Ухвала суду № 56783846, 22.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року м. Київ К/800/11546/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Кошіля В.В.,

Степашка О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015

у справі № 826/15161/14

за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

до Концерну "Техвоєнсервіс"

про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 відмовлено в задоволенні позову про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно даних ДПІ та витягів з облікових карток платника податків, за концерном «Техвоєнсервіс» рахується податкова заборгованість у розмірі 16 095 415,56 грн., зокрема, з податку на додану вартість 16 095 399,35 грн., по нарахуванням за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях 15,13 грн., по штрафним санкціям за порушення законодавства про патентування 1,08 грн.

Вказана сума податкової заборгованості виникла внаслідок несплати концерном «Техвоєнсервіс» сум податкових зобов'язань з названих податків і податкових платежів, задекларованих підприємством у податковій звітності. Зазначене підтверджується розрахунком податкового боргу концерну «Техвоєнсервіс» з податку на додану вартість на суму 16 095 399,35 грн. за період з 01.12.2008 по 30.08.2014, розрахунком податкового боргу нарахованого за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях у сумі 15,13 грн., розрахунком штрафних санкцій на суму 1,08 грн. за порушення законодавства про патентування.

З метою визначення обсягу майна для погашення податкового боргу, позивачем складено акти опису майна № 4 від 22.01.2009 та № 3 від 20.01.2010, відомості з яких було внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 25991888 і № 43419793 відповідно.

Також, встановлено, що позивачем направлялись інкасові доручення до банків, зокрема, до АТ «Сбербанк Росії» та ПАТ «ВіЕйБі Банк», що обслуговують відповідача, для здійснення без погодження з платником переказу визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Проте, платіжні вимоги були повернуті у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках платника та через специфіку режиму використання рахунку.

Доказів погашення заявленої суми податкового боргу чи звернення до органу державної податкової служби із заявами про розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу до суду надано не було.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої інстанції виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави (абз. 2 пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

У відповідності із п. 87.1 та п. 87.2 ст. 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно норм п. 88.1 і п. 88.2 ст. 88 Кодексу, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Зокрема, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини (ч. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України).

Якщо ж достатні для погашення податкового боргу кошти відсутні, контролюючий орган відповідно до норми абз. 2 п. 95.3 статті 95 Податкового кодексу України звертається до суду з позовом про надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Таке погашення здійснюється на підставі зазначеного рішення суду та прийнятого на його підставі рішення органу доходів і зборів шляхом продажу майна платника податків на публічних торгах та/або торгівельними організаціями в порядку, визначеному пунктами 95.7 - 95.21 статті 95 цього Кодексу.

Аналізуючи наведені норми, судами вірно зазначено, що право податкового органу на звернення до суду щодо надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, виникає після проведення процедури стягнення з платника податків податкового боргу за рахунок грошових коштів у судовому порядку і зазначена послідовність дій була дотримана позивачем.

Проте, як свідчать матеріали справи, в даному випадку позивач, всупереч наведеним нормам, не обґрунтував та не зазначив про недостатність у відповідача коштів на інших рахунках у банках, до яких не направлялись інкасові доручення, достатніх для повного погашення боргу перед бюджетом.

Крім того, судами вірно зазначено, що важливим моментом при вирішенні даної справи є приналежність боржника до сфери управління Міністерства оборони України та умови особливого періоду, в яких перебуває держава Україна в даний час.

Так, матеріали справи свідчать, що відповідач виконує мобілізаційні заходи передбачені Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 4466, являється єдиним підприємством Міністерства оборони України, що здійснює ремонт військової техніки, засобів зв'язку та займається реалізацією надлишкової військової техніки в інтересах Міністерства оборони України.

Статутом підприємства визначено, що воно засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству оборони України; створене з метою здійснення ремонту військової автомобільної та бронетехніки, засобів зв'язку для автомобільної та бронетехніки, реалізації надлишкового майна, що не використовується для потреб Збройних Сил України, металолому, продуктів утилізації для наповнення коштами спецфонду Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Згідно з ч. 9 ст. 4 зазначеного вище Закону, загальне керівництво у сфері мобілізаційної підготовки і мобілізації держави здійснюється Президентом України; організаційне керівництво мобілізаційною підготовкою і мобілізацією в Україні - Кабінетом Міністрів України; координація діяльності органів виконавчої влади з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації здійснюється Радою національної безпеки і оборони України. Безпосереднє керівництво щодо реалізації заходів з мобілізаційної підготовки і мобілізації здійснюється в центральних органах виконавчої влади, інших державних органах їх керівниками, а в Збройних Силах України, інших військових формуваннях - центральними органами управління відповідних військових формувань.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Особливий період подано як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З урахуванням того, що надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, концерну «Техвоєнсервіс» буде мати несприятливі наслідки для держави на даний час, суди першої та апеляційної інстанції правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог податкового органу.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)В.В. Кошіль (підпис)О.І. Степашко