Ухвала суду № 56783847, 24.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м. Київ К/800/45083/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі Тернопільської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року у справі №819/1781/14-а за позовом відкритого акціонерного товариства „Тернопільське об'єднання „Текстерно" до управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі Тернопільської області про визнання дій і розрахунку неправомірними, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року відкрите акціонерне товариство „Тернопільське об'єднання „Текстерно" звернулося в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі Тернопільської області, в якому просило визнати дії по виставленню до відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до п.„б" - „з" ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" пенсіонерів після досягнення ними пенсійного віку, передбаченого ст.12 Закону України „Про пенсійне забезпечення" неправомірними, визнати неправомірним розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до п. „б" - „з" ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року в частині відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п.„б" - „з" ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" пенсіонерів після досягнення ними пенсійного віку, передбаченого ст.12 Закону України „Про пенсійне забезпечення".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі ст. 58 Конституції України всі приписи Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску" №184-VІІ від 04.04.2013 року повинні застосовуватися виключно до подій та фактів, які настали або мали місце після набрання ним чинності - 28 квітня 2013 року. Станом на цей день 13 пенсіонерам виповнилося 55 років, однак в розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" за липень місяць 2014 року вони включені, хоча між позивачем і відповідачем повністю припинилися спірні правовідносини.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року скасоване рішення суду першої інстанції.

Визнані неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі по виставленню до відшкодування розрахунку фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення", з липня 2014 року в частині пенсіонерів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

Визнаний неправомірним та скасований розрахунок фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення", з липня 2014 року в частині ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі Тернопільської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відкрите акціонерне товариство „Тернопільське об`єднання „Текстерно" є юридичною особою і відповідно до статті 1 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" є платником збору на державне пенсійне страхування, зобов'язаний сплачувати цей збір на рахунок Пенсійного фонду у розмірі та строки, визначені чинним законодавством.

Згідно з розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року відкритого акціонерного товариства „Тернопільське об`єднання „Текстерно" до відшкодування підлягає всього 109218,02 грн. по 100 пенсіонерах.

Відкрите акціонерне товариство „Тернопільське об`єднання „Текстерно" не приймає до відшкодування за липень 2014 року 47460,96 грн. по 46 пенсіонерах, про що свідчить довідка, з них по 13 пенсіонерах включених повторно з листопада 2013 року, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення".

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивач повинен відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто, 60 років, як це передбачено ст. 2 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і частково задовольняючи позовні вимоги послався на ті обставини, що управління пенсійного фонду України в м. Тернополі не мало правових підстав для направлення розрахунку фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року щодо громадян, після досягнення ними пенсійного віку тобто після 28.04.2013 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в м.Тернополі направлений на адресу відкритого акціонерного товариства „Тернопільське об'єднання „Текстерно" розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до ч.2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року.

Відповідно п. „б" - „з" ч. 1 ст. 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Згідно п.2 Перехідних положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на роботах передбачених списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, - пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України „Про пенсійне забезпечення". При цьому, зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 1 ст. 2 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що для платників збору, визначених п. п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. п. „б"-„з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення".

Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску" № 184 від 04.04.2013 року (набрав чинності з 28.04.2013 року) в абзаці 4 п.1 ст. 2 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" слова і цифри „статтею 12 Закону України „Про пенсійне забезпечення" замінені словами і цифрами „статтею 26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, яка набрала чинність з 01.10.2011 року) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Разом з тим, на час набрання чинності Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску" № 184 від 04.04.2013 року пенсіонери ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13. досягли передбаченого законом віку 55 років для отримання пенсії на пільгових умовах, а отже подальше збільшення пенсійного віку вказаним Законом на них поширюватися не може з огляду на приписи ст. 58 Конституції України.

Проте, управлінням Пенсійного фонду України в м.Тернополі на адресу позивача надісланий розрахунок фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року, до якого включені пенсіонерів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13., а в стовпчику „4" дата досягнення особою пенсійного віку вказано дати з врахуванням положень ст.26 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та визначений обов'язок позивача знову відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пільгових пенсій зазначеним пенсіонерам.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, здійснюючи системний аналіз вищевказаних положень законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки правовідносини між ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно" та управлінням ПФУ в м. Тернополі, врегульовані абзацом четвертим п. 1 ст. 2 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", щодо обов'язку ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно" відшкодовувати управлінню ПФУ в м. Тернополі фактичні витрати на виплату і доставку пенсій призначених на пільгових умовах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13. припинилися у зв'язку із повним виконанням з боку позивача після досягнення їх пенсійного віку визначеного ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до 28.04.2013 року, тому, в даному випадку, подальше внесення змін до абзацу четвертого п.1 ст.2 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" згідно із Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільної сплати єдиного внеску" від 04.04.2013 року, який набрав чинності 28.04.2013 року, не можуть спричиняти поновлення таких правовідносин.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що зворотнє поширення обов'язку відшкодовувати фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій на ВАТ „Тернопільське об'єднання „Текстерно", яке в повному обсязі виконало свої обов'язки перед Пенсійним фондом України в межах норм законодавства, яке діяло на час досягнення вищевказаних громадян пенсійного віку, а отже управління пенсійного фонду України в м. Тернополі не мало правових підстав для направлення розрахунку фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів „б" - „з" статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення" з липня 2014 року щодо вищезазначених громадян, після досягнення ними пенсійного віку тобто після 28.04.2013 року, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, а тому позов в цій частині слід задовольнити.

Решта суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які визначені у спірному Розрахунку, підлягають відшкодуванню позивачем з підстав, які викладені вище.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі Тернопільської області відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: