Постанова № 56752933, 23.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2016 р. Справа № 911/4605/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя

ОСОБА_1, суддя Лакіза В.В.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_2 за довіреністю від 01.03.2016р. №5,

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Малка Транс в особі філії Конотопський молзавод, м. Конотоп (вх. №412С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 25.01.2016р. у справі № 911/4605/15

за позовом Селянського (фермерського) господарства Віталія, с. Чернеча Слобода,

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Малка Транс, м. Сквира,

про стягнення 1257794 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.01.2016р. у справі № 911/4605/15 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено; стягнуто з ТОВ Малка Транс в особі філії Конотопський молзавод на користь Селянського (фермерського) господарства Віталія 769712 грн. 14 коп. основного боргу, 182085 грн. 12 коп. пені, 12077 грн. 23 коп. 3% річних, 293920 грн. 02 коп. інфляційних втрат, 18866 грн. 92 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеним договором, на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також розмір процентів річних, пеню.

ТОВ Малка Транс в особі філії Конотопський мол завод з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 25.01.2016р. у справі № 911/4605/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що первинними документами для підтвердження поставки товару є оформлена накладна та довіреність-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою

Позивач надав клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи (вх. 2552 від 09.03.2016р.), зокрема і відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення господарського суду залишити без змін.

У судовому засіданні 23.03.2016р. представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник апелянта у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать повернуті поштові відправлення про вручення поштової кореспонденції на адресу відповідача (т. 2, а.с. 156-157).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.01.2014р. між Селянським (фермерським) господарством Віталія та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Малка Транс в особі філії Конотопський молзавод укладений договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 2-14.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець (позивач) зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві (відповідачу) сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з п. 2.1 договору, оплату за товар відповідач проводить по договірним цінам, що визначаються сторонами у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною договору; ціна на товар може змінюватись 2 (два) рази на місяць.

Відповідно до п. 2.5 договору, розрахунки за даним договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами.

Згідно з п. 3.1.4 договору, при передачі товару відповідачеві позивач зобов'язаний правильно оформити усі супровідні документи та видати їх у день передачі товару, а саме товарно-транспортну накладну, в якій також зазначаються висновки щодо показників лабораторного аналізу, а також податкову накладну (надається щомісячно, до п'ятого числа місяця наступного за звітним).

Пунктом 3.1.5 договору встановлено, що позивач повинне щомісяця проводити звірку з відповідачем по взаєморозрахунках за поставлений товар.

У пункті 3.2.1 договору зафіксовано обов`язок відповідача оплати товар в порядку та на умовах, визначеним цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, позивач свої зобовязання за укладеним договором виконав, що підтверджується спеціалізованими товарними накладними на перевезення молочної сировини за листопад грудень 2014 року (т. 1, а.с. 17-46, 50-81), податковими накладними №22/2 від 30.11.2014р. (т. 1, а.с. 49), № 24/2 від 31.12.2014р., прийомними квитанціями за період з 01 січня 2014 по 31 грудня 2014 року (т. 1 а.с. 47, 52, 141-148), актами звіряння взаєморозрахунків (т. 1, а.с. 117-149).

Відповідач свої зобовязання за договором від 02.01.2014р. на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №2-14 виконав лише частково, тому його заборгованість перед позивачем по сплаті за поставлений товар склала 769712,14 грн.

28.09.2015р. позивачем направлена вимога №87 на адресу відповідача про погашення заборгованості. Проте заборгованість, що є предметом даного спору, залишається не погашеною (т. 1 а.с. 55).

У звязку з вищевикладеним, для захисту свого майнового права Селянське (фермерське) господарство «Віталія» звернулось до господарського суду першої інстанції з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Малка-Транс» суми основної заборгованості, пені, інфляційних втрат, 3% річних.

25.01.2016р. господарським судом Сумської області прийнято рішення, яким позов задоволено повністю з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а висновки місцевого господарського суду є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Надаючи правову оцінку укладеному договору та створеним правовідносинам колегія суддів дійшла до висновку, що вищезазначене регулюється положеннями Цивільного кодексу про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.1.4 договору, при передачі товару відповідачеві позивач зобов'язаний правильно оформити усі супровідні документи та видати їх у день передачі товару, а саме товарно-транспортну накладну, в якій також зазначаються висновки щодо показників лабораторного аналізу, а також податкову накладну (надається щомісячно, до п'ятого числа місяця наступного за звітним).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору сторонами підписано спеціалізовані товарні накладні на перевезення молочної сировини за листопад грудень 2014 року (т. 1, а.с. 17-46, 50-81), видано податкові накладні №22/2 від 30.11.2014р. (т. 1, а.с. 49), № 24/2 від 31.12.2014р. Таким чином, видані та підписані всі документи передбачені укладеним договором між сторонами.

Таким чином, на момент приймання товару у покупця не виникло ніяких заперечень щодо поставленого товару.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечує ані факту отримання товару, ані факту його часткової оплати, однак посилається на недоліки у заповненні первинних документів (зокрема, не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, відсутнє посилання на будь-яку довіреність, а в графі отримав міститься лише підпис невстановлених осіб). Окрім того, зазначає про відсутність у матеріалах справи довіреностей на отримання товару.

Колегія суддів зазначає, що відповідні недоліки дійсно мають місце. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідні недоліки допущені безпосередньо працівниками відповідача, оскільки саме він складав та надавав позивачу приймальні квитанції, що підтверджують факт отримання товару. При цьому такі приймальні квитанції містять печатку відповідача та відповідачем не надано доказів того, що відповідна печатка у нього була викрадена, втрачена, знищена тощо.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що, як встановлено вище, аналогічні приймальні квитанції, незважаючи на недоліки в їх заповненні, оплачувались відповідачем, що підтверджується випискою по рахунку від 07.11.2014р., 11.11.2014р. 14.11.2014р., 21.11.2014р., 08.12.2014р., 02.12.2014р. (т. 1, а.с. 65-67).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме відповідачем допущено порушення положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88, а саме, відповідачем не зазначено всіх обовязкових реквізитів у первинних бухгалтерських документах (зокрема, приймальних квитанціях). І саме відповідачем, в порушення положень вищенаведених нормативних актів, не оформлювалися та не надавалися позивачеві довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів зазначає, що позивачем також в порушення вищенаведених нормативних актів відпуск продукції відповідачу здійснювався без отримання у нього довіреностей та за відсутності обовязкових реквізитів у приймальних квитанціях.

Разом з тим, відповідне не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу, оскільки сукупністю доказів у справі встановлено факт поставки продукції. Зокрема, вказаний факт підтверджується приймальними квитанціями на закупівлю молочної сировини (копії яких наявні в матеріалах справи), що виписувалися відповідно до Інструкції про порядок заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України № 176 від 01.07.02. Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 2.1 цієї Інструкції визначено, що приймальна квитанція це документ, у якому приймальник на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою N 1TH (MC) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладеною в постанові від 29.04.2015р. у справі №903/679/14, копію якої надано позивачем на підтвердження заперечень проти апеляційних вимог відповідача (т. 2 а.с.118-121). Колегія суддів враховує вищевказану правову позицію Верховного Суду України в силу приписів ст.111-28 ГПК України, якою встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Про отримання відповідачем від позивача продукції згідно з укладеними договорами свідчить також факт її часткової оплати відповідачем, відображення спірних операцій у податковому обліку позивача. Окрім того, відповідач не заперечує факт отримання продукції, а лише посилається на недоліки в оформлені первинних документів.

Зважаючи на усе вищенаведене колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимим доказами доведено факт укладення договору між ним та відповідачем, факт поставки та часткової оплати продукції та факт порушення відповідачем своїх зобовязань щодо оплати отриманого товару і наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 769712,14 грн.

Відтак, позовні вимоги в цій частині вимог про стягнення основної суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції. Відповідачем ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач з метою захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати кредиторові, правомірно просить стягнути з відповідача три відсотки річних.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 3%річних у розмірі 12077,23 грн.

А також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 293920,02 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

Колегія суддів погоджується з розрахунками інфляційних втрат господарського суду першої інстанції, тому розрахунок інфляційних позивачем є правомірним та обґрунтованим.

Щодо стягнення пені у сумі 182085,13 грн. за неналежне виконання відповідачем зобовязань, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасне, понад встановлений строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобовязань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення пені за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку з чим, рішення господарського суду Сумської області від 25.01.2016р. у справі № 911/4605/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Малка Транс в особі філії Конотопський молзавод без задоволення, оскільки доводи, викладені в скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Малка Транс в особі філії Конотопський молзавод, м. Конотоп, залишити без задоволення

Рішення господарського суду Сумської області від 25.01.2016р. у справі № 911/4605/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складений 28.03.2016р.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза