Ухвала суду № 56768886, 24.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року Справа № 876/620/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.12.2015 року у справі за позовом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2015 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (далі - Управління соцполітики, Позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Відповідач) про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, в розмірі 38819,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач подала неповну інформацію про наявність у власності свого чоловіка ще одного транспортного засобу. Вказана обставина, на думку Позивача, є підставою припинення виплати соціальної допомоги та стягнення надміру виплачених коштів.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.12.2015 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що у судовому засіданні на підставі досліджених судом доказів спростовано твердження позивача про те, що відповідач умисно подав недостовірні відомості про наявність зазначеного транспортного засобу. Крім цього, суд зазначив, що неподання таких відомостей не вплинуло та не могло вплинути на право позивача на соціальну допомогу та визначення її розміру, оскільки на вихованні та утриманні ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей, одна з яких є інвалідом.

Постанову суду першої інстанції оскаржило Управління соцполітики, подавши на неї апеляційну скаргу. Позивач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог. Як обґрунтування апеляційної скарги посилається на аргументи, вказані в позовній заяві.

Сторони, будучи поінформованими про час та місце розгляду справи, уповноважених представників не забезпечили та надіслали клопотання про відкладення розгляду справи. Колегією суддів в задоволенні такого клопотання відмовлено, справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та провадження у справі закрити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 березня 2014 року та 17 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради із письмовими заявами про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації, субсидії та пільг, як малозабезпеченій сім'ї. Згідно з цими заявами, Відповідачу була призначена державна соціальна допомога малозабезпеченій сім'ї з 01.03.2014 року по 28.02.2015 року, що в сумі становить 38819,84 грн.

В результаті проведеної перевірки відділом соціальних інспекторів Управління соцполітики було встановлено, що ОСОБА_1 подала неповну інформацію про наявність у володінні свого чоловіка ОСОБА_2 ще одного транспортного засобу, а саме автомобіля марки «MITSUBISHI L200», 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Як вбачається з поданих 02 квітня 2014 року та 17 жовтня 2014 року декларацій про доходи та майновий стан, ОСОБА_1 не вказала відомостей про те, що у власності її сім'ї є зазначений автомобіль.

На вихованні та утриманні відповідача перебуває троє неповнолітніх дітей: дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є інвалідом, та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

Також, будучи допитаним в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2, чоловік Позивача, пояснив, що автомобіль марки «MITSUBISHI L200», 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 не перебував у володінні сім'ї ОСОБА_2, оскільки постійно використовувався працівниками фірми, де працював свідок, на підставі довіреності від 22.06.2010 року, а тому Відповідач не могла знати про те, що даний транспортний засіб перебуває у власності її сім'ї.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права, проте порушив норми процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси порушено, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч.4 ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

На підставі аналізу пунктів 1-4 ч.4 ст.50 КАС України, колегія суддів приходить до переконання, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.09.2015р. у справі №811/3781/14, яка з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

При цьому, у вказаному рішенні колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначено: «Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки».

Водночас, відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Аналіз норм чинного законодавства та матеріалів справи дає можливість колегії суддів прийти до переконання, що у випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_1, а відтак такий спір є не публічно-правовим, а приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Спір у справі, що розглядається, не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не підпадають під дію ч. 4 ст. 50 КАС України, що є наслідком скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.

Колегія суддів в силу приписів ч.2 ст.157 КАС України роз'яснює позивачу, що даний спір належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 41, 157, 195, 197, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.12.2015 року у справі № 607/127895/15-а скасувати та провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська