Ухвала суду № 56783969, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/27650/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.03.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2а-5572/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.03.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 30.04.2010 № 0001792301/0 та № 0001782301/0.

ДПІ у м. Херсоні подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. «в» п. 9.8 ст. 9, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у м. Херсоні проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 № 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 19.04.2010 № 1806/23-5/21298452. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

На підставі акта перевірки складено податкове повідомлення-рішення від 30.04.2010 № 0001782301/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 173737,49 грн., в т.ч.: 115824,99 грн. за основним платежем та 57912,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 30.04.2010 № 0001792301/0 про зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальній сумі 311770,01 грн., з яких 261000,01 грн. не відшкодовано на момент перевірки та 50770 грн. - відшкодовано, а також про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25385 грн.

В обґрунтування вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган посилається на неправомірність включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Тайфун» товару (поліпропілен) за договором від 04.01.2008 № 4/01.

Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за операціями з ТОВ «Тайфун» відповідач обґрунтовує тим, що правочин позивача з цим підприємством в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки не спрямований на настання реальних правових наслідків.

У підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на висновки актів перевірок контрагентів ТОВ «Тайфун» у ланцюгу постачання, згідно з якими господарські операції не мають правових наслідків з огляду на відсутність доказів щодо фактичної поставки товарів, відсутність складських приміщень, трудових ресурсів та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з його боку порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, вимог п.п. 7.7.1-7.7.3 п. 7.7 ст. 7 при обчисленні від'ємного значення та заявленні його до бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для позбавлення права на формування податкового кредиту та відмови в праві на бюджетне відшкодування.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив доводів та не надав доказів щодо вищенаведеного.

Платник податків (покупець товарів (послуг) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності контрагентів, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на бюджетне відшкодування через анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість або через допущені ними порушення правил ведення вказаної діяльності чи порушення податкової дисципліни.

Якщо контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законами іншого не передбачено.

В результаті дослідження фактичного придбання позивачем товарів судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що господарські операції реально відбулися, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які відповідають дійсності, складені з врахуванням економічної сутності проведених операцій. Зокрема, судами досліджено договір поставки, договір щодо перевезення товару, договір суборенди об'єктів нерухомості, податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення бюджетного відшкодування за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун