Ухвала суду № 56753927, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Київ К/800/51698/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгеніївни про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України (надалі - Реєстраційна служба), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької М.Є.(надалі - Реєстратор), в якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Реєстратора № 13406017 від 29 травня 2014 року про відмову у державній реєстрації права та їх обтяжень;

зобов'язати Реєстратора прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення №1 по №9 (загальна площа - 291,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17 А) за Товариством, видати позивачу відповідний витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Реєстраційною службою було надіслано заперечення на касаційну скаргу, в яких вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, встановленому пунктом 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як іпотекодержателем) та Споживчим товариством «ДІАМЕД» (як іпотекодавцем; надалі - СТ «ДІАМЕД») укладено договір іпотеки № 498-ДЗ12.

За вищенаведеним договором позивачем було звернено стягнення на предмет іпотеки (нежитлове приміщення №1 по №9 (групи приміщень №5) (в літ. «А»), загальна площа - 291,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17 А; надалі - нерухоме майно).

8 травня 2014 року Товариство звернулося до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

До заяви позивачем було додано наступні документи:

копія договору іпотеки, серія та номер164, виданий 22 березня 2006 року, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко В.М.;

копія договору, серія та номер 1, виданий 18 червня 2012 року, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко В.М.;

копія акту, виданого 18 квітня 20143 року, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколенко В.М.;

копія вимоги, серія та номер 1-2/14/1046, видана 21 березня 201' 4 року, видавник ПАТ «Прокредитбанк»;

копія р/повідомлення, видане 21 березня 2014 року, видавник ПАТ «Прокредитбанк»;

копія опису від 8 травня 2014 року;

копія статуту, виданого 13 листопада 2012 року, видавник ПАТ «Прокредитбанк»;

копія виписки, видана 28 грудня 2000 року, видавник - Державна реєстраційна служба України;

копія свідоцтва, видане 15 вересня 2009 року, видавник - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 29 травня 2014 року, 23 травня 2014 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відділом державної виконавчої служби Святошинського району управління юстиції у місті Києві накладено арешт на нерухоме майно, що належить іпотекодавцю (все нерухоме майно в межах 70082,12 грн.)

29 травня 2014 року Рішенням Реєстратора № 13406017 було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень за вказаною вище заявою.

Підставою для прийняття рішення стала наявність обтяження на реєстраційне майно - арешт щодо усього нерухомого майна, яке належить іпотекодавцю (СТ «Діамед»), що унеможливлює проведення державної реєстрації переходу права власності.

Не погоджуючись із даним рішенням, Товариство звернулось до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про правомірність дій та оскаржуваного рішення Реєстратора, оскільки позивачем подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно після державної реєстрації обтяжень.

Колегія суддів із даним висновком погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент прийняття оскаржуваного рішення Реєстратором відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулював Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (редакція від 9 травня 2014 року; надалі - Закон № 1952-IV).

Абзацом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявність обтяжень прав на нерухоме майно.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, на момент виникнення спірних відносин, визначав Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (надалі - Порядок № 868).

Пунктом 20 Порядку № 868 (надалі в редакції від 17 жовтня 2013 року, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 868, Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві № 43202999 від 23 травня 2014 року накладено арешт на все нерухоме майно СТ «Даімед» (в межах 70082,12 грн.) та оголошено заборону на його відчуження.

У свою чергу, оскаржуване рішення прийнято Реєстратором 29 травня 2014 року. Отже, хоча позивач і звернувся до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію 8 травня 2014 року, однак, в процесі розгляду поданих документів, Реєстратором було встановлено наявність обтяження на нерухоме майно.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відповідності оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, оскільки заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяження цього майна, в даному випадку - арешту, накладеному державним виконавцем.

Також необхідно зазначити, що відповідно до пункту 46 Порядку № 868 наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотеко держателем.

Однак, суд не приймає до уваги посилання Товариства на вищезазначений пункт Порядку № 868, оскільки в даному випадку заборона відчуження була встановлена не нотаріусом за договором іпотеки, а постановою державного виконавця. У свою чергу, накладення арешту на нерухоме майно є одним із видів обтяження, а не зареєстроване право чи вимога інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновків, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Черпіцька Л.Т.