Рішення № 56753529, 24.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №756/2410/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Кричина А.В.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/361/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарях - Синявському Д.В., Сімаченко А.О., Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 та апеляційною скаргою представника відповідача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Козаченко Юлії Сергіївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про незаконне звільнення, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про незаконне звільнення задоволено частково.

Визнано незаконним наказ №10-К від 22.01.2015 року Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про звільнення ОСОБА_3.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

Стягнуто з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року по 07.05.2015 року в розмірі 8405,40 грн., сума зазначена без урахування податку на доходи.

Стягнуто з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь держави судовий збір в розмірі 1461,60 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року по 07.05.2015 року в розмірі 8405,40 грн. змінити та стягнути з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року по 04.12.2015 року в розмірі 26374,66 грн., сума зазначена без урахування податку на доходи. Також просила змінити рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині стягнення заробітної плати за один місяць яке підлягає негайному виконанню, вказавши, що рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць-підлягає негайному виконанню».

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування усіх обставин, що мають значення для розгляду справи. Зазначає, що, задовольняючи частково позовні вимоги та, стягуючи з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року по 07.05.2015 року в розмірі 8405,40 грн., суд 1-ї інстанції виходив з того, що згідно довідки про доходи за період з 01.10.2014 року по 22.01.2015 року позивачу заробітна плата за листопад, грудень 2014 року, січень 2015 року не нараховувалася. Проте, судом 1-ї інстанції залишено поза увагою той факт, що виплата заробітної плати здійснюється не на підставі довідки про доходи. Первинним обліковим документом виплати заробітної плати є видатковий касовий ордер, а у випадку відповідача - платіжне доручення, яким перераховувалися кошти в банк на відкритий розрахунковий рахунок працівника. Крім того, вона не зверталась до суду з позовом про стягнення заробітної плати за листопад, грудень 2014 року, січень 2015 року. У зв'язку з чим, встановлюючи дані обставини справи, суд 1-ї інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є грубим порушенням вимог ст.11 ЦПК України. Також, зазначає, що, стягуючи з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу лише за період з 23.01.2015 року по 07.05.2015 року в розмірі 8405,40 грн., суд 1-ї інстанції грубо порушив вимоги ст.235 КЗпП України, якою чітко встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, в даному випадку- з моменту звільнення та до моменту винесення рішення, а не лише за визначений на розсуд суду певний період . Ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд 1-ї інстанції невірно застосував норму матеріального права - ст.367 КЗпП України, яка регламентує виплату заробітної плати, а не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Козаченко ЮліяСергіївна також, не погоджуючись зрішенням суду 1-ї інстанції, звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування усіх обставин, що мають значення для розгляду справи. Зазначає, що суд 1-ї інстанції прийшов до помилкового висновку про незаконність звільнення позивача з займаної нею посади, у зв'язку з порушенням відповідачем ст.149 КЗпП України, а саме: не отримання від порушника трудової дисципліни письмового пояснення, оскільки судом 1-ї інстанції залишено поза увагою ту обставину, що отримати пояснення у ОСОБА_3 було неможливо, та як остання постійно була відсутня на роботі в період з 01.11.2014 року до 22.01.2015 року без поважних причин. На неодноразові телефонні дзвінки завідувача кафедри з проханням прибути на робоче місце та пояснити свою відсутність на роботі позивач відмовлялася. Поряд з цим, в даний період часу позивач вела активну переписку з університетом, що підтверджує факт обізнаності ОСОБА_3 про те, що вона не з'являється на робочому місці без поважних причин, чим порушує трудову дисципліну. Дані обставини справи не заперечувалися ОСОБА_3 під час розгляду даної справи в суді. Також, зазначає, що позивачем не правильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки, в силу вимог закону, наказ про звільнення може бути визнано незаконним лише у випаду коли в ньому не вказана причина звільнення та/або у випадку неправильного формулювання причин звільнення. Наказ №10-К від 22.01.2015 року про звільнення ОСОБА_3 в повній мірі відповідає вимогам закону, а тому правові підстави для визнання його незаконним, відсутні. Крім того, поза увагою суду 1-ї інстанції залишився той факт, що посада, яку обіймала позивач, скорочена наказом від 22.10.2015 року, а тому виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, є неможливим.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 повністю підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі заперечувала, посилаючись на їх безпідставність.

Представники відповідача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Козаченко Юлія Сергіївна та ОСОБА_6 повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечували,посилаючись на їх необґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі Козаченко Юлії Сергіївни підлягають частковому задоволенню, з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що наказом Українського державного університету економіки і фінансів №171-к від 31.08.2006 року ОСОБА_3 прийнято на посаду доцента на 0,5 ставки кафедри обліку, аудиту і статистики за контрактом з 01.09.2006 року по 31.08.2007 року, з випробувальним терміном на один місяць.

Наказом відповідача №235-к від 31.08.2007 року ОСОБА_3 продовжено термін дії контракту на посаді доцента кафедри обліку, аудит і статистики на строк з 01.09.2007 року до проведення конкурсу.

Наказом Українського державного університету економіки і фінансів №803-к від 01.09.2008 року позивача переведено на посаду професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки.

22 жовтня 2014 року в.о. ректора Українського державного університету економіки і фінансів було видано наказ №679 про внесення змін до штатного розпису університету, на підставі якого з 16 жовтня 2014 року скорочено, зокрема, посаду (ставку) 0,5 професора 20 розряду, яку обіймала ОСОБА_3.

23.10.2014 року проректором з науково-педагогічної роботи ОСОБА_7, проректором з науково-педагогічної роботи економічних та соціальних питань ОСОБА_8, заступником начальника відділу кадрів ОСОБА_9 було складено акт про те, що професор кафедри економічної теорії ОСОБА_3 без поважних причин не прибула в зал засідань адміністративного корпусу для ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням посади, яку вона обіймає.

05.11.2014 року завідувачем кафедри економічної теорії ОСОБА_10, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_11, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_12 було складено акт про те, що професор кафедри економічної теорії ОСОБА_3 з невідомих причин була відсутня на засіданні кафедри 05.11.2014 року.

Завідувачем кафедри економічної теорії ОСОБА_10 на ім'я проректора з науково-педагогічної роботи ОСОБА_7 було складено доповідну записку про те, що з 30.10.2014 року професор кафедри економічної теорії ОСОБА_3 на роботу не з'являється з невідомих причин.

01.12.2014 року завідувачем кафедри економічної теорії ОСОБА_10, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_11, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_12 було складено акт про те, що професор кафедри економічної теорії ОСОБА_3 в період з 01.11 по 30.11.2014 року на роботу не з'являлась. Причини відсутності ОСОБА_3 на кафедрі невідомі.

11.12.2014 року, на підставі розпорядження в.о ректора Українського державного університету економіки і фінансів №96, було створено комісію по перевірці фактів порушення правил внутрішнього трудового розпорядку професором кафедри економічної теорії ОСОБА_3.

05.01.2015 року завідувачем кафедри економічної теорії ОСОБА_10, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_11, професором кафедри економічної теорії ОСОБА_12 було складено акт про те, що професор кафедри економічної теорії ОСОБА_3 в період з 01.12 по 31.12.2014 року на роботу не з'являлась. Причини відсутності ОСОБА_3 на кафедрі невідомі.

12.01.2014 року в.о ректора Українського державного університету економіки і фінансів було затверджено висновок, складений за результатами перевірки фактів порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії ОСОБА_3. Даним висновком встановлено, що з 01 листопада 2014 року ОСОБА_3 відсутня на роботі без поважних причин. Документів, які б підтверджували поважність її відсутності не надала. На неодноразові телефонні дзвінки завідувача кафедри економічної теорії ОСОБА_10 відповідала в грубій формі, при цьому пояснити причину своєї відсутності на робочому місці категорично відмовлялася. Факт відсутності ОСОБА_3 на робочому місці підтверджується табелями робочого часу.

22.01.2015 року в.о ректора Українського державного університету економіки і фінансів було видано наказ за №10-к про звільнення професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки ОСОБА_3 з займаної нею посади з 22.01.2015 року за прогул (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).

З даного наказу вбачається, що ОСОБА_3 ознайомилася з цим наказом під розписку 14.04.2015 року.

Не погоджуючись з наказом про звільнення за №10-к від 22.01.2015 року, 23.02.2015 року ОСОБА_3звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі та, з урахування уточненої позовної заяви, просила суд визнати наказ Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі № 10-К від 22.01.2015 року про звільнення незаконним; поновити її на 0,5 ставки професора кафедри економічної теорії Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі; стягнути з відповідача на її користь кошти за затримку видачі трудової книжки в розмірі 17559,45 грн.; стягнути з відповідача на її користь кошти за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 2834,04 грн.; стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2760,71 грн., кошти за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі з розрахунку на дату прийняття рішення та у відшкодування моральної шкоди в розмірі 17559,45 грн.; визнати акти щодо відсутності її на роботі за листопад і грудень 2014 року незаконними та скасувати їх; визнати висновок про результати перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії фінансово-економічного факультету УДУФМТ ОСОБА_3 від 12.01.2015 року незаконним та скасувати його.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та, визнаючи незаконним наказ №10-К від 22.01.2015 року Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про звільнення ОСОБА_3, поновлюючи ОСОБА_3 на роботі на посаді професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, стягуючи з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 23.01.2015 року по 07.05.2015 року в розмірі 8405,40 грн., сума зазначена без урахування податку на доходи, суд 1-ї інстанції посилався на те, що позивачка дійсно не виходила на роботу без поважної причини у період з 01.11.2014 року по дату звільнення 22.01.2015 року, тобто, здійснила прогул, чим вчинила порушення трудової дисципліни. Проте, при звільненні позивачки відповідачем було порушено вимоги ст.149 КЗпП України, так як не було отримано від неї, як порушника трудової дисципліни, письмового пояснення щодо причини неявки на роботу. Звільнення працівника з роботи з порушенням встановленого порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як встановлено положеннями ст.147 КЗпП України, прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено такі види дисциплінарного стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.43 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пп. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не виходила на роботу без поважної причини у період з 01.11.2014 року по дату звільнення 22.01.2015 року, тобто, здійснила прогул, чим вчинила порушення трудової дисципліни. Зазначене підтверджується поясненнями самої позивачки, що у вказаний період вона не з'являлась до університету, оскільки виконувала роботу згідно її плану в інших місцях. При цьому позивачкою не доведено, що вона здійснювала трудову діяльність в інших місцях та виконала Індивідуальний план, про своє місцеперебування у робочий час вона адміністрацію не повідомляла.

Крім того, зазначене підтверджується табелями обліку робочого часу працівників кафедри економічної теорії за листопад, грудень 2014, січень 2015 року, витягом з книги прибуття на роботу, актами щодо відсутності ОСОБА_3 на роботі в листопаді 2014 року від 01.12.2014 року та в грудні 2014 року від 05.01.2015 року, висновком за результатами перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії фінансово-економічного факультету ОСОБА_3.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року роз'яснюється, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи дотримані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем під час звільнення ОСОБА_3із займаної нею посади за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, було дотримано всіх вимог чинного трудового законодавства, а саме: зафіксовано факт прогулу в актах, в службових записках, в табелях робочого часу, у висновку, складеному за результатами перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії фінансово-економічного факультету ОСОБА_3, було ознайомлено позивача з наказом про звільнення під розписку. В Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі підстав для отримання письмової згоди виборного органу первинної профспілкової організації для звільнення позивача з займаної нею посади не було, оскільки ОСОБА_3 не була членом профспілкової організації Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, що підтверджується довідкою від 08.09.2015 року.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для поновлення ОСОБА_3на посаді професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлівідсутні, як і відсутні підстави для визнання незаконним наказу про звільнення за №10-к від 22.01.2015 року.

Необґрунтованими є висновки суду 1-ї інстанції про незаконність наказу про звільнення з тих підстав, що в порушенні вимог ст.149 КЗпП України відповідачем не було отримано у позивача письмового пояснення за фактом прогулу, оскільки сам по собі факт неотримання власником або уповноваженим ним органом таких пояснень, за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку, не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним. Будь-яких належних та допустимих доказів, з яких бивбачалися поважні причини, в розумінні чинного трудового законодавства (хвороба, нещасний випадок, відпустка, тощо), які б перешкоджали позивачу вийти на роботу в листопаді, грудні 2014 року, в січні 2015 року матеріали справи не містять.

Оскільки звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог закону, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 коштів за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі, розрахованих на дату прийняття рішення.

Безпідставними є вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 коштів за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 2834,04 грн. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2760,71 грн., з огляду на таке.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на підставі наказу в.о ректора Українського державного університету економіки і фінансів було видано наказ за №10-к від 22.01.2015 року про звільнення професора кафедри економічної теорії ОСОБА_3 заробітна плата останній не нараховувалося з 01 листопада 2014 року по день звільнення, у зв'язку з прогулом.

За період роботи з 01.09.2014 року по 01.11.2014 року ОСОБА_3 не використано щорічну основну відпустку 11 календарних днів, що в грошовому еквіваленті становить 951,23 грн. У листопаді 2014 року відповідачем було помилково нараховано та виплачено ОСОБА_3 аванс за листопад 2014 року в сумі 583 грн.

У зв'язку з чим, остаточна сума, яка підлягала сплаті відповідачем позивачу при звільненні становила 161,95 грн. (від суми компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 951,23 грн. було відмінусовано загальну суму відрахувань (помилково виплачений аванс за листопад, ЄСВ 6,1%, ПДФО, ФОП, військовий збір)). Дану грошову суму відповідачем було виплачено позивачу 23.01.2015 року, тобто, на наступний день після звільнення, оскільки в день звільнення ОСОБА_3 була відсутня на роботі. Зазначене підтверджується довідкою про доходи за період з 01.10.2014 року по 22.01.2015 року, розрахунком заробітної плати за дні відпустки, розрахунковим листком за січень 2015 року, реєстром перерахувань на особовий рахунок позивача за січень 2015 року.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 17559,45 грн., з огляду на таке.

Згідно вимог ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребували від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З урахуванням того, що позивач пов»язувала заподіяння їй моральної шкоди саме з незаконним звільненням за прогули та невиплатою заробітної плати протягом трьох місяці, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, колегія прийшла до висновку, що звільнення позивача є законним, а тому правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, немає.

Також, не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання незаконними та скасування актів щодо відсутності ОСОБА_3 на роботі за листопад і грудень 2014 року та висновку про результати перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії фінансово-економічного факультету УДУФМТ ОСОБА_3 від 12.01.2015 року, оскільки такі позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, позивач ОСОБА_3 ні суду 1-ї інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що акти про її відсутність на роботі за листопад і грудень 2014 року та висновок про результати перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку Університету професором кафедри економічної теорії фінансово-економічного факультету УДУФМТ ОСОБА_3 від 12.01.2015 року, складені з порушенням вимог чинного законодавства, що в них міститься недостовірна інформація, як і не надано доказів, з яких бивбачалися поважні причини, в розумінні чинного трудового законодавства (хвороба, нещасний випадок, відпустка, тощо), які б перешкоджали позивачу вийти на роботу в листопаді, грудні 2014 року.

Поряд з цим, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, колегія судді приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на її користь коштів за затримку видачі трудової книжки, з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.08.1993 року за №110, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

При цьому законодавець пов'язує виплату середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки саме з виконанням обов'язку власника чи уповноваженого ним органу по її видачі, а строк для звернення до суду з вимогами про його стягнення має обраховуватись з часу виконання останнім такого обов'язку.

Отже, з наведеного вбачається, що при вирішенні вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки підлягали з'ясуванню обставини пов'язані з тим, чи працював працівник у день звільнення, та, відповідно, коли у відповідача виник обов'язок: по видачі йому трудової книжки або ж направлення повідомлення про необхідність її отримання та чи виконаний такий останнім.

З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2015 року в.о ректора Українського державного університету економіки і фінансів було видано наказ за №10-к про звільнення професора кафедри економічної теорії на 0,5 ставки ОСОБА_3 з займаної нею посади з 22.01.2015 року за прогул (п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).

В день звільнення ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці, у зв'язку з чим, 22.01.2015 року Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі на її поштову адресу надіслав листа з проханням з'явитися до відділу кадрів університету для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

29 січня 2015 року ОСОБА_3 на адресу Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі було надіслано листа, яким повідомлено про неможливість з'явитися до університету через відсутність коштів, а тому просила надіслати документи поштою.

Даний лист Українським державним університетом економіки і фінансів було отримано 03.02.2015 року вх. №51.

05.02.2015 року Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі вдруге на поштову адресу позивача було надіслано листа, з проханням з'явитися до відділу кадрів університету для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

10 лютого 2015 року ОСОБА_3 на адресу Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі було надіслано листа, яким вдруге було повідомлено про неможливість з'явитися до університету через відсутність коштів, а тому просила надіслати трудову книжку та копію наказу про її звільнення поштою.

06 квітня 2015 року ОСОБА_3 на адресу Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі було втретє надіслано листа, з проханням надіслати трудову книжку та копію наказу про звільнення поштою.

Сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_3 ознайомилася з наказом про звільнення під розписку та отримала на руки трудову книжку 14.04.2015 року.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що в Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі обов'язок видати ОСОБА_3 трудову книжку, шляхом надіслання її на поштову адресу позивача, виник 04.02.2015 року, тобто з наступного дня після отримання письмової згоди позивача про надіслання їй трудової книжки поштою. Проте, відповідачем було повернуто трудову книжку позивачці лише 14.04.2015 року. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість надіслати поштою позивачу належним чином оформлену трудову книжку, відповідачем суду не надано.

Отже, затримка видачі Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі ОСОБА_3 трудової книжки складає 2 місяці 10 днів (з 04.02.2015 року по 14.04.2015 року), або 70 календарних днів.

За змістом ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

З матеріалів справи, а саме: з довідки про доходи та розрахунку заробітної плати ОСОБА_3 вбачається, що за останні 2 календарні місяці (листопад, грудень 2014 року), що передують місяцю звільнення, позивачу Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата, у зв'язку з прогулом.

У зв'язку з чим, під час проведення розрахунку середнього заробітку ОСОБА_3, колегія суддів розрахунок середньої заробітної плати позивача здійснює, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за вересень, жовтень 2014 року.

З довідки про доходи та розрахунку заробітної плати ОСОБА_3 вбачається, що середня заробітна плата позивача, сукупно з усіма доплатами і надбавками, за вересень, жовтень 2014 року становить 2627,57 грн., або 87,58 грн. за день.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 за затримку видачі трудової книжки на 2 місяці 10 днів (з 04.02.2015 року по 14.04.2015 року), або 70 календарних днів, необхідно стягнути 6130,60 грн. (2627,57 грн. середній заробіток х 2 місяці 10 днів (або 70 календарних днів)).

Необґрунтованими вважає, колегія суддів твердження позивача про те, що розрахунок середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки необхідно проводити з 01 листопада 2014 року по 14 квітня 2015 року, оскільки чинним законодавством України чітко встановлено, що роботодавець зобов'язаний видати працівнику трудову книжку в день звільнення, а у разі відсутності працівника на роботі у день звільнення, на першу вимогу працівника. В даному випадку, оскільки ОСОБА_3 було відсутня на робочому місці в день її звільнення 22.01.2015 року, то у відповідача обов'язок повернути позивачу трудову книжку, шляхом надіслання її на адресу позивача поштою, виник 04.02.2015 року, тобто з наступного дня після отримання письмової згоди позивача про надіслання їй трудової книжки поштою.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року постановлене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі та стягнення з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки в сумі 6130 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі про визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, про відшкодування моральної шкоди, визнання актів про відсутність на роботі незаконними, про визнання висновків про результати перевірки фактів порушення Правил внутрішнього розпорядку від 12.01.2015 року незаконним та про їх скасування, відмовити.

На підставі ст.88 з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі243,60 грн.

Керуючись п.4 ч.1 ст. 40, 116, 117, 147, 148, 149, 235, 237-1КЗпП України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та представника відповідача Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі КозаченкоЮлії Сергіївни задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (код ЄДРПОУ 35371662) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за затримку видачі трудової книжки в сумі 6130,60 грн., сума зазначена без урахування податку на доходи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі (код ЄДРПОУ 35371662) на користь держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: