Ухвала суду № 56765336, 24.03.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/1746/13-к

Провадження 1-о/333/11/15

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2016 р. м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Боровікової А.І., при секретарі Сєроштановій Д.С., за участі прокурора Кравець С.Ю., потерпілого ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_3, його захисника - адвоката Железняк В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3 за нововиявленими обставинами, -

В С Т А Н О В И В:

23.11.2015 року потерпілий ОСОБА_1 звернувся до суду с заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3, засудженого за ст. 128 КК України, посилаючись на те, що під час судового розгляду вказаного кримінального провадження суду не були відомі певні обставини злочину, що суттєво вплинуло на кваліфікацію дій ОСОБА_3 та, як наслідок, на ступінь суворості застосованих до останнього виду та міри покарання.

Так потерпілий зазначив, що дії ОСОБА_3 органами досудового розслідування та судом були кваліфіковані як необережне тяжке тілесне ушкодження. Механізм заподіяння тілесних ушкоджень був встановлений лише на підставі показань обвинуваченого, оскільки ОСОБА_5 (єдиний свідок виниклого конфлікту та бійки) момент нанесення удару не бачив. ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що він вдарив потерпілого ногою у плече, від якого ОСОБА_1 впав та вдарився головою об асфальт. Саме ці показання суд поклав в основу свого рішення, що і стало підставою для кваліфікації дій ОСОБА_3 за ст.128 КК України.

Внаслідок тяжкої травми, яка потягла за собою кому, декілька операцій на головному мозку, тривалого порушення мозкової діяльності та речової функції, потерпілий не міг надати у суді показання щодо дійсних обставин скоєного злочину. На цей час внаслідок реабілітаційних медичних заходів мозкова діяльність та стан речової функції у ОСОБА_1 відновлені до того ступеню, який надає можливість надати показання суду щодо обставин скоєного злочину. Показання ОСОБА_3 в частині механізму заподіяння тілесних ушкоджень, а саме, удару у плече, не відповідає дійсності. Засуджений наніс удар ногою у голову потерпілому, тому ОСОБА_1 вважає, що тяжкі тілесні ушкодження йому були заподіяні саме від цього удару у голову, а тому, з урахуванням обставин нанесення удару та наслідків, дії ОСОБА_3 необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України.

Дослідити інші докази, а саме показання потерпілого, які не були відомі суду під час винесення рішення, перевірити достовірність та належність показань засудженого ОСОБА_3 із застосуванням спеціальних знань експертів, усунути протиріччя в них, на думку потерпілого, можливо лише під час здійснення судового розгляду у кримінальному провадженні за нововиявленими обставинами. Тому, ОСОБА_1 просить суд задовольнити його заяву та відкрити кримінальне провадження за нововиявленими обставинами.

У судовому засіданні ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 підтримали заяву про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3 та просили суд її задовольнити, пославшись на обставини, викладені у зазначеній заяві.

Прокурор заперечував проти задоволення заяви, зазначивши, що відомості, повідомлені ОСОБА_1 у своїй заяві не є нововиявленими обставинами у розумінні ч.2 ст.459 КПК України. Крім того, потерпілий хоча і погано себе відчував, але все ж таки був допитаний під час судового розгляду та, на його думку, мав можливість особисто або через свого представника пояснити обставини скоєння ОСОБА_3 злочину та показати механізм заподіяння тілесних ушкоджень.

Засуджений та його захисник Железняк В.К. також заперечували проти задоволення заяви потерпілого, пояснивши, що жодна з обставин, зазначена у ч.2 ст.459 КПК України, не вказана у заяві ОСОБА_1 Факти, викладені потерпілим, вже були предметом дослідження судом, постановивши вирок та судом апеляційної інстанції. Крім того, захисник вважає, що потерпілим взагалі було пропущено строк подачі заяви про перегляд судового рішення, просив суд відмовити у задоволенні заяви.

Вислухавши пояснення потерпілого та його представника, думку прокурора, засудженого та його захисника, дослідивши додатки до заяви потерпілого, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_3, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року ОСОБА_3 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ст.128 КК України за наступних обставин:

02 листопада 2012, приблизно о 22 год. 00 хв., ОСОБА_3, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля супермаркету "Сільпо", розташованого по вул. Ситова, 4 в м. Запоріжжя, в ході спільного розпивання спиртних напоїв, діючи на ґрунті раптово виниклого конфлікту з потерпілим ОСОБА_1, який виражався в словесній перестрілці нецензурною лайкою між ними. Далі конфлікт переріс у бійку, в процесі якої ОСОБА_6 і ОСОБА_1 наносили один одному удари руками по різних частинах тіла. В ході бійки ОСОБА_6 зістрибнув на бетонний парапет, висотою приблизно 1 м, потерпілий ОСОБА_1 в цей час залишався на асфальті біля парапету. У цей момент ОСОБА_6, стоячи на бетонному парапеті завдав потерпілому, який в цей час стояв на асфальті біля парапету, один удар підйомом стопи своєї правої ноги в праве плече. Від отриманого удару ОСОБА_1 впав на спину і вдарився головою об асфальт і знепритомнів. Згідно висновку експерта №54 від 23.01.2013 року, отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому склепіння черепу з переходом на його основу праворуч забій головного мозку важкого ступеня, з утворенням епідуральної гематоми праворуч, субдуральної гематоми зліва, з крововиливом під м'які оболонки головного мозку, з розвитком набряку речовини головного мозку, зі зміщенням серединних структур головного мозку, забій м'яких тканин, садна голови, обличчя, припухлість м'яких тканин в області підборіддя, на тлі явищ мозкової коми, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07.10.2013 року апеляційна скарга представника потерпілого була частково задоволена, вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3 в частині цивільного позову змінено та на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 стягнуто 60 000 грн. моральної шкоди.

За приписами ч.2 ст. 459 КПК України, нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Аналіз змісту заяви потерпілого свідчить, що останній посилається на єдину нововиявлену, на його думку, обставину - це здійснення ОСОБА_3 удару ногою не у плече, як зазначеного у рішенні суду, а у голову ОСОБА_1 Відповідно, наслідком цього удару стали тілесні ушкодження, які експертами були кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Цю обставину суд не врахував, так як засуджений повідомив інший механізм заподіяння тілесних ушкоджень, а потерпілий через свій тяжкий стан здоров'я фізично не міг це зробити під час судового розгляду. На думку ОСОБА_1 факт нанесення йому удару у голову є підставою для зміни кваліфікації дій ОСОБА_3 зі ст.128 КК України на ч.1 ст.121 КК України.

Разом із тим, в матеріалах кримінального провадження мається заява, підписана ОСОБА_1 від 20.05.2013 року (т.1 а.с.233), в якій останній дає пояснення щодо обставин скоєння відносно нього злочину та стверджує, що удар йому ОСОБА_3 наніс саме ногою в голову. Цю заяву у судовому засіданні було передано представником потерпілого - ОСОБА_7 06.06.2013 року. Посилаючись на вказану заяву та пояснення громадян ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, представник потерпілого ОСОБА_7 06.06.2013 року заявляв клопотання щодо допиту у якості свідків вказаних осіб (т.2 а.с. 7). Таким чином, на час судового розгляду представник потерпілого був обізнаний про протиріччя у механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому зі слів останнього.

Відповідно до вимог ст.58 КПК України представник потерпілого міг активно представляти інтереси ОСОБА_1 як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду: подавати докази; оскаржувати рішення слідчого (щодо перекваліфікації дій обвинуваченого), брати участь у безпосередній перевірці доказів тощо. Проте, представник потерпілого у суді першої інстанції лише обмежився своєю незгодою з кваліфікацією дій ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 також зазначив про свою та потерпілого незгоду з кваліфікацією діяння ОСОБА_3 за ст.128 КК України і вказав, що обвинувачений, спричиняючи удар ногою в область життєво важливого органу потерпілого (голови), повинен був передбачити можливість настання тяжких наслідків, і бажав їх настання, що також підтверджується про обізнаність ОСОБА_7 про пояснення ОСОБА_1 щодо удару обвинуваченого.

Крім того, згідно журналу судового засідання від 18.06.2013 року та відповідного аудіозапису зазначеного судового засідання (т.2 а.с.12-15), суд намагався допитати у судовому засіданні потерпілого та встановити обставини скоєного злочину. На аудіозапису від зазначеної дати (4:13) суддя задала потерпілому конкретне питання щодо нанесення йому удару. Останній, не маючи можливості сказати, показував на собі область удару.

Вказані факти свідчать про те, що обставина, зазначена у заяві ОСОБА_1 (удар ОСОБА_3 ногою в голову потерпілого) не є нововиявленою обставиною у розумінні ч.2 ст.459 КПК України, оскільки обставини, які наводяться як підстава для поновлення кримінального провадження, повинні бути абсолютно новими, раніше невідомими органам досудового розслідування і суду, такими, що у матеріалах справи не висвітлені і потребують окремого розслідування. Наведена заявником обставина була відома як суду, так і представнику потерпілого, який брав участь в судових засіданнях і вона не доводить неправильність вироку суду, про перегляд якого просить ОСОБА_1, та безпосередньо не впливає на висновок суду, який зроблений з урахуванням усіх досліджених у судовому засіданні доказів.

Доводи, викладені потерпілим у заяві про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами, за своїм змістом зводяться до доводів, які викладені в апеляційній скарзі представником потерпілого про перекваліфікацію дій ОСОБА_3 з ст.128 КК України на ч.1 ст.121 КК України, які були вже предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Колегія судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в своїй ухвалі погодилась з кваліфікацію судом першої інстанції дій обвинуваченого, вказавши, що за висновками судово-медичної експертизи черепно-мозкова травма могла бути спричинена у тому числі при ударі о тупий предмет, яким є також і асфальтне покриття.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною законодавства України, не гарантує право на поновлення розгляду справи, в якій винесено остаточне рішення.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні (ст.17 Закону України «Про виконання рішень за застосування практики Європейського Суду з прав людини») у справах «Рябих проти Росії» від 24.07.2003 року та «Науменко проти України» від 09.11.2004 року зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантовано ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположень свобод, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає у тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи.

Відповідно до ст. 467 КПК України суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку, що заява потерпілого ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст.128 КК України, не підлягає задоволенню, оскільки заявником не було наведено обставин, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції при постановленні вироку, та які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість зазначеного вироку, тобто таких, які можуть бути визнані нововиявленими. Доводи потерпілого про можливість перекваліфікації дій ОСОБА_3 були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 395, 459-467 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву потерпілого ОСОБА_1 про перегляд вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2013 року відносно ОСОБА_3 за нововиявленими обставинами - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя А.І. Боровікова