Ухвала суду № 56754125, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2016 р. м. Київ К/800/26562/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Карука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» (що є правонаступником приватного акціонерного товариства «Кримський Титан»)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року

у справі № 826/17182/14

за позовом приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» (що є правонаступником приватного акціонерного товариства «Кримський Титан») (далі - позивач, ПрАТ«Юкрейніан Кемікал Продактс»)

до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС (далі - відповідач, Генічеська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ«Юкрейніан Кемікал Продактс» звернулось у листопаді 2014 року до суду з позовом до Генічеської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2012 року № 0000024010 та № 0000034010.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову повністю. Вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій необґрунтованими, такими що суперечать діючому законодавству.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АРК на належного відповідача Генічеську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС.

В ході апеляційного розгляду справи у відповідності до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України проведено заміну позивача приватного акціонерного товариства «Кримський Титан» на правонаступника приватне акціонерне товариство «Юкрейніан Кемікал Продактс».

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АРК) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «БВП Строитель-Плюс» та КП «Альянс» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 06.07.2012 року № 47/40-10/32785994, у якому встановлено порушення повивачем вимог: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) і пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що привело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 41 352,00 гривні та у свою чергу до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на 41 352,00 гривні.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.07.2012 року: № 0000034010, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми з податку на додану вартість у розмірі 41 352,00 гривні; № 0000024010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 41 352,00 гривні та застосовано штрафні санкції у розмірі 7557,00 гривень.

Судами встановлено, що висновки відповідача щодо визначення позивачеві податкових зобов'язань ґрунтуються на відсутності реальності господарських операцій з контрагентами ТОВ «БВП Строитель-Плюс» та КП «Альянс». Вказані висновки ґрунтуються на аналізі відомостей одержаних з актів перевірок вказаних підприємств.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржені судові рішення не відповідають вказаними положенням, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не надано оцінки наданим позивачем в обґрунтування своїх доводів доказам та не зазначено підстав їх відхилення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що позивачем не надано жодного доказу реального виконання спірних договорів. Крім того, суди погодилися з висновками відповідача про не підтвердженість позивачем податкового кредиту належними первинними документами, оскільки, як встановлено, у контрагентів позивача - БВП «Строитель Плюс» та КП «Альянс» угоди з їх контрагентами за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року є нікчемними згідно з ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України. У зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними в силу закону, тобто не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Також, суди зазначають, що відповідачем під час перевірки при співставленні звітних даних програмного продукту зданими декларації з податку на додану вартість і розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів було встановлено відхилення (завищення) податкового кредиту позивачем з податковими зобов'язаннями ТОВ «БВП Строитель-Плюс» на суму 8722,62 гривні та КП «Альянс» на загальну суму 32 628,80 гривень.

Проте такі доводи судів суперечать положеннями ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання судів на те, що, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, підлягає відхиленню, оскільки обставини реальності виконання договорів повинні встановлюватись судами під час розгляду спору на підставі дослідження належних та допустимих доказів, а не сторонами у справі, зокрема відповідачем.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.

Враховуючи положення статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та БВП «Строитель Плюс» і КП «Альянс».

Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням наявних в матеріалах справи відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, надходження товару, тощо.

Отже, з метою дослідження фактичного придбання послуг (товару) судам необхідно було аналізувати умови їх (його) поставки, досліджувати усі надані позивачем первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV, підстави, порядок, зміст, обсяг усіх придбаних послуг відповідно до умов договорів, мету придбання таких послуг, з'ясовувати, яким чином формувалася їх вартість, здійснювалося їх виконання.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Проте судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було належним чином повно та всебічно досліджено матеріали справи, а також не було надано належної правової оцінки доказам у сукупності та взаємозв'язку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного суду України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Стверджуючи про відсутність фактичного виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами суди першої та апеляційної інстанції посилаються на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача ТОВ «БВП Строитель-Плюс» та КП «Альянс».

Проте суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що вказані акти не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Також є необґрунтованими посилання судів на постанову слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012 року, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, яка була порушена відносно директора ТОВ «БВП Строитель-Плюс» та інших за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, оскільки в матеріалах справи дана постанова відсутня.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання можливості фактичного виконання спірних операцій на підставі належних доказів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За таких обставин, у зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу з Державного бюджету України 632,00 гривні судового збору за подачу касаційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 160, 167, 220-230 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» (що є правонаступником приватного акціонерного товариства «Кримський Титан») - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2015 року у справі № 826/17182/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Юкрейніан Кемікал Продактс» (що є правонаступником приватного акціонерного товариства «Кримський Титан») судові витрати у розмірі 632,00 гривні.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько