Постанова № 56752560, 17.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа№ 910/25652/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

за участю представників cторін:

позивача: Дубовецький Ю.О., довіреність б/н від 23.03.2015,

відповідача: Браташ Ю.П., довіреність № 92 від 12.02.2016.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015

у справі № 910/25652/15 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез", м. Одеса

до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", м. Київ, в особі Одеської регіональної філії, м. Одеса

про стягнення 4 287 931,57 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/25652/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3; ідентифікаційний код: 21616582) в особі Одеської регіональної філії з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь публічного акціонерного товариства "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" (65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32; ідентифікаційний код: 00479907): 2 859 997 (два мільйони вісімсот п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн 61 коп. боргу; 142 149 (сто сорок дві тисячі сто сорок дев'ять) грн 45 коп. пені; 142 092 (сто сорок дві тисячі дев'яносто дві) грн 80 коп. 3% річних; 1 142 528 (один мільйон сто сорок дві тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн 84 коп. втрат від інфляції та 64 301 (шістдесят чотири тисячі триста одну) грн 53 коп. судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/25652/15 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Також скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/25652/15.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, для розгляду апеляційної Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" було визначено колегію суддів: головуючи суддя Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Шаправн В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 було відновлено Державному підприємству "Центр державного земельного кадастру" строк подання апеляційної скарги та призначено до розгляду на 17.03.2016.

14.03.2016 через відділ документального забезпечення КАГС від відповідача надійшло клопотання про витребування інформації щодо отримання ПАТ «Проектно-пошуковий інститут «Південмедбіосинтез» згоди Національного банку України на укладання договору оренди нежилого приміщення, яке є предметом іпотечного Договору від 24.03.2009.

Також, 14.03.2016 через відділ документального забезпечення КАГС від відповідача надійшло клопотання про залучення Національного банку України, в якості третьої особи без самостійних вимог.

14.03.2016 через відділ документального забезпечення КАГС від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу в якій останній просив суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

17.03.2016 через відділ документального забезпечення КАГС від відповідача надійшло письмове клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ ДАК «Укрмедпром».

В судове засідання, яке відбулось 17.03.2016 з'явились представники позивача та відповідача, які надали суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі. Головуючий ставив на обговорення раніше заявлені відповідачем клопотання, а саме, про залучення третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача ВАТ ДАК «Укрмедпром»; про залучення третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача Національний банк України; про витребування інформації щодо отримання ПАТ «Проектно-пошуковий інститут «Південмедбіосинтез» згоди Національного банку України на укладання договору оренди нежилого приміщення, яке є предметом іпотечного договору від 24.03.2009. Представник позивача заперечував щодо задоволення заявлених клопотань, представник відповідача підтримав заявлені клопотання. Заслухавши пояснення присутніх представників сторін та після проведення суддями наради головуючий оголосив, про відхилення заявлених клопотань з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною 1 ст. 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість в результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

Вищий господарський суд України в п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із зміна та доповненнями станом на від 16 грудня 2015 року N 2) зазначив, що згідно зі статтею 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, зазначається далі у цій же постанові, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом розгляду даної справи є стягнення 2 859 997,61 грн заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору від 16.01.2012 № 2012-01-20 оренди нежилого приміщення.

В клопотанні про залучення НБУ, в якості третьої особи відповідач зазначив, що відповідно до п. 1.4. Договору орендоване приміщення є предметом іпотечного договору від 24.03.2009, укладеного між Орендодавцем та НБУ.

Колегія суддів вважає, що клопотання відповідача про залучення ВАТ ДАК «Укрмедпром» та Національного банку України є не обґрунтованими, оскільки з викладених відповідачем обставин в обґрунтування даного клопотання та з обставин справи не вбачається, що прийняття рішення у даній справі, може вплинути на їх права або обов'язки.

Щодо клопотання відповідача про витребування інформації щодо отримання ПАТ «Проектно-пошуковий інститут «Південмедбіосинтез» згоди Національного банку України на укладання договору оренди нежилого приміщення, яке є предметом іпотечного договору від 24.03.2009, колегія суддів зазначає наступне.

У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями) зазначено, що згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції. Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.

Слід звернути увагу на те, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Нова ж редакція статті 38 ГПК України, запроваджена Прикінцевими положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 (із змінами та доповненнями станом на від 24 грудня 2015 року N 911-VIII), звільнила суд від обов'язку витребувати докази, навіть тоді, коли докази, подані сторонами, є недостатніми для вирішення спору.

Тому, враховуючи вищенаведене, та наявність у справі всіх необхідних документів, зокрема надання згоди Управління Національного Банку України в Дніпропетровській області на укладання договору оренди приміщення за адресою м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 32, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення заявленого клопотання.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2012 між Публічним акціонерним товариством "Проектно-пошуковий інститут "Південмедбіосинтез" (Орендодавець) та Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії (Орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення №2012-01-20 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове, оплатне користування приміщення, що розташовані на 4, 5, 7, 9 поверхах 11 поверхового будинку (літ. "А"), а також складське приміщення, яке розташоване на господарському подвір'ї (літ. "Б2"), яке знаходиться за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 32. Загальна площа орендованих приміщень складає 1 186,80 кв.м. Право власності орендодавця на зазначений будинок підтверджується наказом від 18.01.1995 Держаного комітету з медичної та мікробіологічної промисловості "Держкоммедбіопром".

Отже, укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є договором з оренди майна.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що строк оренди встановлюється з 16.01.2012 по 15.01.2013. Про наміри на продовження строку оренди орендар письмлвл повідомляє орендодавця за два місяці до строку закінчення оренди за цим Договором. Строк оренди може бути виключно шляхом укладання нового Договору. Користування орендованим приміщенням після закінчення цього строку не є підставою для продовження строку оренди.

Відповідно до п. 5.1. Договору, орендна плата на місяць за орендовані приміщення складає: 83 240,42 грн, крім того ПДВ - 16 648,08 грн, а всього до сплати - 99 888,50 грн, з розрахунку - 84,16 грн за 1 кв.м. Орендна плата на місць за обслуговування телефонних мереж становить 92,92 грн, крім того ПДВ - 18,58 грн, а всього до сплати - 111,50 грн. Загальна орендна плата за всі послуги становить: 83 333,34 грн, крім того ПДВ - 16 666,66 грн, а всього до сплати 100 000 грн на місяць.

Пунктом 5.2. орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків своєї господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 календарного дня поточного місяця за поточний місяць оренди у національній валюті України на розрахунковий рахунок орендодавця.

Оплата послуг по оренді здійснюється на підставі рахунку-фактури, що виставляється орендодавцем, а в разі відсутності цього рахунку без нього (п. 5.2.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, Договір було підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача - першим заступником генерального директора Філатовим Олександром Сергійовичем, який діяв на підставі довіреності від 04.02.2011 № б/н, та від відповідача - начальником філії Кованжи Андрієм Івановичем, який діяв на підставі положення та довіреності, та скріплено печатками.

Відповідно до п. 4.2. Договору, передача орендованого приміщення від орендаря до орендодавця здійснюється відповідно до Акту здачі-приймання приміщення, підписання якого свідчить про фактичну передачу орендованого приміщення орендарю. У момент підписання Акту здачі-примання, орендодавець передає орендарю ключі від орендованого приміщення.

Відповідно до акту здачі-приймання від 16.01.2012 б/н, позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення, яке є об'єктом Договору, зазначений акт підписано повноважними представниками учасників процесу та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено, не визнано недійсним, тому суд дійшов висновку, що Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 ГПК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГПК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З 16.01.2012 по 31.08.2015 орендна плата за Договором складала 4 351 612,90 грн.

Сторонами були підписані та скріплені печатками такі акти про користування нежилим приміщенням та іншим майном підприємства: від 31.01.2012 №ОУ-0000140 на загальну суму 51 612,90 грн з ПДВ; від 29.02.2012 №ОУ-0000273 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.03.2012 №ОУ-0000413 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.04.2012 №ОУ-0000555 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.05.2012 №ОУ-0000695 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.06.2012 №ОУ-0000844 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.07.2012 №ОУ-0000991 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.08.2012 №ОУ-0001136 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.09.2012 № ОУ-0001280 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.10.2012 №ОУ-0001425 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.11.2012 №ОУ-0001572 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.12.2012 №ОУ-0001722 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; 31.01.2013 №ОУ-0000136 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 28.02.2013 №ОУ-0000281 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.03.2013 № ОУ-0000426 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.04.2013 №ОУ-0000575 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.05.2013 №ОУ-0000721 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.06.2013 №ОУ-0000874 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.07.2013 №ОУ-0001021 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.08.2013 №ОУ-0001164 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.09.2013 №ОУ-0001307 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.10.2013 №ОУ-0001450 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.11.2013 №ОУ-0001596 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.12.2013 №ОУ-0001610 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.01.2014 №ОУ-0000136 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 28.02.2014 №ОУ-0000290 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.03.2014 №ОУ-0000439 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.04.2014 №ОУ-0000592 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.05.2014 №ОУ-0000739 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.06.2014 №ОУ-0000885 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.07.2014 №ОУ-0001029 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.08.2014 №ОУ-0001175 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.09.2014 №ОУ-0001323 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.10.2014 №ОУ-0001483 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.11.2014 №ОУ-0001617 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.12.2014 №ОУ-0001769 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.01.2015 №ОУ-0000143 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 28.02.2015 №ОУ-0000297 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.03.2015 №ОУ-0000446 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.04.2015 № ОУ-0000594 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.05.2015 №ОУ-0000733 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 30.06.2015 №ОУ-0000874 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.07.2015 №ОУ-0001013 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ; від 31.08.2015 №ОУ-0001154 на загальну суму 100 000 грн з ПДВ.

Як було встановлено судом, ДП "Центр державного земельного кадастру", в особі Одеської регіональної філії було погашено заборгованість по орендній платі та перерахувало позивачу (орендодавцю) 1 491 615,29 грн, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача з орендної плати перед позивачем складає 2 859 997,61 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 2 859 997,61 грн є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Також, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач також просив суд стягнути з відповідача 1 142 528,84 грн втрат від інфляції, 142 092,80 грн 3% річних і 143 312,32 грн пені. Позивачем було визначено період прострочення з 02.09.2014 по 31.08.2015, а для пені: з 11.09.2014 по 26.08.2015.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 Договору у випадку прострочення оплати платежів, передбачених статтею 5 Договору, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 цієї норми, сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, щодо нарахування пені судом було застосовано строк позовної давності і задоволено позов в цій частині у розмірі 142 149,45 грн, з чим і погоджується апеляційна інстанція виходячи з наступного.

Отже, як вбачається з матеріалів позовної заяви, Товариство просило суд стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 143 312,32 грн за період з 11.09.2014 по 26.08.2015.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні пені нарахованої позивачем за період з 11.09.2014 по 29.09.2014 у сумі 891,92 грн слід відмовити, у зв'язку із застосуванням спеціального строку позовної давності, тому що позивач звернувся з позовом до суду 29.09.2015.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 1 142 528,84 грн втрат від інфляції та 142 092,80 грн 3% річних.

Щодо розміру втрат від інфляції суд зазначає наступне. Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за розрахунком позивача, розмір втрат від інфляції складає 1 142 528,84 грн. Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Щодо нарахування позивачем 142 092,80 грн - 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за розрахунком позивача, розмір відсотків річних складає 142 092,80 грн. Відповідно, перевіривши розрахунок наданий позивачем колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/25652/15 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2015 у справі №910/25652/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/25652/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов