Ухвала суду № 56783757, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року К/800/12068/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року по справі № 235/1744/14-а

за позовом ОСОБА_4

до Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та

Красноармійському районі Донецької області (далі - Управління)

про перерахунок та виплату довічного грошового утримання,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління, в якому просила: визнати неправомірними дії Управління з невиплати їй належних сум щомісячного довічного грошового утримання у розмірах, передбачених статтями 129, 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням збільшеної суми мінімальної заробітної плати до 1218 грн.; зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату на користь позивача недоплаченого щомісячного довічного грошового утримання з дня виникнення права на відповідний перерахунок у розмірах, передбачених статтями 129, 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням мінімальної заробітної плати, діючої з 1 грудня 2013 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у сумі 10000 грн.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову Управління з проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_4 з 1 грудня 2013 року у розмірах, передбачених статтями 129, 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року.

Зобов'язано відповідача з 1 грудня 2013 року нарахувати та виплатити на користь позивача недоотримані суми довічного грошового утримання судді у відставці в розмірах, передбачених статтями 129, 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року, із розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 1218 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині зобов'язання Управління з 1 грудня 2013 року нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_4 недоотримані суми довічного грошового утримання судді у відставці в розмірах, передбачених статтями 129, 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року, із розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 1218 грн.

Прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов'язано відповідача з 1 грудня 2013 року здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_4 відповідно до 129, 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів», виходячи із заробітної плати працюючого судді, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області від 5 грудня 2013 року № 08-23/1600 з 1 грудня 2013 року та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на підставі постанови Верховної Ради України від 18 листопада 2004 року та згідно наказу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2004 року № 873-к звільнена з посади судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з виходом у відставку (а.с.7).

З січня 2007 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання як суддя у відставці.

На момент виходу у відставку стаж роботи позивача на посаді судді склав 27 років 9 місяців. Розмір щомісячного довічного грошового утримання становив 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

18 лютого 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Управління із заявою про перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці в зв'язку із збільшенням заробітної плати працюючого судді з 1 грудня 2013 року відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивачем до заяви додано довідку Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області від 5 грудня 2013 року № 08-23/1600 про заробітну плату працюючого на відповідній посаді судді, яка враховується при призначенні (перерахунку) довічного грошового утриманні судді у відставці згідно статті 129 «Про судоустрій і статус суддів». Згідно вказаної довідки розмір заробітної плати складає 19488 грн.

Відповідачем у задоволенні заяви позивача відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з наступних мотивів з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI). Так, відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 вказаного Закону незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частина шоста статті 47 цього Закону).

1 січня 2012 року введено в дію статтю 129 Закону № 2453-VІ, якою по-новому врегульовані питання, пов'язані із суддівською винагородою, та запроваджено поетапне збільшення посадових окладів суддів.

Частиною першою статті 129 Закону № 2453-VІ визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розділом Х Закону № 2453-VІ визначено статус судді у відставці. Зокрема, передбачено, що судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання (частина перша статті 138 Закону № 2453-VІ).

Відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 1 жовтня 2011 року набрали чинності зміни до вищезазначеної статті, внесені Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Частиною п'ятою цієї ж статті визначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 3668-VI визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення відновили дію частини третя та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VI в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 3668-VI.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом № 3668-VI змінено визначений Законом № 2453-VI порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено: «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VI: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

Враховуючи викладене, позивачу має бути проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді без обмеження довічного грошового утримання позивача максимальним розміром з 1 грудня 2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 березня 2015 року №21-429а14 та № 21-371а14, від 24 березня 2015 року №21-584а14.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Красноармійському районі Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.