Рішення № 56763080, 21.03.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5965/15-ц

пр. № 2/759/227/16

21 березня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Кириленко Т.В.

при секретарі Євфіменко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, суд,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 109 997,53доларів США, 47 981,76грн. та судові витрати по справі, посилаючись на те, що 4.07.2005р. між Акціонерним Банком «Банк регіонального розвитку» та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого відповідачу надано кредит в розмірі 68 389 доларів США строком до 3.07.2015р. зі сплатою 13% річних за користування кредитом.

Додатковими угодами № 1 від 21.02.2006р., № 2 від 19.06.2007р., № 3 від 15.11.2007р., № 4 від 30.05.2008р., № 5 від 29.10.2008р., № 6 від 24.11.2010р., № 7 від 20.09.2011р., № 8 від 15.11.2012р. був збільшений розмір ліміту кредитної лінії до 110 доларів США та змінювався розмір відсотків.

Після підписання додаткових угод до кредитного договору відповідачем на підставі його заяв було отримано кредитні кошти.

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався погашати кредит протягом всього строку дії договору шляхом сплати щомісячних платежів, однак свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, з листопада 2013р. кредит не повертає та відсотки не сплачує, внаслідок чого станом на 14.11.2013р. виникла заборгованість по кредиту в розмірі 50 809,29 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі 3 163,78 доларів США, прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 19 797,20 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 32 179,10 грн. Також за порушення виконання зобов'язання позивач просить на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 3 104, 41доларів США, індекс інфляції за час прострочення виконання зобов'язання в розмірі 33 122,85доларів США, 3% річних за прострочення по сплаті комісії в розмірі 1354,16грн., індекс інфляції за час прострочення по сплаті комісії в розмірі 14 448,41грн.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на те, що дійсно 4.07.2005р. між відповідачем та АТ «Банк регіонального розвитку» був укладений кредитний договір, однак постановою Національного банку України від 2.12.2009р. № 713 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації банку, а тому з цього часу банк не мав права нараховувати відсотки в іноземній валюті. Щодо стягнення відсотків, нарахованих до 2.12.2009р., просить застосувати позовну давність та відмовити в позові. З цих же підстав представник відповідача просить відмовити у стягненні комісійної винагороди. Оскільки відповідач в порушення п.п. «а» п. 2.1. розділу 2 Договору про передання в управління непроданих активів не був повідомлений про передачу в управління його активу і дізнався про це лише через 17 місяців, вважає, що підстав для застосування ст. 625 ЦК України немає. Виходячи з того, що банком було порушено ряд законів стосовно нарахування відсотків та прийняття платежів у доларах США без наявної ліцензії, а також враховуючи той факт, що згідно договору № 002 «Про відступлення прав вимоги (цесії) за кредитним договором № 27/10-3991 від 4 липня 2005р. від 2.09.2015р. відступлення прав вимоги відбулось від банківської установи до суб?єкта господарювання, який не є банківською установою, вважає, що об?єктивним розміром вимоги до відповідача є 65 000грн. - сума, за яку і відбулося відступлення права вимоги.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 4.07.2005р. між Акціонерним Банком «Банк регіонального розвитку» та відповідачем був укладений кредитний договір № 27/10-3991, згідно якого відповідачу надано кредит в розмірі 68 389 доларів США строком до 3.07.2015р. зі сплатою 13% річних за користування кредитом /ас 7-9/.

Додатковими угодами № 1 від 21.02.2006р., № 2 від 19.06.2007р., № 3 від 15.11.2007р., № 4 від 30.05.2008р., № 5 від 29.10.2008р., № 6 від 24.11.2010р., № 7 від 20.09.2011р., № 8 від 15.11.2012р. був збільшений розмір ліміту кредитної лінії до 110 доларів США та змінювався розмір відсотків /ас 10-17/.

Факт надання та отримання кредиту підтверджується заявами на видачу готівки та ордерами і не спростовується представником відповідача /ас 23-41/.

Відповідно до умов договору та додаткових угод відповідач зобов'язався погашати кредит протягом всього строку дії договору шляхом сплати щомісячних платежів, однак свої зобов'язання виконав не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 14.11.2013р. виникла заборгованість по кредиту в розмірі 50 809,29 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі 3 163,78 доларів США, прострочена заборгованість по відсотках в розмірі 19 797,20 доларів США, заборгованість по комісії в розмірі 32 179,10 грн.

20.11.2013р. між Банком, ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним Банком України був укладений Договір про передавання в управління непроданих активів» /ас 43-49/.

2.09.2015р. між ТОВ «Агенція комплексного бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» був укладений договір № 002 про відступлення права вимоги /цесії/ за кредитним договором « 27/10-3991 від 4.07.2005р., згідно якого відповідно до ст. 512 ЦК України ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» прийняв вся права вимоги та став новим кредитором за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 /ас 95-99/.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушенная свого права або особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов?язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Як установлено судом, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 3 липня 2015р., сплачуючи заборгованість частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів, який постійно змінювався внаслідок укладення додаткових угод.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Позивачем не надано розрахунку заборгованості, з якого б вбачалося, коли саме відповідач почав порушувати умови кредитного договору щодо сплати щомісячних платежів, однак відповідачем подано клопотання про застосування позовної давності, а тому суд з метою встановлення строків виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів) приймає до уваги додаткові угоди, в яких сторони визначали строки та порядок погашення заборгованості по кредиту на по нарахованим відсоткам.

Так, згідно п. 2 додаткової угоди № 7 сторони домовились встановити графік погашення прострочених станом на 12.09.2011р. процентів по кредиту в розмірі 17 434,22 доларів США наступним чином: з жовтня 2011року по червень 2012р. по 1745доларів США, а в липні 2012р. - 1729,22 доларів США.

Оскільки відомостей щодо сплати прострочених процентів відповідного до вказаного графіку матеріали справи не містять та виходячи з того, що до суду з даним позовом позивач звернувся 15.04.2015р., з відповідача підлягають стягненню прострочені проценти в межах трирічного строку давності, а саме: за період з травня 2012р. по липень 2012р. в розмірі 5 219,22доларів США.

Виходячи з графіків зменшення ліміту кредитної лінії, встановлених додатковими угодами № 2 від 19.06.2007р. та № 3 від 15.11.2007р., суд вважає, що підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості по кредиту в розмірі 50809,29 доларів США немає.

Суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості по щомісячній комісії в розмірі 32 179,19грн. задоволенню не підлягає, оскільки відповідного розрахунку комісії з метою перевірки його відповідності умовам договору та періодичності нарахування позивач не надав.

Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки в порушення п.п. «а» п. 2.1. розділу 2 Договору про передання в управління непроданих активів ОСОБА_1, який згідно наданих квитанцій до листопада 2013р. сплачував банку грошові кошти на повернення кредитної заборгованості, не був повідомлений про передачу в управління його активу, а тому його вини в порушенні виконання грошового зобов'язання в період з листопада 2013р. по березень 2015р. - дати звернення до нього з грошовою вимогою, не вбачається /ас 51, 218-223/.

Крім того, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, тому норми ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Відповідно до кредитного договору зобов'язання ОСОБА_1 визначено в доларах США, а тому жодних підстав стягувати дану суму з урахуванням індексу інфляції немає.

Таким чином у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання по поверненню кредиту відповідачем з нього підлягає стягненню заборгованість по кредиту в розмірі 50809,29 доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 1 190 461, 66грн., заборгованість по простроченим відсоткам за період з травня 2012р. по липень 2012р. в розмірі 5 219,22доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 122 286,32грн., заборгованість по відсотках в розмірі 3 163,78доларів США, що в національній валюті згідно курсу НБУ становить 74 127,36грн., а всього підлягає стягненню 1 386 875, 34грн.

Відповідно до ст. 533 ЦК України заборгованість підлягає стягненню саме в національній валюті, оскільки позивач не є банківською установою і ліцензії на здійснення валютних операцій не має.

Посилання представника відповідача на те, що у зв'язку з порушенням банком законів стосовно нарахування відсотків та прийняття платежів у доларах США без наявної ліцензії, а також враховуючи той факт, що згідно договору № 002 «Про відступлення прав вимоги (цесії) за кредитним договором № 27/10-3991 від 4 липня 2005р. від 2.09.2015р. відступлення прав вимоги відбулось від банківської установи до суб'єкта господарювання, який не є банківською установою, об'єктивним розміром вимоги до відповідача є 65 000грн. суд вважає безпідставним, оскільки на час видачі кредиту у банку була наявна банківська ліцензія, що дозволяла здійснювати операції у іноземній валюті, а відповідно до ст. 514 ЦК України до позивача - ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» перейшли права первісного кредитора - АТ «Банк регіонального розвитку» в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто в обсязі кредитної заборгованості відповідача перед банком.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 252-267, 509-514, 525, 526, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «Гарант» заборгованість по кредиту в розмірі 1 190 461, 66грн., заборгованість по простроченим відсоткам в розмірі 122 286,32грн., заборгованість по відсоткам в розмірі 74 127,36грн., судові витрати в розмірі 3 654грн., а всього підлягає стягненню 1 390 529грн. 34коп.

В решті позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя