Ухвала суду № 56756967, 23.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

23 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3507/15

Категорія: 10.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року по справі за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся Центр зайнятості Суворовського району м. Одеси (далі - позивач, або ЦЗ Суворовського району м. Одеси) з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, або ОСОБА_2.) про стягнення коштів в розмірі 72429,23 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року заявлений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2004 року ОСОБА_2, код НОМЕР_1, був зареєстрований як фізична особа - підприємець.

В 2005 році ОСОБА_2 мав намір припинити підприємницьку діяльність для чого подав відповідну заяву до державного реєстратора, проте відповідачем не було завершено процедуру припинення підприємницької діяльності у встановлений чинним законодавством спосіб.

20.01.2009 року (а.с.14), 06.02.2012 року (а.с.15), 12.02.2015 року (а.с.16) відповідач звертався до ЦЗ Суворовського району м. Одеси із заявами про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в яких зазначив, що він не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсії не отримує.

За результатом розгляду поданих заяв, на підстав наказів № НТ090120 від 20.01.2009 року (а.с.11), № НТ120206 від 06.02.2012 року (а.с.12), № НТ120217 від 17.02.2014 року (а.с.13) ОСОБА_2 було надано статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

За період з 20.01.2009 року по 19.02.2010 року відповідачу було виплачено 16155,61 грн. (а.с.22), за період з 06.02.2012 року по 24.10.2012 року - 12282,41 грн. (а.с.23), за період з 12.02.2014 року по 30.12.2014 року - 43991,21 грн. (а.с.24).

У відповідності до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 60/62 від 13.02.2009 року, позивачем проведено перевірку та встановлено факт подання ОСОБА_2 недостовірних даних, що мали місце під час одержання ним допомоги по безробіттю, зокрема: під час отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_2 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

За результатами вказаної перевірки позивачем складено Акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 82 від 27.03.2015 року (а.с.21).

На підставі вказаного Акту розслідування, відповідно до п. 6.14 Порядку № 307 від 20.11.2000 року, ЦЗ Суворовського району м. Одеси 30.03.2015 року видано наказ № НТ150330 про повернення коштів в розмірі 72429,23 грн. (а.с.13).

30.03.2015 року ЦЗ Суворовського району м. Одеси було направлено лист-претензію на адресу відповідача за № 668/02/06 про необхідність повернення виплаченої йому допомоги по безробіттю в загальному розмірі 72429,23 грн. (а.с.26).

Дану претензію отримано відповідачем 30.04.2015 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27), проте відповідачем вказані кошти сплачено не було.

За встановлених судом першої інстанції обставин, останній прийшов до висновку, що ОСОБА_2 при неодноразовому зверненні до ЦЗ Суворовського району подав недостовірні відомості, на підставі яких прийнято рішення про надання йому статусу безробітного та виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття в загальному розмірі 72429,23 грн., а тому за відсутності факту повернення цих коштів відповідачем в добровільному порядку за претензією позивача вони підлягають стягненню з ОСОБА_2 в судовому порядку.

Вирішуючи дану справу в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду України у постанові від 22 вересня 2015 року у справі № 21-1884а15 дійшла висновку, що такий спір є не публічно-правовим, а є приватноправовим, і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Такий висновок Верховного Суду України ґрунтуються на наступному.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів Верховного Суду України дійшла висновку, що правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 5 частини четвертої статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

В випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю відповідача і, на думку колегії суддів Верховного Суду України, не підпадають під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 4 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведену позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 22 вересня 2015 року по справі № 21-1884а15, колегія суддів вважає, що в цій справі суд першої інстанцій не правильно застосував згадані норми процесуального права, у зв'язку з чим скаргу відповідача слід задовольнити частково, скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року по справі за позовом Центру зайнятості Суворовського району м. Одеси до ОСОБА_2 про стягнення коштів - скасувати.

Провадження у даній справі - закрити.

Роз'яснити право позивачеві на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець