значення для правильного вирішення даного спору.

Правовідносини між сторонами врегульовані наступними положеннями норм матеріального права.

Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України.) Кредитний договір за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавепь) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Крім цього дані правовідносини врегульовані пунктом 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" за яким встановлення вимоги, щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязання за договором є несправедливою умовою договору.

Одночасно положеннями ст. 631 ЦК України визначено наступне. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Проаналізував фактичні обставини справи, норми матеріального закону, який регулює дані правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що кредитний договір, який, як вважає позивач є підставою для нарахування стягуваних сум даним позовом, діяв в період часу з 20 липня 2007 року по 19 липня 2010 року.

Рішенням суду від 22 жовтня 2010 року, вже після закінчення дії такого договору, заборгованість була стягнута, однак нарахування складових заборгованості було здійснено в період дії договору. Даний судовий акт було виконано, відповідно, після закінчення дії строку договору.

Дійсно, правовим висновком у справі № 6-1206цс15 встановлено право кредитора повторно звертатись до суду із позовом про стягнення заборгованості виниклої під час виконання рішення суду за виконавчим провадженням. Разом з тим, даний правовий висновок, на переконання суду, в жодному разі не визначає право кредитора стягувати заборгованість за кредитним договором, яка виникла після спливу строку такого кредитного договору.

Положеннями ч. 4 ст. 631 ЦК України визначено чітко і безальтернативно, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

В судовому засіданні було встановлено, що порушення договору невиплата заборгованості за рішенням суду розпочалось за місяць до закінчення дії договору, адже нарахування усіх складових боргу розглядуваним позовом здійснювалось в період часу саме з 1 липня 2010 року по 1 травня 2015 року. До такого висновку суд дійшов проаналізував наданий розрахунок банком у даній справі в сукупності із розрахунком здійсненим банком у судовій справі № 2 1617/10 (а.с.7,8 останньої справи).

Так, розрахунок відсотків за користування кредитом, що є предметом розгляду даного позову (складова № 2 обрахунку заборгованості в розмірі 10 438,89 гривень) було здійснено хоча з 20 липня 2007 року, однак сума обрахована до 1 липня 2010 року в розмірі 5 864,55 гривень, як зазначалось судом раніше, вже стягнута попереднім рішенням суду та сплачена. Таким чином, хоча в розрахунку і міститься початок періоду обрахунку з 20 липня 2007 року, однак фактично він був обчислений з 1 липня 2010 року. При цьому, термін дії договору сплив 19 липня 2010 року і суд вважає, що підлягає до стягнення з відповідача 1 на користь позивача сума заборгованості саме за такий період тобто з 28 червня 2010 року по 19 липня 2010 року в розмірі 183,45 гривень (пункт 38 розрахунку а.с.7, зворот). Такі дії позивач здійснив, суд вважає, з метою виконання вимог ч. 4 ст. 631 ЦК України. Суд зазначає початок періоду як 28 червня 2010 року адже попереднім рішенням суду стягнуто кошти саме до зазначеної дати.

Обчислене судом підтверджується і розрахунком наданим банком, адже сума нарахованих відсотків за користування кредитом з 20 липня 2007 року по 30 червня 2010 року становить саме 5 864,55 гривень (а.с.7,8). Ідентичну суму та за ідентичний період було стягнуто з відповідачів рішенням суду від 22 жовтня 2010 року у справі 2 1617/10 (а.с.7,64 65 останньої справи).

Розрахунок комісії за користування кредитом (складова № 3 в обрахунку заборгованості в розмірі 6 090 гривень) також було здійснено починаючи з 20 липня 2007 року по 31 березня 2015 року. Однак, фактично така складова заборгованості була обрахована також з 1 липня 2010 року, оскільки комісія по кредиту в розмірі 3 675 гривень була стягнута попереднім рішенням суду. Встановлене повністю підтверджується матеріалами обох справ (а.с.8 справа 278/3529/15; а.с.7,64,65 справа №2-1617/10), адже комісія за період часу з 20 липня 2007 року по 30 червня 2010 року становить 3 675 гривень і була стягнута судом та сплачена боржниками. Таким чином, до стягнення підлягає сума щомісячної комісії за користування кредитом в розмірі 105 гривень за період часу з 28 червня 2010 року по 19 липня 2010 року. Сума даної складової заборгованості до 28 червня 2010 року була стягнута попереднім рішенням суду, а з 19 липня 2010 року договір припинив свою дію.

Інші складові заборгованості були нараховані з 1 травня 2014 року, тобто майже через 4 роки після закінчення дії кредитного договору і також не можуть бути задоволені судом, як такі, що суперечать положенням ч. 4 ст. 631 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення і до стягнення з відповідача 1 підлягає сума заборгованості з 28 червня по 19 липня 2010 року. Одночасно, суд вважає, що наведені відповідачем 2 підстави для відмови у задоволенні позову є не обґрунтованими та не можуть бути задоволені судом. Мало того, наведених висновків суду подані відповідачем 2 пояснення не спростовують.

Щодо клопотання відповідача 2 про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 257, 259, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 252 ЦК України зазначає, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, враховуючи, що відповідач 1 не заявляла будь-яких заяв та клопотань стосовно даної справи, суд вважає, що правових підстав для застосування строку позовної давності до такої особи не має.

Одночасно, відповідач 2 подала заяву про застосування строку позовної давності і враховуючи, що позов підлягає до часткового задоволення дана заява підлягає до розгляду.

Положеннями п. 5.1. договору поруки визначено, що порука припиняється із припиненням зобовязання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобовязання за кредитним договором не заявив позовні вимоги до поручителя (а.с.13 зворот).

Кредитний договір припинив свою дію 19 липня 2010 року (п. 3.2. договору а.с.10 зворот).

Позов, що був предметом розгляду попередньої судової справи, подано до суду 29 липня 2010 року (а.с.4 справи № 2 1617/10).

Досудову вимогу до обох відповідачів про усунення порушень виконання зобовязання банк подав 1 вересня 2015 року (а.с.25,26).

Позов подано до суду 30 листопада 2015 року (а.с.4).

За таких фактичних обставин справи та норм матеріального права, суд вважає, що як загальний строк позовної давності в три роки, так і спеціальний строк позовної давності в шість місяців (обумовлений пунктом 5.1. договору поруки) сплив на день звернення до суду із даним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову до відповідача 2.

Таким чином суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення лише до відповідача 1 і повністю відхилення до відповідача 2.

Позивач, направленим позовом, додатково обґрунтовує заявлені вимоги посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Даною нормою визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз встановлених фактичних обставин справи та зазначеної норми матеріального закону, суд вважає, не свідчать про наявність підстав для стягнення розміру процентів поза терміном дії кредитного договору. Разом з тим, інфляційна складова банком не заявлялась та суд позбавлений можливості її стягувати за відсутності відповідних про це вимог.

Приймаючи у справі саме таке рішення, суд, на підставі положень ст. 88 ЦПК України, вирішує стягнути з відповідача 1 на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволеної частини заявлених вимог в розмірі 1 510,86 гривень, враховуючи розмір заявлених та задоволених вимог, мінімальну заробітну плату станом на день звернення до суду із даним позовом та мінімальну ставку судового збору для звернення до суду юридичних осіб (підпункт 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", в редакції чинній на час звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 252, 257, 259, 261, 267, 526, 625, 631, 1054 ЦК України, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОСОБА_1 та Кредит" заборгованість за кредитним договором в розмірі 288,45 (двісті вісімдесят вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ОСОБА_1 та Кредит" судові витрати за розгляд даної справи в розмірі 1 510,86 (одна тисяча п'ятсот десять) гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження. Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Житомирський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.О. Грубіян