Рішення № 56768440, 15.03.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 689/2359/15-ц

Провадження № 22-ц/792/325/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Грох Л.М.,

суддів: Костенка А.М., Гринчука Р.С.,

секретар Гриньова А.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл спільного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги,

в с т а н о в и л а :

В липні 2015 року ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, вказувала, що з 14.04.1983 року по 25.04.2014 року перебувала у шлюбі з відповідачем. За час перебування у шлюбі вони придбали причіп до легкового автомобіля НОМЕР_1 вартістю 5800 грн., 35 багатокорпусних вуликів з бджолосім'ями на суму 35000 грн., автомобіль ВАЗ-21063 1988 року випуску, н/з НОМЕР_2 вартістю 25000 грн. та автомобіль ГАЗ-53 1979 року випуску, н/з НОМЕР_3 вартістю 15000 грн., - всього майна на суму 81300 грн. Пояснила, що хворіє на цукровий діабет, в зв'язку з алергією не може здійснювати догляд за пасікою, відповідач не допускає її до користування спільним майном, яке знаходиться за його місцем проживання. Фактично транспортом користується відповідач, так як здійснює догляд пасіки. Оскільки автомобіль ВАЗ-21063 сторони фактично купили у його власника ОСОБА_3 в 2008 році шляхом видачі на обох з подружжя довіреності на право володіння, користування та розпорядження цим автомобілем строком на 50 років, просила визнати його спільною сумісною власністю подружжя.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 56673 грн., виділивши у натурі відповідачу все спільне майно. Також просила стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.12.2015 року позов задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ-21063, 1988 року випуску, кузов № НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 22840 грн., зареєстрований 31.05.1998 року за ОСОБА_3 по техпаспорту НОМЕР_7.

Виділено у власність ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ-21063, 1988 року випуску, кузов № НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_2, вартістю 22840 грн.; причіп легковий марки АМС-500 «Старконь», ідентифікаційний номер (УГМ) НОМЕР_8, реєстраційний номер НОМЕР_5 вартістю 4787 грн., всього майна на суму 27 627 грн.

Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ-53, 1979 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 18820 грн.; пасіку у кількості 35 (тридцять п'ять) вуликів з 34 бджолосім'ями загальною вартістю 66899 грн., а всього майна на суму 85 719 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за перебільшуючу частку у виділеному йому в натурі майні в сумі 29 046 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким залишити автомобіль ГАЗ -53 у спільній частковій власності, виділити йому причіп АМС-500, розділити вулики із бджолосім'ями між ним та позивачкою без сплати компенсації на користь останньої. На його думку, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що автомобіль ВАЗ-21063 є спільним майном подружжя, при цьому було вирішено питання про права і обов'язки особи, не залученої до участі у справі - власника автомобіля ВАЗ-21063 ОСОБА_3, його право власності на автомобіль ніким не оспорювалось. Розписка про отримання коштів за автомобіль не свідчить про придбання автомобіля сторонами у власність. Довіреність скасована власником ще до розгляду справи, тому відсутні підстави для поділу автомобіля ВАЗ 21063. Не врахувавши, що підлягає поділу лише наявне майно, суд поділив автомобіль ГАЗ-53, який був проданий ще у 2000 році. Окрім цього, судом не було надано оцінки заяві відповідача про застосування строків позовної давності щодо поділу автомобіля ГАЗ-53. Судом не враховано позицію відповідача, який просив поділити вулики з бджолосім'ями в рахунок зрівняння їхніх часток у майні і не погоджувався сплачувати грошову компенсацію позивачу. Також судом першої помилково на відповідача покладено усі судові витрати, а не пропорційно задоволеним вимогам.

В засіданні апеляційного суду відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Позивач та її представник просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ч.1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим оспорюване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до кола спільно нажитого майна входить причіп до легкового автомобіля НОМЕР_6, автомобіль ГАЗ-53, 1979 року випуску, н/з НОМЕР_3, пасіка (35 вуликів з 34 бджолосім'ями), а також автомобіль ВАЗ-21063, 1988 року випуску, н/з НОМЕР_2.

Проте з цими висновками в частині автомобіля ВАЗ-21063 не можна погодитися.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69, СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 14.04.1983 року по 25.04.2014 року.

Автомобіль ВАЗ-21063 1988 року випуску, н/з НОМЕР_2 відповідно до техпаспорта НОМЕР_7 31.05.1998 року зареєстрований за ОСОБА_3

10.11.2008 року ОСОБА_3 видав довіреність на право володіння, користування та розпорядження цим автомобілем на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Дію цієї довіреності за його заявою припинено 30.07.2014 року (а.с.42-43).

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

За змістом цих нормативно-правових актів продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, і суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт.

За цих обставин висновок суду першої інстанції з посиланням на ст. 328 ЦК України про набуття права власності сторонами на автомобіль ВАЗ-21063 1988 року випуску, н/з НОМЕР_2 не ґрунтується на нормах матеріального права і суперечить обставинам справи, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас суд першої інстанції встановив і вірно виходив з того, що у період шлюбу за спільні кошти подружжя сторони набули у власність причіп до легкового автомобіля НОМЕР_6 та автомобіль ГАЗ-53, 1979 року випуску, н/з НОМЕР_3, що підтверджується матеріалами справи.

Так, встановлено, що на час розгляду справи за даними центру ДАІ 6807 м. Шепетівка автомобіль ГАЗ-53, 1979 року випуску, н/з НОМЕР_3 значиться зареєстрованим за ОСОБА_2 з 14.05.1991 року. Цей факт спростовує твердження відповідача про продаж цього автомобіля.

Згідно з пунктом 30 Постанови Пленуму Верховного суду України № 21 грудня 2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив

його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відтак за відсутності спірного автомобіля, що не заперечують сторони, і недоведеності відповідачем факту відчуження його в інтересах сім'ї, колегія суддів визнає це майно прихованим відповідачем, і таким, що підлягає врахуванню при поділі.

Посилання апелянта про застосування строків позовної давності щодо поділу автомобіля ГАЗ 53 є безпідставними, зважаючи на зміст ст. 72 СК України, за якою позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, а до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо поділу пасіки, колегія суддів приймає до уваги таке.

Позивач ствердила, що 35 вуликів з 34 бджолосім'ями із наявних у садибі є їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 3236/15-26 від 01.12.2015 року на території садиби ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 знаходиться 44 вулики з бджолосім'ями. Відповідач надав на дослідження лише 5 вуликів, з яких 2 вулики з бджолосім'ями були на 8 рамок (ринкова вартість - 2167 грн. кожний), 2 вулики - на 6 рамок (ринкова вартість - 1741 грн.), 1 - без бджолосім'ї (порожній, ринковою вартістю 463 грн.). При цьому відповідач ухилився від експертного дослідження решти вуликів з посиланням на те, що вони йому не належать.

Водночас сторони підтвердили, що житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка в АДРЕСА_1 належить їм на праві спільної часткової власності - по ? частині кожному.

Презюмується, що все майно та речі, які знаходяться на території садиби, належать власнику садиби.

Відповідно до ст. 15 Закону України „Про бджільництво" фізичні та юридичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил. Розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою.

Позивач ствердила, що не давала згоди на розміщення пасіки інших осіб на їхній земельній ділянці. Письмових договорів сторін на зберігання вуликів з іншими особами матеріали справи не містять.

На стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження належності решти вуликів (крім 5-ти) у його садибі іншим особам.

З врахуванням цих обставин не приймаються до уваги подані відповідачем до апеляційного суду паспорти пасік ОСОБА_4 та ОСОБА_5, датовані 25.06.2013 року, за якими їхні пасіки розміщені в АДРЕСА_1, як доказ належності їм решти вуликів у садибі ОСОБА_2.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не вступали у вказану справу з самостійними вимогами щодо предмета спору (пасіки), не оспорювали рішення Шепетівського міськрайонного суду в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя 35-ти вуликів з бджолосім'ями та поділу їх між сторонами., що також свідчить про відсутність їхнього інтересу в цій справі та викликає сумнів у достовірності наданих доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З врахуванням наведеного, виходячи з ч.1 ст. 146 ЦПК України, суд першої інстанції правильно вважав встановленою ту обставину, на яку посилалася позивач, - що у спільній власності подружжя перебуває пасіка з 35 вуликів з 34 бджолосім'ями.

Проте висновок суду про те, що 17 вуликів мають по 8 рамок і стільки ж вуликів - на 6 рамок, не ґрунтується на доказах і є припущенням.

Позивач ствердила, що з 35 вуликів 10 вуликів з бджолосім'ями мають по 6 рамок, 24 вулики з бджолосім'ями - на 8 рамок і 1 вулик - порожній, відтак на підставі ч.1 ст. 146 ЦПК України суд визнає цю обставину встановленою.

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи № 271/15 від 04.11.2015 року ринкова вартість причепа АМС 500, н/з НОМЕР_5 складає 4787 грн., автомобіля ГАЗ-53, 1979 року випуску, н/з НОМЕР_3 - 18820 грн. За даними висновку судової товарознавчої експертизи № 3236/15-26 від 01.12.2015 року вартість пасіки з 35 вуликів з 34 бджолосім'ями складає 66899 грн. (10 вуликів х 1741 грн. = 17410 грн., 24 вулики х 2167 грн.=52008 грн.; 1 вулик (порожній) вартістю 463 грн.).

Отже, загальна вартість спільного сумісного майна сторін складає 93488 грн.

За змістом ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно із ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, частки сторін в майні складають по ?, тобто, вартість частки позивача та відповідача у майні становить 46744 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присуджуючи відповідачу пасіку та стягуючи з нього на користь позивачки компенсацію вартості майна, суд першої інстанції не врахував вимоги ч.ч.1-2 ст. 71 СК України, а також, що згідно ст. 183 ЦК України ця річ є подільною, оскільки її можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відтак наявне майно підлягає поділу між сторонами в натурі з якомога меншим відступленням від ідеальних часток сторін у майні.

Тому з врахуванням позиції сторін ОСОБА_1 слід виділити у власність автопричіп АМС-500 вартістю 4787 грн., 9 вуликів на 6 рамок з бджолосім'ями вартістю 15669 грн. та 12 вуликів на 8 рамок з бджолосім'ями вартістю 26004 грн., - всього майна на суму 46460 грн.

ОСОБА_2 слід виділити у власність автомобіль ГАЗ-53 вартістю 18820 грн.; 12 вуликів на 8 рамок з бджолосім'ями вартістю 26004 грн., 1 вулик на 6 рамок з бджолосім'єю вартістю 1741 грн., 1 порожній вулик вартістю 463 грн., - всього майна на суму 47028 грн.

При цьому різниця у вартості виділеного сторонам майна проти вартості ідеальних часток складатиме лише 284 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України підлягають перерозподілу і судові витрати у справі, що сплачені позивачем і склали 3802,50 грн. (406,50 грн. судового збору і 3396 грн. за проведення судових експертиз). Виходячи з суті позову сторони мають нести витрати порівну (по 1901,25 грн.). Проте, оскільки позивач просила стягнути вартість майна на суму 56673 грн., і позов задоволено частково, то і судові витрати підлягають стягненню з відповідача на її користь пропорційно задоволеним вимогам - на 82,48 % (1901,25 грн. х 82,48 %), - в сумі 1568,15 грн.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Виділити у власність ОСОБА_1 причіп легковий марки АМС-500 «Старконь», ідентифікаційний номер (УГМ) НОМЕР_8, реєстраційний номер НОМЕР_5 вартістю 4787 грн., 9 вуликів на 6 рамок з бджолосім'ями вартістю 15669 грн. та 12 вуликів на 8 рамок з бджолосім'ями вартістю 26004 грн., що знаходяться в АДРЕСА_1, - всього майна на суму 46460 грн.

Виділити у власність ОСОБА_2 автомобіль ГАЗ-53, 1979 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 18820 грн.; 12 вуликів на 8 рамок з бджолосім'ями вартістю 26004 грн., 1 вулик на 6 рамок з бджолосім'єю вартістю 1741 грн., 1 порожній вулик вартістю 463 грн., що знаходяться в АДРЕСА_1, - всього майна на суму 47028 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 284 грн. компенсації.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1568,15 грн. понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду Л.М.Грох

.

______________

Головуючий у першій інстанції: Босюк В.А. Провадження № 22-ц/792/325/16

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 2