Ухвала суду № 56788840, 29.03.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Дмитрієв В.С.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року справа №805/5135/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д.,

за участі секретаря судового засідання: Корадо А.А.

Представника позивача: ОСОБА_2

Представника відповідача 2: Віціна О.О.

розглянувши у у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі № 805/5135/15-а (головуючий І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краснолиманського міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державна казначейська служба України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування шкоди в сумі 50000 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015 року, ОСОБА_4 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі-відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі-відповідач 2), Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі-відповідач 3), Державної казначейської служби України (далі-відповідач 4) про визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення з органів внутрішніх справ згідно п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з скороченням штату, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 31.07.2004 року, вона проходила службу в органах внутрішніх справ. З 2011 року - у Краснолиманському міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів. У ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 народила доньку та перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 06.11.2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до наказу за №379 о/с через скорочення штатів. Позивач вважає своє звільнення протиправним та таким, що порушує гарантії встановлені трудовим законодавством щодо заборони звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. З наказом була ознайомлена 20.11.2015 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач із рапортом про прийняття на службу до поліції не зверталася, відтак звільнення ОСОБА_4 зі служби органів внутрішніх справ проведено у відповідності розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VІІІ (далі Закон № 580-VІІІ). Також суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на недотримання відповідачами норм Кодексу законів про працю України, під час звільнення ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки цей Кодекс не регулює порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що Законом № 580-VІІІ не регулюється порядок звільнення вагітних жінок та жінок які мають дітей, права яких на працю охороняються іншими нормативними актами. Апелянт вважає, що в даному випадку може бути застосована аналогія з КЗпП України, так у відповідності до ст.184 КЗпП України Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років -частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, та прийняти нову постанову якою задовольнити позовні вимоги.

10 березня 2016 року до Донецького апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від відповідача-2 про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Керуючись ч.1-3 ст. 122-1 Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11 березня 2016 року задовольнив клопотання відповідача-1 про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу та в режимі відеоконференції відповідно до ст.ст. 41, 122-1 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача скаргу підтримав, а представник відповідача проти її задоволення заперечував.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до Трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України Наказом № 146 о/с від 31.07.2004 та звільнена з органів внутрішніх справ України Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06.11.2015 (а.с. 8).

Згідно з витягом з Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 92 о/с капітану міліції ОСОБА_4 - інспектору по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу з 10.04.2014 до 04.02.2018 на підставі рапорта ОСОБА_4 від 16.03.2015, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 10), видане виконкомом Райгородцької селищної ради Слов'янського району Донецької області від 25.02.2015 надана відпустка по догляду за дитиною (а.с. 12).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 №379 о/с капітана міліції ОСОБА_4 інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу звільнено з органів МВС України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про порядок проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил (а.с. 9).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі-Положення № 114).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим апеляційний суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в державному виданні «Голос України», 06.08.2015 № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року. Проте, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015 року.

Так, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач попереджена про звільнення через скорочення штатів в силу Закону.

Проте як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2015 року (а.с.61) посадовими особами міського відділу на адресу позивача було направлено листа з повідомленням про вимоги п.8 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця.

Приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Разом з тим, з аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявила або виявляла бажання на прийняття її на службу до поліції.

Тобто, позивач не скористалась наданим їй Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліцію, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно із пп. "г" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року фактично ліквідовано територіальні органи МВС України в тому числі і Краснолиманський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, а отже подальше проходження позивачем служби є неможливим.

Стосовно відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими вимоги позивача стосовно стягнення моральної шкоди у розмірі 50000грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 року №379 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_4 інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу звільнено з органів МВС України за п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про порядок проходження рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил прийнятий на підставі, та в межах діючого законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає що рішення Донецького окружного адміністративного суду прийняте при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а отже не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у справі № 805/5135/15-а - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.В. Ляшенко

Судді Л.В. Ястребова

І.Д. Компанієць