Постанова № 56752550, 24.03.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016 року Справа № 904/10764/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Науменка І.М., Євстигнеєва О.С.,

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність № 30/15 від 05.01.2016 р. )

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський машинобудівний завод на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 р. у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, м. Марганець

до: Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський машинобудівний завод, м. Дніпропетровськ

про: стягнення 512 238, 40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 р. ( суддя Васильєв О. Ю.) у справі № 904/10764/15 позовні вимоги задоволено у повному обсязі стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський машинобудівний завод на користь позивача - Публічного акціонерного товару Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат: 484 446, 40 грн. пені ; 27 792, 00 грн. штрафу та 7 683, 58 грн. витрат на сплату судового збору .

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 131 стовно строків поставки товару.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 р. у справі № 904/10764/15, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх доводів, Відповідач посилається на те, що господарський суд, не звернувши уваги на те, що загальна сума санкцій по відношенню до загальної ціни товару, який підлягає поставці за спірним договором є дуже великою, задовольнив вимоги Позивача у повному обсязі, хоча, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, мав право з власної ініціативи розглянути питання, щодо зменшення пені. Скаржник вказує на те, що Позивач не надав до справи жодного доказу, щодо збитків, які він поніс у звязку з неналежним виконанням Відповідачем своїх договірних зобовязань, а суд не звернув увагу на відсутність цих доказів. Крім того, на думку Відповідача, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання від 27.01.2016 р. про зупинення провадження у справі, у зв'язку з розглядом господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/377/16 за позовом ТОВ «ДМЗ» до ПАТ «Марганецький ГЗК» про визнання недійсним спірного договору поставки.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що суд мав можливість і самостійно встановив та дослідив всі обставини по справі, надав належну оцінку доказам щодо дійсності договору.

Представник Відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

23.03.2016 р. від Відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у звязку з неможливістю явки представника та з метою надання додаткових доказів. При цьому, не наведено жодних підстав та доказів, на підтвердження неможливості прибути представника у судове засідання.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, не вбачає підстав для його задоволення, оскільки Відповідач не обмежений колом певних осіб (представників) щодо явки в судове засідання для належного представництва його інтересів. Наведене узгоджується з положеннями п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ст. 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням наведеного, а також приймаючи до уваги те, що апеляційна скарга подана саме Відповідачем, який виклав свою правову позицію в скарзі і клопотання про відкладення не містить вказівку на обставини, які перешкоджали розгляду апеляційної скарги по суті а також те, що відповідно до ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього - судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника Відповідача.

Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача ОСОБА_2

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 р. у справі № 904/10764/15 колегією суддів у складі: головуючого судді Кощеєва І.М., суддів:Євстигнгеєва О.С., ОСОБА_3, апеляційну скаргу прийнято до розгляду, який було призначено на 24.03.2016 р.

У судовому засіданні 24.03.2016 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника Позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи 13.02.2015 р. між ПАТ Марганецький ГЗК ( Покупець ) та ТОВ Дніпропетровський машинобудівний завод ( Постачальник ) укладено Договір поставки № 131, відповідно до умов якого Постачальник зобовязався поставити ( передати у власність) Покупцеві товар у відповідності до специфікацій (додатків) до цього договору, а Покупець прийняти поставлений товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах, передбачених цим договором ( п. 1.1. договору ). Специфікації на поставку товару підписуються уповноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невідємними частинами (додатками) даного договору. ( п.1.3 договору). Договір з боку Постачальника підписаний від імені генерального директора ТОВ Дніпропетровський машинобудівний завод - ОСОБА_4

Відповідно до п. 2.1. договору ціна товару, який підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку товару. Загальна сума договору визначається як загальна вартість товару, який передбачений всіма підписаними сторонами специфікаціями на поставку товару ( п. 2.5 ).

Згідно з п. 3.1. договору Постачальник здійснює поставку товару покупцеві на умовах та у спосіб, зазначених в специфікації до договору; умови поставки визначаються згідно міжнародних правил тлумачення торговельних термінів МТП ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 року. Строки поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку товару; дострокова поставка товару допускається тільки за погодженням сторін (п.3.2. договору).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Ст. 663 ЦК України, передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно зі специфікацією № 4 від 13.02.2015 р. до договору сторони погодили поставку продукції на загальну суму 268 280, 00 грн.; терміни поставки товару - 45 календарних днів з моменту підписання даної специфікації, з правом дострокової поставки.

Відповідно до специфікації № 5 від 13.02.2015 р. до договору сторони погодили поставку продукції на загальну суму 9 640,00 грн.; терміни поставки товару - 45 календарних днів з моменту підписання даної специфікації, з правом дострокової поставки.

26.05.2015 р. відповідач в порушення прийнятих на себе зобовязань за договором та специфікації № 5 від 13.02.2015р. здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 9 640,00 грн., з порушенням строків ( термінів ) поставки товару, обумовлених сторонами в специфікації № 5 від 13.02.2015 р., що підтверджується відповідною видатковою та товарно-транспортною накладною.

Крім того, відповідач взагалі не виконав свого обовязку з поставки товару за специфікацію № 4 від 13.02.2015р. на суму 268 280, 00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором ( ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України ).

В звязку з порушенням відповідачем строків поставки товару, погоджених сторонами під час підписання специфікацій до договору, позивач на підставі п. 6.8. договору нарахував відповідачу за порушення строку поставки товару за специфікацією № 4 від 13.02.2015 р. - 482 904,00 грн. пені та 26 828,00 грн. штрафу; та специфікацією № 5 від 13.02.2015 р. - 1542, 40 грн. пені та 964, 00 грн. штрафу.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню ( ч .1 ст. 230 ГК України ).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 6.8. договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 1 % вартості непоставленого та/або несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки; у випадку продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів, Постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми не поставленого ( недопоставленного ) товару.

Згідно змісту ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція була відображена і у постанові Верховного Суду України № 12/039 від 09.04.2012 р. по справі № 20/246-08.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а отже, Відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків поставки товару.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач, з метою досудового врегулювання спору, направляв на адресу відповідача претензії № 30/645 та № 30/646 від 31.08.2015 р. про необхідність сплати штрафних санкцій за вищезазначеними специфікаціями до договору, які були залишені без розгляду.

На час вирішення спору доказів оплати заборгованості суду надано не було.

З огляду на викладене та враховуючи встановлений факт прострочення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із поставки товару, колегія суддів погоджується з висновком попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог і стягнення з Відповідача: 484 446, 40 грн. пені ; 27 792, 00 грн. штрафу.

Колегія суддів не приймає уваги доводи скаржника, що місцевим судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі в звязку з розглядом господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/377/16, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

По цій справі господарський суд мав можливість і самостійно встановив та дослідив всі обставини по справі, надавши оцінку щодо дійсності договору поставки.

Обгрунтування апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

П. 3 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, шо порушила зобов'язання, та не носить зобовязального характеру для суду при прийнятті рішення.

Суд, відповідно до п. 1 ст. 233 ГК України має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки ( штрафу, пені ), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання ( пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В силу ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вказаним нормам відповідач не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення прийнято місцевим господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський машинобудівний завод залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 р. у справі № 904/10764/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Постанова складена у повному обсязі 28.03.2016 року

Головуючий суддяІ.М.Кощеєв

СуддяО.С. Євстигнеєв

СуддяІ.М. Науменко