Рішення № 56752866, 21.03.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р.Справа № 922/370/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром, 37862, Полтавська область, Хорольський район, с. Ялосовецьке, вул. Центральна, 3, код ЄДРПОУ 36814253;

до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", 62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, код ЄДРПОУ 30773479;

про стягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача не зявився;

відповідача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 01.02.2016 р.);

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект про стягнення 3% річних у розмірі 26 675,58 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 296 128,68 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем рішення господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект про стягнення 506 670,56 грн., яким позов було задоволено повністю, а саме стягнуто 366 439,64 грн. основної заборгованості, 21 363,93 грн. пені, 77 705,28 грн. 15% річних за користування товарним кредитом, 36 643,96 грн. штрафу, 4 517,75 грн. 3 % річних, 10 133,42 грн. судового збору було виконано лише 02.11.2015 р., у звязку з чим позивач має право

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2016 р. справу було призначено до розгляду у судовому засідання на 01 березня 2016 р.

Суд перейшов до розгляду справи по суті у судовому засіданні 01.03.2016 р.

В судовому засіданні 01.03.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов повністю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву ( вх. № 6902 від 01.03.2016 р.), а його повноважний представник в судовому засіданні 01.03.2016 р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну, зокрема зазначивши, що на виконання рішення господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 було видано наказ на примусове виконання рішення, а тому відносини між позивачем та відповідачем перейшли з цивільно-правових у стан публічно-правових та відповідно зобовязання, що виникли з договору від 10.04.2012 р. припинилися. Також представник відповідача зазначив, що платіжним дорученням № 319 від 02.11.2015 р. відповідач виконав судове рішення у повному обсязі та сплатив на користь позивача 516 803,98 грн., у звязку з чим вважає позовні вимоги щодо додаткової сплати 3% річних та індексу інфляції безпідставними. Також, представник відповідача наголосив, що позивачем невірно розраховано індекс інфляції та 3% річних, оскільки позивачем в розрахунку інфляційних втрат зазначено суму боргу у розмірі 516 803,98 грн., при цьому, згідно рішення суду по справі № 922/3978/13, з відповідача було стягнуто основну заборгованість у розмірі 366 439,64 грн. Разом з цим, представник відповідача не погодився з розрахунком позивача щодо 3% річних, оскільки розрахунок був здійснений із суми 516 803,98 грн., яка включає у себе крім суми основного боргу 366 439,64 грн. ще і штрафні санкції разом з судовим збором. На думку відповідача, оскільки рішенням суду по справі № 922/3978/13 основну заборгованість було встановлено у розмірі 366 439,64 грн., то і розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат повинен здійснюватись виходячи з цієї суми, у звязку з чим відповідачем у відзиві на позов було надано свій розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат.

В судовому засіданні 01.03.2016 р. в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.03.2016 р. о 12:00 год.

Після перерви, позивач явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 8798 від 16.03.2016 р.), мотивуючи його тим, що представник позивача на час слухання справи перебуватиме у відрядженні, у звязку з чим не матиме можливості зявитись у дане судове засідання, а також тим, що в попередньому судовому засіданні 01.03.2016 р. судом було заслухано позицію представника позивача по даній справі, а на даний час будь-яких змін по суті спору не відбулося.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, в разі необхідності - ознайомлення з матеріалами справи, надання доказів на підтвердження своєї позиції по суті спору тощо).

Розглянувши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, немає значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 позов задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект на користь товариства з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром 366 439,64 грн. заборгованості за договором поставки насіння на умовах товарного кредиту № ПНкП-0269 від 10.04.2012 р., 21 363,93 грн. пені, 77 705,28 грн. 15% річних за користування товарним кредитом, 36 643,96 грн. штрафу, 4 517,75 грн. 3% річних. При цьому рішеннями суду встановлено наступні факти:

10 квітня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю Торгова Аграрна Компанія (постачальник, первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект (відповідач) було укладено договір поставки насіння на умовах товарного кредиту № ПНкП-0269 відповідно до умов якого первісний кредитор зобовязався передати у власність відповідача насіння сільськогосподарських культур урожаю 2011 року, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити товар в сумі, строки та на умовах, визначених договором.

Відповідно до умов договору, Додатку (специфікації) № 1 від 10.04.2012 року ТОВ Торгова Аграрна Компанія поставив та передав у власність відповідачу товар на загальну суму 366 439,64 грн. з ПДВ, однак відповідач за переданий товар не розрахувався.

20.06.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром (новий кредитор позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Агрокомплект було укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ 20/06/13-03, відповідно до якого первісний кредитор передав позивачу, а позивач прийняв право вимоги, що належало первісному кредитору і став кредитором за договором поставки насіння на умовах товарного кредиту № ПНкП-0269 від 10.04.2012 р., укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує, що вищевказане рішення суду відповідачем по справі було виконано лише в 02.11.2015 р., на підтвердження чого, позивачем подано до матеріалів справи виписку з банківського рахунку (арк. с. 26), у зв'язку із чим, позивачем заявлено даний позов про стягнення з відповідача: 26 675,58 грн. 3% річних за період з 12.02.2014 р. по 02.11.2015 р. та 296 128,68 грн. інфляційних витрат за період з 12.02.2014 р. по 02.11.2015 р. за несвоєчасну сплату заборгованості за договором поставки насіння на умовах товарного кредиту № ПНкП-0269 від 10.04.2012 р. відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Приписами п. 1 статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Твердження відповідача про те, що на виконання рішення господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 було видано наказ на примусове виконання рішення, а тому відносини між позивачем та відповідачем перейшли з цивільно-правових у стан публічно-правових та відповідно зобовязання, що виникли з договору від 10.04.2012 р. припинилися судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011№ 11/109).

Рішення господарського суду Харківської області виконано повністю відповідачем лише 02.11.2015 р., тобто саме 02.11.2015 р. у відповідача припинилось зобовязання перед позивачем щодо сплати заборгованості за договором поставки насіння на умовах товарного кредиту № ПНкП-0269 від 10.04.2012 р. відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13.

З наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат здійснювалося позивачем на суму 516 803,98 грн., яка була стягнута з відповідача рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 і яка складається з: 366 439,64 грн. - основна заборгованість, 21 363,93 грн. пеня, 77 705,28 грн. 15% річних за користування товарним кредитом, 36 643,96 грн. штраф, 4 517,75 грн. 3 % річних, 10 133,42 грн. судовий збір.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому суд вважає правомірними заявлені вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних витрат за весь час прострочення виконання, нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 366 439,64 грн., встановлену рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. у справі № 922/3978/13 в частині

В пункті 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з серпня 1991 р. щомісячно і публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур`єр" в період з 5 по 10 число наступного за звітним місяця.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши подані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 18 914,30 грн. за період з 12.02.2014 р. по 02.11.2015 р. та інфляційних витрат у розмірі 270 718,55 грн. за період з 12.02.2014 р. по 02.11.2015 р., нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 366 439,64 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд погоджується з твердженнями відповідача на рахунок того, що оскільки рішенням суду по справі № 922/3978/13 основну заборгованість було встановлено у розмірі 366 439,64 грн., то і розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат повинен здійснюватись виходячи з цієї суми з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа штрафу та пені зовсім інша, оскільки штраф та пеня - це одні із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, штраф та пеня носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується положеннями ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника … не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити штраф та пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що штраф та пеня є одними із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Отже, оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13 з відповідача на користь позивача було стягнуто штраф та пеню, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, штраф та пеня у грошове зобов'язання не перетворились, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України, у звязку з чим суд вважає безпідставним нарахування 3% річних та інфляційних витрат на штраф у розмірі 36 643,96 грн. та пеню у розмірі 21 363,93 грн., які було стягнуто з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 18.02.2014 р. по справі № 905/909/13-г.

Разом з тим, суд вважає безпідставним нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму інфляційних витрат, 3% річних, 15 % річних за користування товарним кредитом, які було стягнуто з відповідача на користь позивача рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13, виходячи з наступного.

З аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, здійсненого ВСУ України, вбачається, що інфляційні витрати та 3 % річних, передбачені ст. 625ЦК України, нараховуються лише на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обовязкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів, а тому, беручи до уваги, що сторони в договорі не передбачили інший порядок нарахування процентів, то відповідно нарахування інфляційних втрат та річних на суму попередньо стягнутих з відповідача за рішенням суду інфляційних втрат та річних та процентів суперечить приписам частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 10 березня 2015 року по справі № 912/2562/14.

Одночасно, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму судового збору у розмірі 10 133,42 грн., стягнутого рішенням господарського суду Харківської області від 28.01.2014 р. по справі № 922/3978/13, є безпідставним, оскільки судовий збір не входить до складу основної заборгованості, а є витратою на ведення судової справи.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 7 761,28 грн. та інфляційних витрат 25 410,13 грн., нарахованих позивачем на стягнуті рішенням господарського суду Харківської області 21 363,93 грн. пені, 77 705,28 грн. 15% річних за користування товарним кредитом, 36 643,96 грн. штрафу, 4 517,75 грн. 3% річних та 10 133,42 грн. судового збору задоволенню не підлягають, оскільки позов в цій частині заявлений безпідставно.

Таким чином, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект", 62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Піонерська, буд. 40, код ЄДРПОУ 30773479) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Полтаванасінняпром (37862, Полтавська область, Хорольський район, с. Ялосовецьке, вул. Центральна, 3, код ЄДРПОУ 36814253) 270 718,55 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 18 914,30 грн. та 4 344,51 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 28.03.2016 р.

Суддя ОСОБА_2