Постанова № 56789020, 24.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2016 рокусправа № 808/8689/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Добродняк І.Ю Бишевської Н.А.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року по справі №808/8689/15 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-

в с т а н о в и В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 № 443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2;

- зобов'язати ГУ МВС України в Запорізькій області (ліквідаційну комісію) в особі Голови комісії - т.в.о. начальника ГУ НП в Запорізькій області Ольховського Віктора Івановича поновити її на службі в ГУ Національної Поліції України в Запорізькій області на посаді, рівнозначній тій, що вона обіймала на день звільнення з органів внутрішніх справ України, з 07.11.2015 року;

- зобов'язати ГУ МВС України в Запорізькій області виплатити їй компенсацію за вимушений прогул з 07.11.2015 по день фактичного поновлення її на службі;

- стягнути з ГУ МВС України в Запорізькій області на її користь моральну шкоду, завдану незаконним звільненням з органів внутрішніх справ України, в сумі 100 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалась на неправомірність її звільнення з органів внутрішніх справ без подальшого обов'язкового працевлаштування. Така позиція обґрунтована тим, що вона має статус одинокої матері, у зв'язку з чим звільнення її з займаної посади є порушенням вимог ч.3 ст.184 КЗпП України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 № 443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивована встановленими обставинами справи, які свідчать про неправомірність оскарженого наказу про звільнення, оскільки позивач є одинокою матір'ю, у зв'язку з чим її звільнення з займаної посади, без обов'язкового працевлаштування, суперечить положенням ч.3 ст.184 КЗпП України.

Постанова суду, в частині відмови у задоволенні позову, мотивована неможливістю поновлення позивача на службі в ГУМВС України в Запорізькій області, оскільки посада, з якої звільнено позивача, скорочена, а орган, з якого звільнено позивача - ліквідовано. В частині заявлених вимог щодо поновлення позивача на рівнозначній посаді в новій структурі - ГУ Національної Поліції

України в Запорізькій області, суд вказав на те, що такі вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що позивач не перебувала в службово-трудових відносинах з Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області та не звільнялася з цього органу.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_2 та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення норм матеріального права, просили:

відповідач - скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі;

позивач - змінити постанову суду першої інстанції, задовольнивши позов в повному обсязі:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 № 443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2, поновивши її на попередній посаді, яку вона обіймала на день звільнення;

зобов'язати ГУ МВС України в Запорізькій області (ліквідаційну комісію) в особі Голови комісії - т.в.о. начальника ГУ НП в Запорізькій області Ольховського Віктора Івановича перевести ОСОБА_2 на службу в ГУ НП в Запорізькій області на загальних підставах відповідно до п.9 Розділу XI (прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Націонільну поліцію», з 07.11.2015 року;

зобов'язати ГУ МВС в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 компенсацію за вимушений прогул з 07.11.2015 року по день фактичного поновлення її на службі;

стягнути з ГУ МВС в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконним звільненням з органів внутрішніх справ України, в сумі 100 000 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що суд першої інстанції, визнавши неправомірним її звільнення з займаної посади, не вжив заходів щодо фактичного захисту порушених прав та не вирішив питання про її поновлення на службі.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності звільнення позивача з займаної посади. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ виданий у відповідності з нормами Закону України "Про Національну поліцію" та Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Відповідач зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язок по працевлаштуванню позивача на ГУ МВС, оскільки такі функції виконує Державна служба зайнятості України. Натомість, відповідач виконав всі передбачені законодавством вимоги щодо здійснення дій по працевлаштуванню позивача. Так, ГУМВС подавало звітність до Державної служби зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Крім цього, заявник апеляційної скарги зазначає про те, що ГУМВС перебуває в стані припинення шляхом ліквідації без переходу прав та обов'язків іншим юридичним особам. Згідно наказу МВС України скорочені всі штати ГУМВС. За наведених обставин, поновлення службово-трудових відносин позивача з ГУМВС є неможливим.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що з 27.02.2006 року по 06.11.2015 року ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ України на посадах середнього начальницького складу. З 2008 року - на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області, має спеціальне звання капітана міліції.

19.05.2015 наказом начальника ГУ МВС України в Запорізькій області від 19.05.2015 №183 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "ж" (за власним бажанням) "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України" (далі - Положення) на підставі поданого рапорту.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2015 року, ОСОБА_2 поновлено на службі в органах внутрішніх справ України на посаді, яку вона займала до звільнення зі служби.

З 06.11.2015 наказом начальника ГУ МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 №443 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "г" (за скороченням штатів) Положення та згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію".

Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскарженого наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 має статус одинокої матері, що підтверджується копією паспорту, копією свідоцтва про народження дитини та довідкою УПЗСН Запорізької міської ради по Комунарському районі від 11.11.2015р. №04/6899.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114 визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Тобто, вказаною нормою права визначено, що на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу розповсюджуються гарантії, які визначені, в тому числі, і іншим законодавством України.

Суд першої інстанції, пославшись на рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. №8-рп/202, правильно застосував до спірних правовідносин положення ч.3 ст.184 КЗпП, якою передбачено, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, оскільки відповідачем не дотримано положення вказаної норми права в частині обов'язкового працевлаштування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності оскарженого наказу ГУ МВС України в Запорізькій області в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що звільнення ОСОБА_2 відбулося у відповідності з вимогами Закону України «Про Національну поліцію», яким визначено порядок та підстави звільнення колишніх працівників органів внутрішніх справ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки положення вказаного Закону мають застосовуватися з урахуванням положень іншого законодавства України, при цьому, застосування зазначеного Закону не може нівелювати державні гарантії трудових прав, які, зокрема, визначені ч.3 ст.184 КЗпП.

В апеляційній скарзі відповідач також вказує на те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що обов'язок по працевлаштуванню покладається саме на роботодавця. За позицією відповідача, вимоги ст..184 КЗпП України щодо обов'язкового працевлаштування, стосуються не роботодавця, а Державної служби зайнятості, яку відповідач своєчасно повідомив про наступне масове вивільнення працівників.

З такими доводами відповідача суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Так, у відповідності з вимогами ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, конструкція вказаної норми права свідчить про те, що звільнення може мати місце лише у випадку обов'язкового працевлаштування. Тобто, вирішенню питання щодо звільнення особи має передувати вирішення питання щодо працевлаштування цієї особи. При цьому, положення вказаної норми права не дають підстав вважати, що таке працевлаштування особи може мати місце в майбутньому і не працедавцем, а іншою особою, як вказує відповідач - Державною службою зайнятості, оскільки таке тлумачення норми права фактично нівелює закладені в ній гарантії трудових прав певної категорії осіб.

Про обов'язок працевлаштування працівника саме роботодавцем, свідчать і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.9 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р., із змінами та доповненнями, «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині заявлених вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в Запорізькій області від 05.11.2015 № 443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції правильно вказав на відсутність підстав для задоволення заявлених вимог позивача щодо поновлення її на службі в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області, оскільки позивач не працювала в цій установі та з неї не була звільнена, що унеможливлює поновлення службово-трудових відносин позивача з вказаною установою.

В той же час, встановивши незаконність підстав звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, суд першої інстанції не вжив необхідних заходів щодо поновлення порушених прав позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, крім поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.

Отже, належним способом захисту порушеного права, за встановлених обставин, є поновлення позивача на службі.

При цьому, встановлені обставини справи свідчать про те, що на момент розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області не є ліквідованим, а відтак відсутні перешкоди для поновлення позивача на тій посаді та в тій установі, з якої її було звільнено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність поновлення ОСОБА_2 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

При цьому, суд зауважує, що питання щодо подальшого проходження служби позивачем служби, у зв'язку із скороченням посади, не є компетенцією суду, та підлягає вирішенню відповідачем після фактичного поновлення позивача на службі.

Згідно п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

З урахуванням положень вказаної норми, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по день фактичного поновлення на посаді

В той же час, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими суд вимоги позивача щодо стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на користь позивача моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

Відповідно до ст..71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, позивач був зобов'язаний довести суду ті обставини, які свідчать як про факт заподіяння моральної шкоди (у чому полягає така шкода) так довести і розмір заподіяної моральної шкоди, який заявлено до відшкодування. Вказані обставини позивачем суду не доведені. Посилання позивача у позові на те, що вона має певні грошові витрати по найму житла, плата за дитячий садок, підготовчі заняття до школи, спортивну секцію, вказують лише на наявність витрат майнового характеру та не розкривають сутті заподіяної моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Оцінюючи заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000грн. позивачем не зазначено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість заявлених вимог в цій частині.

В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду шляхом, зокрема, зобов'язання ГУ МВС України в Запорізькій області (ліквідаційну комісію) в особі Голови комісії - т.в.о. начальника ГУ НП в Запорізькій області Ольховського Віктора Івановича перевести ОСОБА_2 на службу в ГУ НП в Запорізькій області на загальних підставах відповідно до п.9 Розділу XI (прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Націонільну поліцію»), з 07.11.2015 року, але вказані вимоги не були заявлені позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.4 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, вимоги апеляційної скарги, в цій частині, є безпідставними.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги позивача, у зв'язку з чим вважає за необхідне постанову суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позову щодо поновленні на службі та компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та в цій частині прийняти нову постанову по суті заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року по справі №808/8689/15 в частині відмови у задоволенні позову щодо поновленні на службі та компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та в цій частині прийняти нову постанову.

Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015р. по день фактичного поновлення на посаді.

В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року по справі №808/8689/15 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст постанови виготовлено 25.03.2016р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська